Олександр КОСЕНКО. На вістрі троянди вітрів

* * *
Кумедний фрік
Маестро Нафталін
Три торби слів з минулого століття
Три жмені віршів
Тут
Цієї миті
Сум
Декаданс
Метафізичний сплін
І сліпне лампа
Гучне простір
Час
Правічний млин
Жорнує мливо сиве
Фрік
Не пророк
І не Звізда Полин
З едемських яблук білого наливу
Він не вкусив ні Слова
Ні Знання
І дні його
Стежки
Шляхи
Примари
Скрипить натужно колесо Сансари
І білий кут перемагає в го
Не чорний
Сивий
Так воно іде
Чуже життя
У світі завіконнім
Він тут
І сам
А там
Свої закони
В тім світі
Де ніколи
І ніде
Його не ждуть
Ні друзі
Ні листи
В пустій душі йому забракло місця
Бездушна осінь
Журно палить листя
І жевріють картини
Як світи
А на отих картинах
Сивий фрік
Як в’язень зачарованої башти
Такий несвоєчасний і
Вчорашній
Юнак
Коханець
Красень
Чоловік

* * *
Сохне сльоза
Але
Наша любов не море
Наша любов земна
Висохне і вона
Бо не ПаДеКале
Давня
Нудна “Love Story”
Давня
Де третій тост
Стоячи
І до дна
Осінь метає дні
Бісером передзим’ю
Осінь
Ще шелестить
Золотом
Золота
Ми не з її рідні
Десь
Мідні труби Риму
Не серенади
Ні
Сонно сурмлять літа
Сумно сурмлять
Не зле
Чарами мандрагора
Мій увібгала світ
В сталий квадрат вікна
Сохне сльоза
Але
Наша любов не море
Наша любов земна
Висохла і вона

* * *
Чуже минуле зачаїв ломбард
Як туз у рукаві
Осінні зливи
Мовчать про нашу зустріч
неможливу
Площини наших снів розвів Декарт
У просторі і часі Пустоти
В словах і душах повних Порожнечі
В кінці шляху ми
На порозі Втечі
Мовчить Розлука
Бо вона
То ти
Удвох з тобою
Осінь
Розвезло
Пускають дим на білий світ
багаття
І листя відлітає ніби шмаття
Ув Ирій при надії на тепло
Так
При надії
При чеканні
При
Ади
Кохання вродиться весною
І стежкою
Як пам’ять потайною
Я повернуся
Виглядай
Гляди

* * *
Смеркалось
Отже
В залишку сухому
Нудотна ніч
Із тисячі ночей
Та спомин так немислимо пече
І дні скорботні пише через кому
Не вийти з коми
Лікарі не винні
Забутий Богом я на цій землі
Смеркалось
І слова були незлі
Так
Світлі і прості
Як небо синє
Чи як оте
Не сказане
Люблю
Роковані
Як море кораблю
Солодкі
Не прощальні
Не осінні
Спи
Як ляльки з вертепу
Нерухомо
Так незворушно
І невинно ще
Смеркається
І в залишку сухому
Нудотна ніч із нетвоїх ночей

* * *
Ішли дощі
Ішли
І нас вели
Десь
За собою
В ніч
У позачасся
Тут мить невідворотної хули
Так само неминуче
Як і щастя
Так само неминуча
Гіркота
Розлуки
Самоти
Сльози і диму
Димами гіркнуть осінню міста
Поетом позолочені для рими
А золота у згарищі катма
І слів немає
Для цієї зливи
Олов’яніють море і лиман
Тут неминуче буду я щасливим
Я буду
Срібло тирси
Ковили
Це срібло Слова
Відголосок щастя
Ішли дощі
Ішли
І нас вели
У день
У ніч
У час
У позачасся

* * *
Вони мовчали
Часом бракне слів
І чорне око філіжанки кави
Дивилося кудись поверх голів
Та ворон крицю літ кував картаво
Ні
Не зозуля
Їх вела життям
Чужим чужих
Від муки і до муки
Чужим чужих
Отак собі й затям
Чужих
І божевільних від розлуки

* * *
Над обрієм юності погляд яснів
Весніло
Про осінь
Ні слова
Там гурт молоденьких як ти ясенів
Там вишенька білоголова
Всі квіти тієї палкої весни
Бездумно цвіли мов надії
Та наші з тобою дорослі сини
За інші кохання радіють
А наша любов захлинулася
Час
Усе розіклав по полицях
Житейських шляхів не глядить ватерпас
І ні журавля
Ні синиці
Із того минулого не залетить
У душу
Мілішають вени
Над обрієм юності
Ти
З висоти
Ще сяєш як мить безіменна

* * *
Жнива
Заметілі
І зливи
Квітневих розбуджених гроз
Гадалось
Я буду щасливим
З тобою
Країною Оз
Як снів екзотичних оливи
Мої переймали шляхи
Нам стрілася пісня журлива
Вродились під білим наливом
Порубаним дідовим сливам
В роки заповиті гріхи
Мої
Не чужі
Не приблудні
Солодкі
Пекельні
Гіркі
І людні прокурені будні
Згадали стежини облудні
Жаги
Каганці неосудні
Безгрішні цілунки палкі
Вели мене долею
Поле
Давно я твоє перебрів
Та бігає Всесвіт по колу
Навколо гіркого Ніколи
Я буду
Моря і атоли
Щасливим
Додому
Додолу
На вістрі троянди вітрів

* * *
Очі вологі
Прикинуся вітром
Поміж манірних прощань і мовчань
Сам полечу
Навіть сльози не витру
В цей білий світ зі слізьми на очах
І не впаде із небесної скрині
Долі хосенної посаг святий
Тіні дерев на хиткому корінні
Бігтимуть в осінь від літа
А ти
Ти
Що без мене навчилася жити
Ти
Що із бурею не нажилась
Вчись на осінній листві ворожити
Глупа
Безвирійна
Птахо мала
В тебе
І далі
І доля
Та небо
Вітряне нині
Лети
Не лети
Крила без неба
Кому вони треба
Небо
І вітер
На сльози
А ти
Треба
Не треба
Прощальний дарунок
Тлінні
Осінні скарби золоті
Твій
У долоні моїй поцілунок
Чорний стібок
На гладкому шитті
Шитимуть вітрові хмари сорочку
Кластимуть вишивку ночі та дні
Птахо мала
Сльози виїли очі
Хто ж тепер небо покаже мені

* * *
Чотири вершники
Сурма
Потоп
Не випірнуть із виру
Війна — війною
Праглось миру
І щастя праглось
Та катма

Несмертя
Осінь
Всохнуть дні
Пожухне мрія
Дивний Ирій
На крокву візьме будні сірі
І наодинці
Без рідні
Душа чекатиме на мить
Коли зима покотить холод
Із Півночі
За видноколо
І хуга тугу просурмить

* * *
Я гостюю у дива
І це називаю життям
Я гостюю у сонця
У квітнів бузковім безсонні
Я промінчиком лагідним
Лиш миготнув на осонні
До правічного мороку
Світу безликих нестям

Я шукаю пісень у гріховних
прогірклих словах
В Пасовиськах Мамони
Ліліт
Ні Адама
Ні Єви
На гостини чекають жагучі нічні королеви
І не слина стікає губами
Не кров
А солодка халва

Тільки мрія
Грігрі
Незворушний озоновий стяг
В цім бедламі торує мій шлях до вершини
Тут тернове вино
Не малина
Вінець із шипшини
Я гостюю у дива і це називаю життям

Постазіопське
Дуелі
Капості
Інтриги
І з чорним вухом
Білий Бім
Ціною тішаться бариги
Анте
Іуда
Дружба
Крим
Солоний пес і скрині краму
Сумнівна міра переваг
Зіграє карликову драму
Спесивий дурень
Газу маг
Як з рукава десятку з тузом
Дістане доля на вабанк
То буде вата скрепним пузом
Своє лайно гребти мов танк
І скрині повні порожнечі
Перебоярять свій тріумф
І грішні келії чернечі
Вар’ята виженуть на глум
Сукна зеленого примара
Кеш
Перемога перемог
Відпустить нам гріхи на шару
Не грішний дяк
А світлий Бог

Де грати
Каторги
Вериги
Фук

Що без Мови той язик
Банкують
Мрії
Слово
Книги
Олімп
Європа
Білий Бик

* * *
Це хвороба
Рахуба
Біда
Днів миттєвості
Его світлини
Ти
Покинеш мене за хвилину
Сірих літ побреде череда
Дядько Сум
Їх незмінний пастух
Тому дядькові чхати на фото
Сто мовчань у кмітливому мотто
Голосінням стоять на мосту
Що єднає
Тепер і
Тоді
Наші долі
Як тріщини в часі
Це хвороба
Невдаха
Невдасі
Знаю
Сум
Нас не кине в біді

* * *
На небі Мойри труть крупу
Їм теж обридла ртутна мряка
Кужелить сріберна пиляка
На зло бузькові і шпаку
Така весна
Холодні сни
Ще не прокинулись від груднів
Солодких мрій
Занудних буднів
Що взяти з неї
Із весни
Що взяти з березня
З отих
Побитих міллю мемуарів
Де адюльтерів ранки карі
Цей холод змушені нести
Що взяти з днів
З отих ночей
Де ти
Вже іншому належиш
Де вітер
Як сурмач на вежі
В тривогу тугою тече
Де ти
Без мене
І весна
Ще при зимі
Як Сандрильйона
Раба
Зневажено мадона
Зеро
Енергія Фермі
Цей сніг
Побачення всліпу
І світ під льодом
Як під лаком
На небі Мойри труть крупу
Їм теж обридла ртутна мряка

* * *
Ми не казки
Ми божевільні міти
І наші душі обживає ніч
За щастя жить
Візьме сльозою митар
Той митар
Із пекельних потойбіч
І розіпне
Не вірячи в безгрішшя
Всі знаки наших ошалілих днів
Від шепоту луни до крику тиші
За глузд що у коханні знавіснів
Сни розпиляє на дереворити
Де поруч наших не знайти облич
Ми не казки
Ми божевільні міти
Ми ворожба пекельних потойбіч
* * *
Вже скрипка ридає безсонням
В чотири напружених жили
Чоло холодить підвіконня
Це місто
Мені почужіло
Лакуна
Навали лавини
Упали в пусте потойбіччя
Та тягне мене пуповина
Назад
У минуле сторіччя
Де в друзях ще недруги
Літо
Ще сонячне і незбагненне
Там осінь вогнем попеліти
Ще не долетіла до мене
Там вітер
Ворожить над бруком
Шукає стежок до Біянки
Ще вірші не випали друком
Ще пісня коротка як танка
Цю сірість
Помножить на біле
Бездушна агонія снігу
Нудна недочитана книга
Це місто
Мені почужіло
* * *
Шепоче тихо лихо за вікном
Мовчить
Мовчить
Мовчить
І знов шепоче
Так хитро
Сном повзе до мене з ночі
І засинає поруч
Не вином
Напоє нас остання літня ніч
А золотом осіннього наливу
Розпатлає туману гриву сиву
Нудний пейзаж
Банальність
Звичка
Кітч
А ми
Статисти
З дивним цим кіном
Де дощ самотній вигони толоче
І хтось шепоче з ночі за вікном
Мовчить
Мовчить
Мовчить
І знов шепоче

* * *
Доброї ночі кохана
Юним так солодко спиться
Гусне бурштином живиця
Роки пережуть аркана
Вічність мольфарить над колом
Танцю
І скороминущість
Тужить ночами за сущим
Сумом совиного соло
Всесвіт замрії і райдуг
Сон твій тепер обживає
Нишкнуть
Міста і трамваї
Лабухи і конокради
Небо і руки в чеканні
Де журавель
Де синиця
Юним так солодко спиться
Доброї ночі
Кохана

м. Кропивницький

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment