Українізація освіти на Полтавщині в добу Української Центральної Ради (березень 1917—квітень 1918 р.)

Українізація освіти на Полтавщині пожвавилася після проголошення Українською Центральною Радою (УЦР) у червні 1917 року автономії України. До Лютневої революції 1917 року в українських губерніях Російської імперії не було жодної української школи, а освітній рівень населення, особливо сільського, був низьким. Спроби домогтися навчання дітей рідною мовою зустрічали запеклий опір з боку російського самодержавства. Тому відразу ж після повалення царизму, не чекаючи дозволу Тимчасового уряду, з ініціативи батьків та “Просвіт” почався стихійний процес українізації шкільної освіти, насамперед початкової, де переважно навчалися діти робітників і селян, а вчителями були такі ж вихідці з народу, як і учні. Прагнення батьків навчати своїх дітей рідною мовою підтримали й учителі.

6—8 квітня 1917 року в Полтаві за участю просвітян відбувся повітовий з’їзд учителів, який відкрив голова повітової земської управи В. Петраш. Провідною ідеєю роботи з’їзду була українізація і демократизація школи та розширення шкільної мережі. У рішеннях з’їзду підкреслювалося: в Україні має бути і національна українська школа. Делегати висловилися за ліквідацію інституту шкільних інспекторів і створення замість них повітової педагогічної ради з представників від учителів, земства і громадськості, підвищення мінімальної заробітної плати вчителям до 60 карбованців на місяць, створення профспілки працівників освіти в особі Учительської спілки та поповнення вчителями педагогічного бюро губернського земства, яке водночас зобов’язувалося приступити до видання підручників і посібників для українських шкіл.
За участю “Просвіт” розробила програму створення національної школи, яка дістала схвалення освітян і була затверджена в серпні 1917 року другим Всеукраїнським з’їздом вчителів. Згідно з його рішеннями в губерніях і повітах України вводилася посада комісарів у справах народної освіти. Полтавським губернським комісаром став діяч “Просвіти”, публіцист і педагог Віктор Андрієвський. Перехід на українську мову навчання успішно здійснювався в Полтавському, Гадяцькому, Миргородському та інших повітах губернії. Створення системи української освіти відбулося у двох напрямах: повна або часткова (шляхом запровадження українознавчих предметів) українізація існуючих шкіл; відкривалися нові школи з українською мовою навчання. Вирішували цю проблему у складних умовах: не було підручників і посібників, навчальних програм і унаочнень. І все ж українізація шкільної освіти давала свої наслідки. У Полтаві й Полтавському повіті до кінця 1917 року були українізовані всі 12 вищих початкових шкіл, у Гадяцькому — всі чотири. Характеризуючи стан народної освіти, Віктор Андрієвський у листі до секретаря у справах освіти Генерального Секретаріату України Івана Стешенка писав, що українізація шкіл у губернії перебуває “в гіршому стані, ніж могла би бути”, хоча загалом був задоволений її проведенням. Усі повітові земства, крім Переяславського, активно підтримували цей процес.
Вирішальну роль у розвитку національної шкільної мережі відіграли товариства “Просвіти”. Саме вони в більшості випадків виступали ініціаторами створення українських шкіл і гімназій. Потяг народу, особливо селянства, до знань був таким великим, що органи місцевого самоврядування за браком коштів не могли задовольнити всі прохання, які надходили з сіл, про розширення існуючої шкільної мережі. Протягом 1917 року до Полтавського губернського земства надійшло понад 40 вимог про відкриття українських гімназій у селах, причому сільські сходи надавали землю під забудову безкоштовно і брали на себе їх утримання. До Миргородського повітового земства надійшло 9 заяв про відкриття нових вищих початкових шкіл та училищ, але до початку навчального року відкрили лише чотири. Восени 1917 року в Зіньківському повіті відразу було відкрито шість однокласних (1918 року вони стали двокласними) початкових шкіл у Бірках, Груні, Великих Будищах, Ковалівці, Комишах і Куземині. Сільські громади виділили для них по 1—2 десятини землі. Загалом же протягом літа 1917го—квітня 1918 року на Полтавщині відкрили 69 вищих початкових шкіл, абсолютна більшість з яких була з українською мовою навчання.
Створення системи української національної освіти відбувалося в складних умовах: не вистачало підручників і посібників, навчальних програм і унаочнень, а також національно свідомих або хоч би тих, хто вільно володів українською мовою, вчителів. Часто шкільні приміщення страждали від революційного безладдя, перетворювалися на зали для політичних мітингів і зібрань.
А восени 1917 року сталося ще кілька не менш важливих подій. Український патріот, просвітянин і громадський діяч Олекса Августинович Левитський (1872—1947) наприкінці вересня обійняв посаду директора Полтавського учительського інституту. Про це у статті “Український педагогічний інститут — перший заклад вищої освіти у Полтаві” (журнал “Постметодика”) повідомляє кандидат географічних наук, завідувач кафедри географії і краєзнавства Полтавського національного педагогічного університету Леонід Булава. Тему розвитку інституту при Олексі Левитському пан Леонід разом із колегоюнауковцем О. М. Мащенком висвітлює й у статті “Полтавський учительський інститут і Антон Семенович Макаренко у 1917 році”. Цитую: “Олекса Августинович Левитський — досвідчений організатор освіти (до середини вересня працював директором Таганрозького комерційного училища), ще 28.07.1917 попросив у попечителя Київського учбового округу направити його на роботу в навчальний заклад, де викладання буде вестися українською мовою. Йому було запропоновано очолити Полтавський учительський інститут. Але потрібно було дочекатися затвердження в Міністерстві освіти уряду Росії, до якої тоді формально входила Україна. Як потім з’ясувалося, Наказ міністерства про призначення був підписаний 16.09.1917 р. О. А. Левитський писав попечителю 20.09.1917 р.: “Прийом слухачів зроблений, але немає кому вчити, бо половина вчителіввеликоросів уже переведена в інші інститути. О. А. Левитський одночасно викладав педагогіку та українську мову з її методикою. Леонід Булава у цій статті оприлюднює спогад видатного педагога Григорія Ващенка: “Олекса Августинович Левитський швидко перетворив інститут на справжню українську школу. Він закликав до інституту українських педагогів і між ними В. Щепотьєва, пізніше відомого науковця, літературознавця і етнографа. Керування зразковою школою він доручив Ф. Пошивайлу, що потім став відомим як добрий методист. Із педагогів, що працювали в інституті раніш, залишилося небагато, але був між ними Лисогорський, запеклий україножер, який вміло приховував свої настрої”.
18 вересня нарешті Полтавська “Просвіта” була офіційно зареєстрована під назвою “Українське товариство “Просвіта” у Полтаві”. А 9 жовтня Олексу Левитського обирають головою організації. Попередник Грицько Коваленко зосереджується на видавничій діяльності.
Освітянин Олекса Августович Левитський — знакова постать в історії “Просвіти”. Народився він 17 березня 1872 року у містечку Дашів на Київщині у багатодітній родині священика. Обійстя Левитських водночас було приміщенням початкової школи, дев’ятеро дітей отця Августина з дитинства були знайомі з педагогікою нижчої школи доби. 1881 року вступає до Київської другої гімназії, після закінчення чотирьох класів складає конкурсні іспити до Колегії Павла Ґалаґана. Вивчає німецьку, французьку, давні мови, поза програмою вивчали заборонені патріотичні вірші Тараса Шевченка. Бере участь у таємних учнівських зібраннях, стає свідком розправ над учасниками студентських заворушень після реакційного університетського статуту царя Олександра ІІІ 1884 року. Закінчивши 1890 року Колегію Павла Ґалаґана, вступає до Одеського університету на історикофілологічний факультет. На третьому курсі навчання подав на кандидатський захист тему про золотий вік польської літератури (XVI століття). Робота оцінена на “відмінно”. Левитського залишають у виші для підготовки на професорську кафедру. Та заради роботи у народній школі він відмовився. За більше ніж 50 років педагогічної діяльності на 1936 рік працював у 24 навчальних закладах. У 1896—1898 роках він працює у земській народній чотирикласній школі у селі Рибці на Полтавщині. Організовує вечірню школу для сільської молоді та літературний гурток. Через це спалахнув конфлікт з поміщиком Волковим, який запропонував вибір: добровільно залишити село чи опинитися під наглядом жандармів за “підбурювання селян проти шанованого всіма землевласника”. Мусив переїхати на Кубань. Там обіймає посаду інспектора народних шкіл Армавірського навчального округу. Бере під опіку “неблагонадійних” учнів та опальних семінаристів, які теж тоді мешкали на Кубані. Серед них Симон Петлюра. 1902 року той звернувся з проханням надати посаду вчителя. Левитський, хоч і не мав вакансій, рекомендував Петлюру кандидатом міській учительській раді. Симона Петлюру призначили 1902 року помічником учителя у п’яте Катеринодарське училище. Майже щорічно з 1902го до 1925 року виступає як мовникпрактик на учительських курсах Краснодара, Полтави, Житомира, Чернігова, Гайсина, Тульчина, Коростеня тощо. У 1907 та 1910 роках відвідав Німеччину, зокрема наукові установи Берліна, Мангейма, Дрездена, Мюнхена. Подорож дала змогу упроваджувати на Батьківщині новітні німецькі педагогічні методики. А ще займався збором коштів для навчання бідних дітей, організовував бібліотеки, з’їзди сільських членів педагогічних товариств. 1908 року Олекса Левитський долучається до Київської міської “Просвіти”, очоливши її шкільнолекційну комісію при Київському товаристві “Просвіта”. Вільне володіння іноземними мовами дозволило займатися перекладацькою діяльністю. Вдалим був переклад роману Еміля Золя “Шахтарі” (витримав три видання у 1926—1931 роках).

Матеріали систематизував
Олег ПУСТОВГАР,
перший заступник голови Полтавського обласного
об’єднання ВУТ “Просвіта” ім Т. Шевченка

Джерела:
Ревегук В. Я. Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради (березень 1917—квітень 1918 рр. — Полтава: АСМІ, 2007.
Ревегук В. Я. Полтавщина в огні Української революції (1917—21 рр.) — Полтава, видавець Шевченко Р.В., 2014.
Колектив авторів, Блавацький С., Пусепліна Н., ОДТРК “Лтава” / історикодокументальний фільм “Поборники незалежності.Григорій Ващенко”, 2014, режим доступу http://www.ltava.poltava.ua/pobornykynezalezhnosti/2/
Ващенко Григорій. Твори. [Т. 6]. Спогади. Статті / Григорій Ващенко; Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Григорія Ващенка. — Київ: Школяр, 2006.
Колектив авторів, Вікіпедія Ващенко Григорій Григорович
Пустовіт Т. Віктор Андрієвський — видатний літописець доби Української Народної Республіки//Зоря Полтавщини,офіційний сайт газети,25.08.2016., режим доступу http://www.old.zorya.poltava.ua/2016/08/25/viktorandriyevskyjvydatnyjdiyachilitopysetsdobyukrayinskoyinarodnoyirespubliky/
Колектив авторів, Блавацький С., Ревегук В.Я., ОДТРК “Лтава” / історикодокументальний фільм “Поборники незалежності. Іван Стешенко”, 2014, режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=tGKwvPpeNM
Колектив авторів, “Історія Полтави” (сайт Бориса Тристанова), — Стешенко Іван Матвійович, режим доступуhttp://histpol.pl.ua/ru/poltavskijrodoslov/alfavitnyjukazatelrodov/spisokrodovl?id=3017
Л. М. Булава, С. М. Шевчук, О. М. Мащенко. Географічна освіта в контексті історії Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (1914—2014 роки): Монографія. — Полтава, ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014.
Л. М. Булава, О. М. Мащенко. Полтавський учительський інститут і Антон Семенович Макаренко у 1917 році — Полтава, ПНПУ ім. В.Г. Короленка, 2014.
Колектив авторів, Історія Полтавського педагогічного — від першопочатків до міжнародного визнання, Полтава, ПНПУ імені В. Г. Короленка, с. 1—5, режим доступу http://www.logos.biz.ua/proj/korolenka/pdf/008.pdf
Л. М. Булава, О. М. Мащенко. Український педагогічний інститут – перший заклад вищої освіти у Полтаві — Полтава, ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014.
Колектив авторів, Блавацький С., Пустовіт Т. П., ОДТРК “Лтава” / історикодокументальний фільм “Поборники незалежності. Олекса Левитський”, 2014, режим доступу http://www.ltava.poltava.ua/pobornykynezalezhnosti/7/
Пустовіт Т. П. Це був справжній український патріот, людина з ґрунтовною освітою (Олекса Августович Левитський) // Історія Полтавського педагогічного інституту в особах. — Полтава: АСМІ, 2004.
Колектив авторів, Вікіпедія Левитський Олекса Августович.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment