Кольори осінньої палітри

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Музеї та виставкові зали столиці запрошують відвідати численні художні експозиції. У Муніципальній галереї мистецтв Центральної бібліотеки ім. Павла Загребельного, що в Деснянському районі столиці, працює виставка Валерія Болбата “В космічному оркестрі”; у Музеї гетьманства — Володимира Кальненка “Апокрифи”; а в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе — Гели Думбадзе “Київ. Акриловий щоденник”.

Валерій Болбат народився у родині військового далеко за межами України 1940 року. Малювати почав з п’яти років. Перші навички малювання здобув в “Ізостудії” міста Ростова та Народному університеті мистецтв ім. Н. К. Крупської в Москві. Однак формування його як творчої особистості відбулося в Україні.
Мешкав в Острі, що на Чернігівщині. Тут його запримітив ректор Київського художнього інституту Олексій Олійник і взяв обдарованого юнака під свою опіку.
Багато років працював у галузі монументального розпису, розробляв проекти міжнародних виставок. Однак знаходив час і для улюбленого живопису. Це саме була епоха шістдесятництва, коли художники шукали пластичні форми задля творення нової розкутої мови українського образо­творчого мистецтва.
Плеяда таких видатних митців, як Іван-Валентин Задорожній, Віктор Зарецький, Опанас Заливаха, Алла Горська спонукали до творчого неспокою, пошуків власного “я” в мистецтві, до національної самоідентифікації.
Під час роботи на Комбінаті монументально-декоративного мистецтва мав можливість спілкуватися з знаними художниками Миколою Стороженком, Федором Глущуком, Анатолієм Базилевичем. А під час оформлення Київського університету познайомився з Василем Перевальським та Олександром Вороною.
1977 року в Київському міському будинку вчених відбулася перша персональна виставка Валерія Болбата, яка мала великий розголос. Про художника писали не лише республіканські, а й всесоюзні ЗМІ. Через кілька років персональна виставка в Меморіальному музеї Павла Тичини. Брав участь у багатьох колективних виставках, сам виступав організатором виставках своїх колег.
Сьогодні про творчість Валерія Болбата знають не так багато. А повернути це ім’я широкому загалу вирішили народний художник України Валерій Франчук та художник, письменник і педагог Анатолій Горовий. Під час підготовки однієї з колективних виставок вони мали змогу ознайомитися з творчістю Валерія Івановича і були вражені розмаїттям його творчого обдаровання.
На виставці представлені картини від 60-х років минулого століття і до сьогодення. На багатьох полотнах зображені краєвиди рідного Остра. На інших — околиці Пущі Водиці, нині тут уже один із районів Києва. Тема збереження природи порушена в роботах “Розіп’яття Голосіївського лісу” та “Покалічена земля Білецького яру”. Враження від подорожей Карпатами у картинах “Вівчар жене отари в гори” та “Очікування зустрічі”.
***
Дитинство та юність Володимира Кальненка минули на Київщині. Художню освіту здобув в Інституті імені Рєпіна (у минулому — Петербурзька художня академія, в якій навчався Тарас Шевченко). У своїй квартирі на берегах Неви започаткував “Тарасові ночі”. А 1986 року, коли вибухнув Чорнобиль, Володимир Іванович повернувся до Києва, аби відроджувати тут українське мистецтво, що сягає корінням української душі.
У творчому доробку художника близько 30 групових і персональних виставок в Україні і за кордоном. Він створив сотні картин, а ще ілюстрації до книжок, розписи храмів. Полотна митця зберігаються у музеях і приватних колекціях в Україні, США, Канаді, Швейцарії, Франції, Росії та інших країнах.
2001 року під враження від приїзду в Україну Івана-Павла ІІ В. Кальненко пише картину-ікону “Папа Римський говорить українською”. Нині оригінал цього твору в Торонто.
Протягом останніх дев’яти років художник працює над ілюстраціями до “Кобзаря” і “Слова о полку Ігоревім”. А з початку російсько-української війни розроб­ляє картини-триптихи на тему війни у постмодерністському стилі з елементами українського бароко.
Постать митця не залишається поза увагою кінорежисерів. 2009-го О. Домбровський зняв про нього телевізійний фільм “Стезі пізнання”. А 2014-го Галина Лаврінець — документальну стрічку “Вперед, діти Вітчизни”. Фільм був представлений на міжнародних кінофестивалях у Києві, Одесі, Польщі. 2016-го включений до програми Каннського міжнародного кінофестивалю.
На виставці представлені два масштабні триптихи Володимира Кальненка “Майдан” та “Усім борцям за волю України”, що демонструють біль митця, його “закований у художній пензель патріотизм”. У картинах поєднані автобіографічні мотиви з постмодерністськими елементами, біблійними сюжетами, постреволюційними і вічними символами.
На Триптиху “Усім борцям за волю України” фотографія з воїнами Російської імперії у військових строях, в яку вписані автопортрет Тараса Шевченка та реальна постать — дід художника Михайло Синельник, воїн полку Павла Полуботка, що входив до армії УНР. На передньому плані — хлопчик Ладомир (син В. Кальненка), дитя, яке зростає в юнака-воїна з окресленими рисами мужності, силою свідомості та клятвою “стояти до кінця” на шляху загарбника зайди.
У третій частині триптиха постає людина в лицарських обладунках, що водночас є художником, який тримає в руках пензель і палітру. Це автопортрет Володимира Кальненка на тлі його картин. Ці “картини в картині”, його власні полотна, написані в Україні і в “петербурзький період” творчості художника.
У триптиху “Майдан” митець змішує символи різних епох і часів. Цей триптих вибудований на протиставленні добра і зла. Тут автор доволі вільно оперує часовим простором від сьогодення до біблійних часів.
Ліва частина триптиха знаменує знищення “диявола”, якого символізує червона голова Леніна. Поруч — боротьба між злим левом і Самсоном. Третій план — янгол благословляє удавлення лева.
На правій стороні триптиха — голова праведника Івана Хрестителя на тарелі. Тут же янгол, який стоїть непорушною стіною в позі охоронця Землі і Неба, і храму Божого.
Простір центральної частини пронизує біла кобилиця, що є символом волі, благородства, руху і сміливості. Нижня площина картини усіяна касками різних часів — єгипетська, антична, бронзового віку, в’єтнамська, пробита щитом, а також реальна каска з Майдану. А ще — дитя в лоні матері, символ, навіяний словами Влада Троїцького, що “на Майдані народилося дитя”, новий прояв свідомості для всіх українців.
***
Батьківщина Гели Думбадзе — Грузія. За освітою філолог, міжнародник, у дипломатії більше двадцяти років. Обіймав посаду Державного міністра Грузії з питань діаспори. Нині — Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні. Живопису навчався самостійно. У червні 2012 року, в Києві у галереї Фонду сприяння розвитку мистецтва відбулася його перша персональна виставка “Київ. Містичні вікна”. Сьогодні роботи художника представлені в одній з найвідоміших грузинських галерей “Art Gallery Line” та зберігаються у приватних колекціях багатьох країн світу.
Також він автор літературних збірок “Жовтий тролейбус”, “Люблю яблуко”, “Я-бігун” (переклад цієї книги української мовою презентували під час цьогорічного Книжкового Арсеналу). За його п’єсами поставили вистави у Грузії та Азербайджані. А твори відзначені на трьох літературних конкурсах.
Як зізнався пан Гела, він має дружні стосунки з багатьма українськими митцями, і одним із своїх пріоритетних завдань на посту Посла вважає зміцнення культурних зв’язків між нашими дружніми народами. А виставка є одним із заходів щодо відзначення сторіччя дипломатичних відносин України і Грузії.
У своїх картинах митець намагається висловити власні емоції. Малює переважно вночі, у вільний від основної роботи час. Крім цього встигає проводити майстер-класи для студентів київських вишів, усіх, хто прагне опанувати мистецтво живопису.
Своєрідне бачення мегаполіса можна бачити у картині “Пролітаючи над містом”. Рідній Грузії присвячені полотна “Вершини”, “Гори вдень”, “Гори вночі”. Спогади дитинства навіяли мотиви роботи “Казки і тепло бабусиного килима”. А найбільше в експозиції натюрмортів і кожен із них несе затишок і добрий настрій.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment