Клуб шанувальників української мови

Іван ПАСЕМКО
Важливою подією за радянського часу, перед створенням Товариства української мови та Народного руху України, було заснування Клубу шанувальників української мови при Спілці письменників України. 23 березня 1987 року на засіданні Ради СПУ з охорони пам’яток історії та культури під головуванням Сергія Петровича Плачинди першим було розглянуто питання про створення Клубу шанувальників української мови. Сергій Петрович прочитав листа Івана Ющука, з яким він звернувся до голови Ради “Про створення Товариства сприяння культурі української мови”. Цю ідею рішуче підтримали письменники Микола Кагарлицький, Степан Пінчук, усі, хто був у залі.

Голову Клубу того дня так і не обрали. В кулуарах точилися розмови про те, що головою варто обрати Ліну Костенко. Та вона була в опалі, а Олександр Підсуха, якого теж пропонували на голову, відмовився за станом здоров’я. Сергій Плачинда запропонував обрати Івана Ющука відповідальним секретарем. Цей тимчасовий пост так і залишився за Іваном Ющуком до кінця існування Клубу шанувальників української мови, тобто до травня 1991 року.
Наступного дня Іван Пилипович побував в Інституті мовознавства імені О. Потебні, де мав розмову з директором Віталієм Русанівським. Той запропонував тему доповіді “Ленін про українську мову”. Але не виступив через зайнятість. 23 квітня 1987 року ентузіасти Клубу заслухали ґрунтовну доповідь Григорія Півторака “Діалекти, племена і етнос Київської Русі”.
Відкриваючи те засідання, Сергій Плачинда офіційно повідомив, що крига нарешті скресла. Іван Ющук, виступаючи на першому засіданні, порівнював мову з храмом, який потрібно берегти.
Доповідь Григорія Півторака викликала бурхливе обговорення. Вчителька із сумом розповідала про те, як важко укомплектувати перший клас з українською мовою навчання, бо всі прагнуть віддати своїх дітей лише до “руського класу”.
Клуб шанувальників української мови при Спілці письменників України запрацював. Процитую лаконічний запис зі щоденника Івана Ющука: “27.09. 1987 р. у секретаря Спілки письменників України Юрія Сердюка. Він розпитував про Клуб, бо ним цікавиться ЦК Партії. Примчав Є. Лук’яненко з найвищої партійної інстанції, я передав йому теми п’яти досі проведених засідань:
1. “Діалекти, племена і етнос Київської Русі” (Г. Півторак);
2. “Мова художніх творів” (І. Варченко);
3. “Підручники з української мови і літератури для середніх класів” (Н. Шинкарук і О. Бандура);
4. “Підручники для молодших класів” (Н. Скрипченко);
5. “Боротьба за утвердження української мови в другій половині XIX ст.” (В. Яременко).
Здається, партійні наставники не відшукали у темах ніякої контрреволюції і на певний період заспокоїлися. Щоправда, від Юрія Мушкетика зажадали, щоб на засідання Клубу пускали тільки за квитками членів Спілки письменників, але той відмовився таке запроваджувати.
Шосте засідання Клубу шанувальників української мови відбулося 22 грудня 1987 року. Тут з аналізом стану функціонування української мови в дошкільних дитячих закладах виступив відомий український письменник Борис Тимошенко. Суцільна русифікація, починаючи з наймолодших українців. Багато цікавих думок під час обговорення висловили викладач Київського університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук, викладач української мови та літератури Київського педучилища № 2 Таїсія Бурлака, начальник управління дошкільного виховання Міністерства освіти України Галина Раратюк. Учителька української мови та літератури Любов Забашта у своєму виступі процитувала офіційну заяву першого секретаря Київського міськкому компартії України Костянтина Масика: “Хай шумлять чи не шумлять, але української мови ніхто не відроджуватиме!” До речі, Масика після проголошення незалежності направили послом України у Фінляндію.
Наприкінці січня 1988 року виступ професора М. Жовтобрюха про українське мовознавство, про тогочасні правописні баталії зібрав багатолюдну аудиторію. Тоді відомий політв’язень і поет Євген Чередниченко запропонував підписати листа на ім’я голови Президії Верховної Ради СРСР Андрія Громика, складеного, до речі, Іваном Ющуком. У листі висловлювалося прохання розглянути можливості, щоб:
— вступники у вищі навчальні заклади України складали іспит, крім іншого, й з української мови та літератури;
— викладання у вищих навчальних закладах України поступово перевести на українську мову;
— забезпечити студентів підручниками, посібниками, методичними розробками українською мовою;
— в університетах, педагогічних та культосвітніх вищих навчальних закладах викладали як обов’язкові предмети українську мову, літературу та історію України;
— наукові видання публікувати й українською мовою.
Після ознайомлення з листом почався справжній гармидер. Але коли дійшло до підписів, то лише 60 осіб із понад 200 присутніх підписали його. Листа було відправлено, Андрій Громико відповів, що це справа самих українців.
На одному із засідань Клубу заслухали проект Закону про мови, укладений письменником Степаном Пінчуком. Проект закону відправили у Верховну Раду УРСР, але його там, звичайно, до уваги не взяли.
Клуб шанувальників української мови при Спілці письменників України, роботу якого організовував Іван Ющук і на засіданнях якого бувало по 200 і більше учасників, збуджував активність людей і підготував ґрунт для створення Товариства української мови та якоюсь мірою Народного руху України за перебудову.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment