Таємниці авангардної сценографії

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора

У рамках відзначення 95річчя від дня заснування Українського театрального музею відкрили виставку “Ексцентрика та експресія. Українська авангардна сценографія”.

Експозиція розповідає, що передові світові мистецькі ідеї були адаптовані українськими театральними художниками до потреб сценічного мистецтва. Динамічні просторові рішення, конструктивістські декорації, геометричні театральні строї оновили вітчизняну сценографію. Українські митці працювали в усіх без винятку стилях, притаманних авангарду Європи: кубофутуризм, супрематизм, конструктивізм, експресіонізм (з неопримітивізмом і дадаїзмом включно), простежуються навіть зародки сюрреалізму.
Замість реалізму, з його побутовізмом на кону, авангардисти вживали широкий спектр експресивних виражальних засобів: гротеск та ексцентрику, динамічність і ритм (переважно рвучкий, синкопований), кольорові дисонанси й контрасти, зсуви та деформацію, парадоксальність і алогізми.
1920ті роки стали періодом, коли Україна стрімко вийшла на світовий простір. Сталося це, зокрема, завдяки державній політиці українізації. Відкритість до нових конструктивних надбань Заходу поєднувалася з давніми національними традиціями. На театральному кону в “авангардне десятиліття” було чимало мистецьких новацій, а деякі з них мали випереджальний характер. Експонати виставки “Ексцентрика та експресія. Українська авангардна сценографія” переконливо про це свідчать.
Виставка презентує унікальну збірку української авангардної сценографії з фондової колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Представлені роботи видатних художників театру: Олександри Естер, Вадима Меллера, Анатоля Петрицького, Олександра ХвостенкаХвостова та Бориса Косарєва.
Ці роботи за майже століття переросли прикладний, суто сценічний формат. Нині ці костюми ескізів і декорацій є самодостатніми витворами образотворчого мистецтва, що гідно демонструються на численних міжнародних виставках. Спадщина національних сценографів є невід’ємною складовою українського авангарду — яскравого і потужного мистецького явища, визнаного у світі.
1920 рік в історії українського театру був відзначений появою легендарного авангардного спектаклю “Гайдамаки”, який поставив видатний український режисер Лесь Курбас. За Курбасом, театр — найвища мистецька форма — має синтезувати в собі всі існуючі мистецтва, як то образотворче, музику, хореографію, кінематограф, пантоміму тощо. Відтепер сценографія посіла таке значуще місце, що роль художника є однією з визначальних у виставі. І сценограф, без перебільшення, став співпостановником спектаклю.
30 січня 1923 року в мистецькому об’єднанні “Березіль” (МОБ) з ініціативи його керівника Леся Курбаса був заснований Театральний музей. Створена музейна комісія на чолі з відомим актором і режисером Василем Васильком. Хоча музей створили при єдиному творчому колективі МОБі, з самого початку він був задуманий як такий, що збирає матеріали з історії та сучасності всіх театрів України та висвітлює загальноукраїнський театральний процес. Для створення музейної колекції Василько ініціював впровадження у “Березолі” “примусового” музейного податку зі співробітників — кожен мав здати музейній комісії хоча б кілька речей, що висвітлювали перебіг театрального процесу в Україні. Головний художник МОБу Вадим Меллер був один із перших дарувальників музею. Того ж року до музею надійшли ескізи костюмів Анатоля Петрицького до “Тараса Бульби”. Так було започатковано збірку національного сценічного авангарду. Сьогодні ця збірка презентує український театральний авангард як самобутнє та непересічне явище. Інтернаціональне і національне поєдналися тут у дивовижний спосіб.