Євген БУКЕТ,
голова Київського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Навколо Київської “Просвіти”
Перші просвітянські осередки на теренах колишньої Київської губернії почали з’являтися одразу після заснування “Просвіти” в Києві 25 червня 1906 року.
1906 року рада Київського товариства “Просвіта” офіційно звернулася по дозвіл відкрити читальню у с. Кривому Сквирського повіту (нині — Попільнянський район Житомирської області). Київський губернатор дозволу не дав. І це ініціювало фактично підпільне функціонування філій Київської “Просвіти”.
Аналізуючи списки перших просвітян, що опубліковані в Звідомленнях за 1906—1910 рр., можна з упевненістю говорити, що тогочасна просвітянська робота кипіла не лише в Києві, а й у Білій Церкві, Бородянці, Боярці, Великих Дмитровичах, Васильєві, Войтовому, Германівці, Глевасі, Городищі, Гостомелі, Джуринцях, Єрках, Жмеринці, Звенигородці, Златополі, Каневі, Китаєвому, Козацькому, Колодистому, Корнині, Кривому, Леонівці, Лисянці, Миколаївці, Минковцях, Мотижині, Паволочі, Покотилові, Радомислі, Ржищеві, Розсоховці, Рокитному, Романівці, Ситківцях, Смілі, Спиченцях, Степанцях, Степку, Суботові, Сунках, Тихих Хуторах, Умані, Фасовій, Ходоркові, Хотові, Черкасах, Ямполі, Ярошівці.
У багатьох містечках і селах було по кілька членів “Просвіти”, які інформували земляків про прогресивні столичні справи на ниві національного відродження. Тож цілком закономірно, що на цьому благодатному ґрунті на початку весни 1917 року “Просвіти” почали виростати, мов гриби після дощу.
У цій статті спробуємо простежити основні історичні віхи просвітянського руху на теренах сучасної Київської області.
1912 року в Білій Церкві оселився один із членів ради Київської “Просвіти” лікар і письменник Модест Пилипович Левицький. 4 березня 1917 р. він очолив місцеву “Просвіту” — одну з перших на Київщині. Серед 232 членів товариства були крамарі, заможні селяни з околиць міста, чиновники та службова шляхта маєтків Браницьких, робітники і селяни. Товариство мало спільні кошти, що складалися з членських внесків (616 крб 57 коп.), прибутків від вистав і вечірок (1052 крб 10 коп.) та добровільних пожертв (4392 крб 42 коп.), працювало за кількома тематичними секціями.
Газета “Нова Рада” (№143 за 22 вересня 1917 року) повідомляла про “Просвіти” у Білій Церкві та Васильківському повіті таке: “Організування Білоцерківської “Просвіти” почалось із гуртування середнешкільників, залізничників та вояків, наслідком чого є те, що місцева Рада військових депутатів в переважній більшості складається зі свідомих українців, а шкільна молодь взялась дуже жваво до закладання по селах “Просвіт”, котрі відбули уже три повітових з’їзди. Просвітяни також багато працюють коло організування в повіті “Вільного козацтва”, котре в останній час дуже шириться по селах і об’єдналось в курінь імені Палія. В самій Білій Церкві є коло 300 вільних козаків. З неукраїнців у “Просвіти” найкращі стосунки з поляками, з котрими вона ввійшла в блок на міських виборах, внаслідок чого спільний українсько-польський список зібрав найбільше голосів. “Просвіта” завела в Білій Церкві чималу книгозбірню, до якої виписує 5 газет, та відкрила українську школу для дітей і дорослих та недільні курси для “вільних козаків”. Домагалась “Просвіта” заведення української мови в місцевій хлоп’ячій та дівочій гімназіях, але в цій справі не пощастило, через вороже відношення більшості гімназіяльних вчителів. Ворожа агітація в повіті проти діяльності “Просвіти” ведеться переважно духовенством і подекуди вчителями. В дівчачій гімназії “Просвіта” заходжується коло заведення українських ткацьких курсів. У тому їй допомагає одна свідома вчителька. Упорядковано також продаж українських книжок та видано своїх дві книжечки (“Рідна мова” (40000 прим.), “Про земську справу” (15000 прим.) — Авт.).
У “Просвіті” села Янківки (нині — Іванівка Білоцерківського р-ну. — Авт.) справа ішла дуже мляво, поки недавно не обрали нового голови — єврея Пріцкера, котрий виявив дуже жваву діяльність та яру українську свідомість”.
“Нова Рада” інформувала, що у Васильківському повіті Київської губернії станом на вересень 1917 року діяло 53 “Просвіти”, об’єднані в Спілку “Просвіт” Васильківського повіту. Ініціатором її створення і головою був Модест Левицький. 18 липня 1917 року спілка організувала мирну маніфестацію на честь проголошення ІІ універсалу Центральної Ради, який місцева громада вітала гучними криками “Слава!”. Оскільки жодного іншого об’єднання просвітянських організацій на теренах сучасної Київщини не було, — вважаємо саме її предтечою Київського обласного об’єднання “Просвіта”.
Організаційна робота в просвітянських організаціях повіту не припинялася впродовж 1917—1918 рр.
Ось красномовний приклад. За повідомленням газети “Нова Рада” (№ 115 від 16 (3) липня 1918 року), “Просвіта” м. Рокитного за рік роботи нічим особливим себе не проявила, але “весь час передплачувались газети, була сяка-така селянська бібліотека, а під час шкільної праці була звернена особлива увага на поширення дитячого відділу — і дійсно, діти дуже охоче читали ті книжки, що тільки можна було дістати на книжковому ринкові — ця справа заходами учительки Томашевич була поставлена і навіть тепер влітку ведеться дуже гарно. Діти цікавляться і виявляють гарячу прихильність до рідної української книжки.
Весною цього року нашій “Просвіті” пощастило — поверталося з війни чимало відповідних працівників і зараз діяльність товариства пішла далеко жвавіше. Скликали загальні збори, переобрали раду, яка наново взялася працювати коло любого їй діла. До товариства прилучилося багато нових співробітників. І от першим чином заклалася театральна комісія, яка повела свою діяльність надзвичайно широко. Під орудою місцевого селянина, який одержав відповідну освіту, Т. М. Сміленка, зорганізувався селянський мішаний хор, що вже через місяць дав підряд два концерти народних пісень з надзвичайним успіхом серед селянства. Обидва концерти дійсно мали художній інтерес, а крім того з технічного боку вся постанова їх мала певне враження на місцеве громадянство, та й на позамісцеве, бо понаїздило послухати концерт багато гостей з околиць”.
Ситуація в інших повітах була не такою сприятливою для просвітянського руху. Зокрема на Всеукраїнському з’їзді “Просвіт”, що проходив 20—23 вересня 1917 року, слово від Сквирського повіту мав Кутовий. Він повідомив, зокрема, таке: “У Сквирі свідомої інтелігенції майже зовсім не було і “Просвіта” зразу ж взялась до роботи на селах. Скликаний “Просвітою” повітовий з’їзд сільських учителів розділився на два — український і російський, — так, що тільки в останній час учительство повіту об’єдналось в єдину Українську Учительську Спілку. Тепер “Просвіта”, яка має коло 200 членів, працює разом з Селянською Спілкою і досить успішно організовує селянство.
Деякі місцеві вороги українства допустились навіть провокаційних засобів боротьби: вони, прикинувшись українцями, позаписувались у “Просвіту”, пройшли в Раду Товариства (один був навіть головою) і там усіляко гальмували роботу. Проте в останній час “Просвіта” провадить досить вдалу діяльність і навіть українізувала місцеве земство. Між іншим, ворогами “Просвіти” є і сквирські євреї, котрі намовляли навіть повітового комісара, щоб він заборонив у Сквирі українську маніфестацію, котру улаштувала “Просвіта”.
У Яготині Полтавської губернії до травня 1917 року заснували гурток “Просвіта”, “котрий на широкім ґрунті веде агітаційне діло, бібліотечне, недільні школи, драматичний гурток та ін. Всі щиро взялись за велике діло. Гурток працює в школі, де є кімната, в котрій кожен має змогу прочитати книжку, газету, побалакати з іншими” (“Нова Рада”, № 35 за 10 травня 1917 року). Головою Яготинської “Просвіти” був І. П. Ходолій.
А Білоцерківська “Просвіта” з 15 вересня 1917 року організувала вечірні курси української мови. Заняття проводилися в місцевій гімназії. У жовтні 1917 року білоцерківські просвітяни ввійшли до Генеральної Ради Управи Вільного козацтва, яке очолив Павло Скоропадський. Але це не врятувало їх від переслідувань міської міліції за доби Гетьманату в червні 1918 року.
Як свідчать документи білоцерківської міліції, у ніч із 13 на 14 червня були влаштовані обшуки в голови товариства “Просвіта” — залізничного лікаря і вчителя гімназії Модеста Пилиповича Левицького та членів товариства: вчителя гімназії Миколи Тимченка-Островерхова, вчителя 2-класного училища Міністерства Народної освіти Прокопа Вікторовича Юхименка та в завідувача цього ж училища Калістрата Трохимовича Титоренка. Під час обшуку в М. Левицького вилучили багато друкованої українськомовної літератури, його рукописи з медицини та граматики, дві прокламації “Народе Український”, 15 примірників прокламацій “До Селян українців”, але, як зазначено в протоколі, не виявили “ничего преступного, направленного против существующей в настоящее время на Украине власти”. Зі скаргою на дії жандармів Модест Пилипович звернувся особисто до гетьмана Павла Скоропадського.
Реакцією на протест М. Левицького стало розпорядження “Власної Канцелярії Ясновельможного пана Гетьмана Всея України” від 3 липня 1918 р. губерніальному старості Чарторижському, який, відповідно, 12 липня надіслав листа до Васильківського повітового старости про розгляд справи з негайним повідомленням, на якій підставі вчинили обшук та про його результати. Повітового старосту Троцького звільнили з посади, імовірно, саме через Білоцерківську справу.
Одна з останніх ініціатив
М. Левицького як голови “Просвіти” — створення в Білій Церкві української Гімназії для дорослих ім. Б. Грінченка. Після повалення Гетьманату Модест Пилипович отримав призначення в уряді УНР і до Білої Церкви більше не повернувся. Проте його справа жила.
Обшуки “Просвіт” за часів Гетьманату були звичним явищем. Так, газета “Нова Рада”
(№ 108 за 26 (13) червня 1918 року) повідомляла: “Жила-була в нашому місті Переяслав на Полтавщині невеличка “Просвіта”. Широко діяльності своєї ніколи не розповсюджувала, далі театральних вистав і книгозбірні ніколи не йшла. Не дивлячись на це, на днях являється до помешкання цієї нашої культурно-просвітньої установи “представник влади”, заявляючи від імені повітового старости д. Кривошеєва, що він повинен зробити трус. Мотивації цього трусу вказано ніякої не було і ордера не пред’явлено. Перевіривши все помешкання, конфісковано книги і брошури. На розписці, де перелічено всі конфісковані книги, помічено: “Означенные книги принял для предъявления Переяславскому повитовому старосте 24 мая (6 июня) Пом. Начальн. Переяслав. милиции И. Жадан”. Коли після трусу члени Ради “Просвіти” звернулися з запитанням до повітового старости, то він сказав, що надсилав міліцію шукати тільки ІІІ і ІV Універсали (про котрих, правда, під час трусу і не питали), забраних же книжок і досі не повернено”.
Яскраву сторінку в просвітянському рухові на Київщині залишило Товариство “Просвіта” імені Бориса Грінченка (с. Казенна Мотовилівка Васильківського повіту). Ініціатором її створення був Овсій Гончар — в майбутньому легендарний Отаман Бурлака, провідник Васильківського повстання проти більшовиків. У своїй хаті (с. Казенна Мотовилівка) в квітні 1917 року він організував читальню “Просвіти”, книги для якої збирали з усієї України через оголошення в газеті “Нова Рада”. 1918 року членами “Просвіти” були понад 90 місцевих мешканців, а очолював її 17-річний брат Овсія — Терентій Іванович Гончар. З приходом більшовиків 1919 року читальня була ними розграбована та спалена. А Терентія Гончара як очільника “Просвіти” у Боярці закатували червоноармійці.
У Києві й у Київській губернії на 1 січня 1919 року діяло 438 “Просвіт”. Понад 20 організацій Товариства діяло в Переяславському повіті та одна в Яготині Пирятинського повіту Полтавської губернії. Повний перелік “Просвіт” УНР, складений за матеріалами архівного фонду “Товариство “Просвіта” у м. Києві”, що зберігається в Державному архіві Київської області, опубліковано в нашій книжці “Нариси з історії Київської “Просвіти”
(К.: ВЦ “Просвіта”, 2014, с. 22—45).
Про історію Бориспільської “Просвіти” і трагічні долі її членів сьогодні можна прочитати в книжці Валентини Стрілько-Тютюн “Янголи України”, яка торік побачила світ з нагоди 100-річчя створення “Просвіти” на Бориспільщині.
Далі буде.
