Дмитро ПАВЛИЧКО

Від редакції. Ці вірші Д. В. Павличка можна знайти у третьому томі повного зібрання творів поета, виданого видавництвом “Основи” десять років тому. Сьогоднішнє прочитання цих творів уяскравлює провидницьке бачення Поетом нинішніх подій у духовному просторі українського православ’я.

До Варфоломія І

Велебний отче наш, Варфоломію,
Святого православія слуго,
Послухав я тебе і розумію
Шляхетність серця й розуму твого.

Але ти знаєш добре: московити,
Одягнені у митри золоті,
Прийшли до нас не Богові служити,
А розпинати волю на хресті.

Прийшли навчати нас царям коритись,
Прийняти рабства світову печаль,
В тайзі перед Європою закритись
І рідну мову посадить на паль.

Ця попівня напасницька і дика
Не знає честі й Господа не зна,
Бо їхній бог — імперії владика,
Ненаситенний кров’ю Сатана.

Уклін тобі, бо ти людина сміла,
У Києві моливсь не за Москву.
Але молитва потребує діла,
А діло буде тут, де я живу.

Ти повернувся, отче, до Стамбула,
Пішли дощі, на землю впала грузь.
А попівня московська вмить забула
Твою молитву за Вкраїну-Русь.

Ці люди завжди будуть проти й анти
Держави Української — вони —
У чорних рясах чорні окупанти
Вишневої моєї сторони.

Та прийде день, чи в серпні, а чи в січні, —
Сяйне помісна церква серед нас,
Хоч ми не канонічні, але вічні, —
Поможе нам неканонічний Спас!

30.VII.2008 Київ
Московський патріарх

Московський патріарх по Україні
Ступає, мов святий, та — диво див! —
Не молиться за київські святині,
Що Юрій Долгорукий попалив;

Не молиться за тих, кого в Сибірі
За Україну й правду розп’яли,
Ані за тих, що з голоду, як звірі,
Своїх дітей зварили і спекли;

Не молиться за українську мову,
Мордовану царями триста літ,
А молиться за птицю двоголову,
Що прагне в кігті цапнуть цілий світ.

Та птиця — вічна імперська ідея,
Годована в кавказькій стороні
Печінкою і серцем Прометея,
І трупами повсталої Чечні…

Він просить Бога на “творців розколу”
Наслати кару, наче на потвор,
До інквізиторського протоколу
Заносить нас владика-прокурор.
Плете незримі та міцні тенета,
Лякає мстою “праведна” рука.
Якби він міг, спалив би Філарета,
Великого, як Гус, єретика.

Йде патріарх — і хочеться волати:
З мечем іде розкольник-паладин!
Ми ж православні всі (чи уніати,
Чи філаретівці — то дух один)!

Та, мабуть, ми таки не християни,
Бо як же так — імперії зреклись,
І… розкололи царство осіянне,
Що Третім Римом звалося колись!

Йде патріарх! Собори, в дзвони вдарте!
Хахли, здіймайте вище корогов!
Християнин кремлівський — то не жарти,
Палає в ньому “візантійська” кров.

Він прагне перемоги, а не згоди, —
Хай Рим згорить, задушиться в золі,
Бо мусять поклонятись всі народи
Освяченому богові в Кремлі!

Він молиться за те, щоб знов окови
Скрутили наш державний гордий дух,
Він молиться за смерть моєї мови,
Кує на неї із хреста ланцюг!
Всьо харашо, до самих до окраїн…
(Співати хоче, та уста звело)…
Додому повертається, мов Каїн,
Що все зробив, як велено було.

9.VIII.2009, Гущанки

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment