Євген БУКЕТ,
голова Київського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Продовження. Поч. у ч. 43 за 2018
За радянської влади
Після приходу більшовиків “Просвіта” почувалася дуже непевно через невизначеність ставлення до неї органів радянської влади та початку репресій щодо інших подібних товариств. Але через масовість Товариства більшовики не ризикнули одразу його знищувати. 1920 року почався процес “радянізації” “Просвіт”. 12 липня 1920 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову “Про “Просвіти”, в якій ставилося завдання їх “одержавлення” шляхом ухвалення нових Статутів, а в разі неможливості досягти цього — ліквідації. За новим Статутом — мета діяльності товариства “Просвіта” “шляхом широкої культурно-освітньої праці серед населення поширювати соціалістичну культуру на підвалинах широкої самодіяльності трудових мас України”.
У справі про діяльність “Просвіти” в Обухівській волості, що зберігається у Державному архіві Київської області, є супровідний документ до “зразкового Статуту” за підписом наркомосвіти Григорія Гринька, адресований “всім губнаросвітам”. У ньому пропонували вжити заходів, щоб:
“1. Зорганізувати діяльність товариств “Просвіта” згідно з наданим зразковим Статутом, усім надати повне державне утримання.
2. Внести цілком нові “Просвіти” в сітку державних культурно-просвітніх установ і надати повне державне утримання.
3. “Просвіти”, котрі упорно стоятимуть на шляху контрреволюції і бойового націоналізму, не піддаючись впливу відділів наросвіт, треба поступово, але рішуче ліквідовувати.
4. Подбати, аби в кожній “Просвіті” були люди з тривкими пролетарськими поглядами, під доглядом і впливом яких проводилась би праця “Просвіт” і наближення “Просвіт” до відділів наросвіти”.
“Просвіти”, що погоджувалися на умови влади, вбачали в них можливість допомогти українському народові в культурному й духовному зростанні. У Таращанському повіті Політосвіта проводила реєстрацію “Просвіт” та культурно-освітніх гуртків, активно співпрацюючи з ними. Особливо активно “Просвіти” проводили роботу з розвитку освіти, зокрема позашкільної, в Київському повіті.
У Київській губернії на 1 квітня 1921 року було “пролетаризовано” 21 “Просвіту” у Радомисльському повіті, 24 — у Білоцерківському, 30 — у Сквирському, 40 — у Бердичівському, 7 — у Київському, 19 — у Уманському, 12 — у Таращанському, 72 — у Звенигородському.
Збереглася статистика кількості “Просвіт” по волостях Переяславського повіту Полтавської губернії. У Дем’янській волості з двох чинних була одна “пролетарська”, у Студенківській — з 7 — 2, у Помокельській — з 2 — 1, у Пашанській — з 3 — 2, у Березанській — з 3 — 1, у Лехнівській — з 4 — 1, у Скопецькій — з 4 — 1. У Переяславській (5 “Просвіт”), Ерківецькій (4), Хоцківській (4), Бориспільській (1), Іванівській (1), Рогозівській (2), Вороньківській (2), Войтівській (3), Баришівській (4) волостях не було жодної просвітянської організації, яка перейшла на новий радянський Статут.
Товариства “Просвіта” Київщини накреслили широкий план діяльності: запросили інструкторів для організації народних хорів, улаштування спектаклів у селах, народних будинків, музеїв тощо. Однак повністю перебудувати характер діяльності товариств “Просвіта” радянській владі так і не вдалося. Вони продовжували тяжіти до традицій, започаткованих Київською “Просвітою” 1906 року, якісно і кількісно продовжених у добу визвольних змагань. 1921 року видатний композитор і громадський діяч Кирило Григорович Стеценко зібрав окружний з’їзд “Просвіт” Фастівщини, на якому обговорювалися питання організації просвітянської роботи у краї за зразком діяльності Веприківського Товариства “Просвіта”. А наприкінці квітня 1922 року активну участь в організації похорон К. Стеценка у Веприку взяли Веприцьке (представники — Грицай і Грицаєнко) і Козичанське (голова — священик Борченко) товариства “Просвіта”.
У Київській окрузі 1922 року було 176 “Просвіт” і 24 хати-читальні, а в 1923-му — 73 і 26 відповідно. Прогнозовано, радянська влада вдалася до закриття “Просвіт”, мотивуючи це тим, що вони були осередками буржуазного націоналізму. Вже до 1925 року всі “Просвіти” на Київщині були або ліквідовані, або перетворені на фабрично-заводські клуби, сільбуди, курси лікнепу, вечірні школи, народні доми, хати-читальні.
Подекуди, товариство перейшло в підпілля. Про це дізнаємося із кримінальних справ репресованих у 1930-ті роки колишніх членів Товариства. Де-факто весь антирадянський рух у 1920—1930-ті рр. підживлювався просвітянськими ідеями, літературою, яку зберігали вдома і поширювали просвітяни.
“Просвіта” на Київщині під час гітлерівської окупації
Тож не дивно, що від початку німецько-радянської війни, 1941 року на окупованих територіях почали гуртуватися ентузіасти із середовища української інтелігенції. На виснажених колективізацією, Голодомором і сталінськими репресіями землях у перші дні після прибуття армії Вермахту жевріла надія на відновлення нормального життя, зокрема й національного. Одним із перших під час гітлерівської окупації України відновило свою діяльність товариство “Просвіта”.
У Таращанському районі “Просвіту” було відроджено в 20-х
числах листопада 1941 року зусиллями вчителів і духовенства. Дмитро Волинець у місцевій газеті “Відродження” (№ 26 від 21 грудня 1941 року) писав: “Великі надії по згуртуванню нації ми покладаємо на культурно-просвітянську роботу, яку зараз вже розпочато “Просвітою” і в нашому Таращанському районі. Так в с. Лук’янівці ця організація вже зараз розгорнула широко масово-культурницьку роботу. Хор під керівництвом панотця Куликівського вивчив ряд українських пісень, готується п’єса з життя українців. В селі також найближчим часом буде зроблена доповідь про славне минуле нашого краю. Ця, на перший погляд, незначна і буденна робота в дійсності зараз має таку вагу, значення якої трудно переоцінити. Перед українською інтелігенцією стоять почесні і відповідальні завдання — очолити широкі українські маси в їх русі вперед, кропітливо і щоденно підносити їх національну свідомість, виковувати справжніх патріотів своєї України. Без здійснення цього відродження нації залишиться пустою фразою. Або ми зуміємо, зібравши сили, втілити ці завдання в життя — і тоді знову вернеться давня слава України, або ми це не здійснимо — і тоді Україна залишиться напризволяще”.
Приблизно в той же час була частково відновлена просвітянська мережа на Бориспільщині. Районна газета “Українське життя” періодично друкувала матеріали про роботу товариства. Започатковано “Просвіти” в Борисполі, Воронькові й Гнідині. На кущових вчительських зборах, які відбулися 15 листопада 1941 року, розглянуто питання про організацію товариств “Просвіта” по всіх селах Бориспільського району. Ця справа була доручена активу вчителів. На сільських зборах просвітян планувалося обрати делегатів “на районову конференцію для обрання Районової Ради товариства “Просвіта” (“Українське життя”, № 13 за 21 листопада 1941 року). При Бориспільському товаристві “Просвіта” діяла капела бандуристів під керівництвом С. М. Яцюти, що повсюдно збирала повні зали, а при Вороньківській “Просвіті” працювали співочий, музичний і драматичний гуртки та фізкультурно-юнацька організація “Січ”. 1942 року окупанти розстріляли керівника Бориспільської “Просвіти” Якова Вакуловича Колоса і діяльність “Просвіт” у районі припинили.
На широкоформатну співпрацю з окупаційною владою пішла створена 1 жовтня 1941 року Фастівська “Просвіта”. Це дозволило їй легально існувати до 1943 року. Очолював організацію місцевий вчитель, член ОУН(м) Олександр Цимбал. Газети Райхкомісаріату Україна регулярно інформували читачів про діяльність Фастівської “Просвіти”: “Цей культурний заклад за недовгий час цілком себе виправдав. “Просвіта” організувала гуртки: драматичний, хоровий, музичний, художній, спортивний, духовий оркестр, в яких беруть участь понад 150 осіб. Велику роботу проробив художній гурток. В багатьох районових установах можна побачити його роботу: художні картини, портрети, зокрема прекрасне оформлення Собору, малювання ікон тощо” (“Нове українське слово”, № 92 від 24 квітня 1942 року).
“Театр ім. Стеценка переповнений людьми, що після праці прийшли сюди відпочити. Сьогодні концерт. Фастівська “Просвіта”, що об’єднує до 200 українців, на чолі з паном Ол. Цимбалом, розуміє, що в час великої відбудови і культурна праця мусить стояти на високому рівні. Під керівництвом “Просвіти” у Фастові працює професійний театр (худ. керівник п. Семенів), у репертуарі якого “Степовий гість” Б. Грінченка, “Хмара” В. Суходольського та інші. Існує також самодіяльний український драматичний театр під керівництвом
п. Гайдука. Також є дитячий театр із хоровою, хореографічною та драматичною секціями. Тут часто діти від 4 до 12 літ виступають з декламацією творів Шевченка, Олеся, дають дитячі вистави, що мають великий успіх у глядачів. При “Просвіті” існує духовий оркестр та хор, якими керує п. Головко. “Просвіта”, будуючи свою роботу в погодженні з німецькою владою, допомагає нашим визволителям всіма силами. Вона влаштовує спеціальні концерти, вистави для німецьких вояків. Нещодавно “Просвіта” внесла біля 10 тисяч карбованців, виручених за вистави, на користь німецького Червоного Хреста. Місцева влада іде назустріч “Просвіті”. Тепер стало можливим у Фастові утворити дитячий садок на 120 дітей робітників. Відкрито курси німецької мови та курси по підготовці до вступу в інститути. При заводі
ім. Грушевського організована реміснича школа. Вихованню молоді в “Просвіті”, що розгорнула свою роботу і в селах, приділяється багато уваги. Цим питанням займається особливо багато учителька п. Ю. К. Товстик. Всі з гордістю можуть похвалитись, що в них росте здібний молодий композитор Анатолій Гарчинський, молода учениця-художниця Куть. Панну Ніну Петрунську, що їде вчитися до консерваторії, “Просвіта” забезпечує стипендією. Тепер “Просвіта” зайнята організацією музею та виставки промисловості і сільського господарства Фастівщини. Так енергійно і завзято працюють українці відбудованого Фастова” (“Васильківські вісті”, № 54 від 6 вересня 1942 року).
“Думка організувати національний український музей у Хвастові виникла навесні минулого 1942 року серед свідомої інтелігенції, яка гуртується навколо місцевої “Просвіти”. Склався музейний комітет з головою “Просвіти” на чолі і, одержавши дозвіл од місцевої влади, приступив до роботи. Матеріальна база музею — лише громадські фонди, які складаються з добровільних пожертв та регулярних членських внесків.
Музей складається з двох відділів: історичного та краєзнавчого. Краєзнавчий відділ має завдання вивчати фльору і фавну країни, її природні багатства, виробничі ресурси, промисловість, етнографію, побут. В основу цього відділу покладено чимало експонатів, які залишилися після осінньої виставки сільського господарства і промисловості Хвастівщини, організованої музейним комітетом. Історичний відділ має на меті вивчати і популяризувати історію України взагалі, Хвастова і Хвастівського району зокрема. В цьому відділі особливо багато працює член музейного комітету вчений археолог В. Стефанович, який вже заплянував низку археологічних розкопок в околицях Хвастова, багатих на історичне минуле. Підвалини історичного відділу вже покладено, але кількість експонатів ще дуже обмежена. Палеоліт представлений лише в малюнках; з неоліту є дещо цінне з таких експонатів, як посуда, зброя, знаряддя (Трипільська культура). Недостатньо представлена козацька доба, а також і новітня історія, боротьба України за визволення і культурне життя. Зате музей має цінні матеріяли до характеристик життя і творчости славних наших композиторів К. Стеценка і М. Лисенка. Є чимало унікальних матеріалів, що їх передали сини покійних композиторів. Незабаром до музею мають прийти матеріали до характеристики творчости Д. Леонтовича” (“Донецкий вестник”, № 22 від 7 січня 1943 року).
Фастівська “Просвіта”, краєзнавчий музей та інші створені нею осередки культури припинили діяльність восени 1943 року, після зайняття Фастівщини радянськими військами. Олександр Цимбал пішов разом із відступаючими німцями, його подальша доля невідома.
Далі буде.
