Письменниця Надія КОВАЛИК: «Треба дякувати Господу Богу за гарні творіння»

Прочитавши збірник оповідань і повісті — “Зваба” Надії Ковалик, відомої української письменниці, що живе і творить у Львові, я вирішив зробити з письменницею інтерв’ю на базі висловлених літературними героями збірника думок, тверджень, переконань. Після інтерв’ю я запитав Надію: “Чи думала колись над тим, що Твоє ім’я — Надія — дасть Тобі надію на вагоме, цікаве, талановите пізнання життя і світу?” Надія відповіла: “У мене було відчуття, що стану письменницею, але я те не пов’язувала з іменем Надія. Люди з іменем Надія є тільки надією для інших, а не для себе”.
Отже, шановні читачі, прошу познайомитись із творчістю письменниці з надією, що вона припаде вам до вподоби. Що ви відчуєте, читаючи це інтерв’ю, як Надія Ковалик зреалізувала свою юнацьку Надію у своїй “Звабі”. І не тільки в цій книжці.

— “Жінкою, яка дорожить собою, мимоволі дорожать усі навколо”. Як Ти до цього дійшла?
— Побачила, що якщо жінка себе цінує, тоді її обожнюють. Якщо жінка дорожить своїми ближніми більше, ніж сама собою, тоді її не надто поважають і не надто з нею рахуються.
— “Чим більше назбирувалося місяців розлуки, тим більше ставав його трепет перед зустріччю з покинутим гніздом”. Чи часто згадуєш рідне гніздо?
— Так, дуже часто уві сні перебуваю у своєму родинному гнізді. І коли прокинуся, дивуюся, чому я там. Мені сняться Мама й Тато. Помоєму, це назавжди.
— “Вникати у тонкощі жіночої логіки і затаєних антипатій було вище його сил”. Кому важче вникати у тонкощі логіки іншої статі — жінкам чи чоловікам?
— Чоловікам, бо вони більш однозначні, а жінки — складніші. Жінки потребують уваги, поваги, хочуть, щоб їх просто цінували. Чоловіки переважно егоїсти.
— “Вона часто нервувала, була невдоволена ним, собою, а інколи усім на світі”. Хто ким більше невдоволений — Вона Ним чи навпаки?
— Мені здається — взаємно, бо живуть у різних світах. А жінки не здаються. Чоловіки ж не розуміють, що Вона — теж людина. Я — за рівноправні стосунки. Але вони можливі лише між двома рівноправними людьми.
— “За таку природу я б наклав серйозний штраф — за збаламучення чоловічих сердець”. Хто ж винен у тому збаламученні? На кого накладати штраф?
— Треба дякувати Господу Богу за гарні творіння. Оті красиві жінки баламутять чоловічі серця і збивають чоловіків з пуття. І себе — теж!
— Близькі, дуже близькі стосунки двох — це добре чи катастрофа?
— Якщо одні стосунки можуть зруйнувати інші, — то це великі знаки запитання.
— “Чоловіки озирались їй у слід, так само, як і жінки, яких вона дратувала”. Чому жінка жінку дратує?
— Це, на жаль, банальна заздрість. Але треба мати добру душу, щоб не піддаватися. Якщо вібрації душі високі, то жінка жінку сприймає позитивно, а якщо навпаки, то красива жінка може дратувати. У мене красиві жінки не викликають негативних емоцій.
— “Ми дуже мало знаємо про себе, повірте”. А якби знали більше, — жити було б краще?
— Не було б краще, та мали б якесь пояснення — може, було б зрозуміліше. З точки зору “космосу”, може, для людини це якийсь порятунок. Тож якби знала це, то, може, й було би легше.
— “Кажуть, усі жінки однаково реагують на невдачі чоловіків — відвертаються від них”. То що ж нам, чоловікам, робити?
— Чоловіки також не люблять, коли жінкам щось не вдається. На жаль, усі люблять переможців.
— “Чим гірше живемо, тим більше плодиться всяких ошуканців. Ми думали, що після Євромайдану потрапимо до раю, а опинилися в пеклі ще страшнішому, аніж були”. То чому ж Майдан не змінив суспільну систему?
— Бо люди лишилися ті самі — з гнилими душами і великими апетитами. Ті, що при владі. А ті, які чогось варті, — опинилися внизу. Їм до влади, як до неба пішки…
— “Ворог нарощував на окупованих територіях кількість техніки і живої сили”. Чи могли ми 1991 року, наприклад, думати, що Росія нападе на Україну? Чому так сталося?
— Я тоді ще просто не відчувала агресивності сусіда. Думала, що ми вже вільні від нього навіки. Те, що ворог напав на Грузію 2008го, якось нас не схвилювало… А загалом війни в XXI столітті — це дикунство. Вже люди ніби більш цивілізовані, мали б жити вищими інтересами, ніж бажанням урвати чуже.
— “І чому це людина затримується на світі, коли уже не отримує від нього ніякого задоволення?” Надіє, чому?
— Не знаю. Напевно, ще не відчула чарів Землі.
— “Наше життя — то наші хрести, а не свята”. То чого всетаки більше — хрестів чи свят?
— Як у кого. Люди порізному проживають власне життя. Двох подібних немає. Кожен проживає те, що йому треба, — як покуту гріхів із попередніх життів…
— “…бо добре втямила, що розраховувати на чоловічу вірність чи відданість не варто”. А на жіночу — варто?
— Тут нема одного правила. В тій ситуації моя героїня розуміла саме так. Загалом кожен чоловік шукає собі такого пристанища в житті. Жінки — більш жертовні й служать навіть тоді, коли цього не цінують.
— “Всі ми недобрали щастя в житті, всі в якомусь плані банкрути”. А як би Ти визначила своє щастя?
— У кожного — своє. Щоби людині було в душі комфортно, щоб її розуміли і робили кроки назустріч, — це найбільше благо для жінки.
— “Жовте листя придорожніх дерев і його довколишні розсипи на землі зливалися з золотом сонця і обіймались з голубизною неба, творячи дивовижну красу”. Це ліричному героєві доводилось часто бачити?
— Принаймні я бачу часто таку красу, яку не описати словами.
— “Вникати у тонкощі жіночої логіки і затаєних антипатій було вище його сил”. Чи хтось у світі зміг (зумів) увійти в тонкощі жіночої логіки?
— Хіба той, хто дуже хотів.
— “Прокинутися в батьківському домі було незвично і радісно”. Ти пам’ятаєш досі, як було колись у батьківському домі — у минулих, давно минулих роках?
— Постійно. Навіть хотіла б повернутись у ту ауру — хоча б на короткий час. Від батьківського дому ми ніколи не будемо вільними.
— “Чоловіка творять його роки, вони працюють йому на користь”. Ти як автор також переконана в цьому?
— То є думка мого героя. Кожен рік має свою принаду. І не кожному дано благо чи щастя дожити до якогось віку.
— “Коли вивітрюється почуття, залишається ворожнеча і голий розрахунок”. І скільки ця ворожнеча може тривати?
— Скільки кому вже написано.
— “Люблю, звичайно, люблю, тільки — добру і лагідну, а не колючу і злу”. Скільки часу жінка може бути переповнена якоюсь з тих емоцій?
— Поки її люблять, вона добра і лагідна.
— “— Ох, жінки! Ви не можете без проблем! Спочатку створюєте їх, а потім заморочуєтеся з ними”. Отже, Надю, чому ви, жінки, не можете без проблем?
— Тому що мужчини цих проблем не бачать. І ці проблеми вирішують жінки.

Замість післямови.
“Насамкінець хочу сказати, що дуже пишаюся належністю до української нації, яка для мене — найкраща в світі. Українці миролюбні й працелюбні. На жаль, на долю нашого народу випало стільки горя і випробувань, скільки, мабуть, не дісталося більше нікому. Як писав колись Олександр Довженко, у всьому винне наше географічне розташування, помірний клімат, чорнозем і працелюбний народ. Саме тому ми завжди були ласим шматком для різноманітних завойовників…
Вважають, що нація, в якій винищено стільки генофонду, приречена на загибель, але ми вижили, породили багато талантів, учених і знову ж таки — свідомих українців. Нація, яка вижила після стількох випробувань, заслуговує на поклоніння”. (Надія Ковалик. Сила слова).

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник пресцентру наукової журналістики ЗНЦ НАНУ і МОНУ, член НСПУ і НСЖУ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment