Микола ЦИМБАЛЮК
Минулого четверга слова давнього студентського гімну особливо врочисто і піднесено звучали у стінах Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова. Тут, у залі засідань Вченої ради в присутності викладачів, студентів і гостей відбулася церемонія вручення дипломів “Почесний професор” і “Почесний доктор” новообраним найшановнішим членам університетського братства. В академічні мантії студенти облачили відомих громадсько-політичних і високопрофесійних діячів, які не один десяток років самовіддано працюють на ниві української освіти і культури. Це генеральний директор Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв Павло Кривонос і голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України I-VI скликань Павло МОВЧАН.
Нових членів драгоманівської громади представляв ректор Національного педагогічного університету професор Віктор Андрущенко. Він, зокрема, у короткій промові зазначив, що новоспечені почесні професор і доктор — люди різні за спеціальністю і родом діяльності, але їх об’єднав один університет, одна спільна справа, над якою ми всі невтомно працюємо і працюватимемо надалі: розвиток університету, підтримка студентів і процвітання держави.
Почесні звання, як оголосив проректор з наукової роботи професор Григорій Торбін, було присуджено Вченою радою університету за вагомий внесок у становлення та зміцнення української державності, розвиток національної культури, виховання молодого покоління патріотів України, плідну роботу очолюваних ними організацій та активну громадську діяльність.
Виступаючи, згідно з урочистим церемоніалом, промовою новообраний почесний доктор НПУ ім. М. Драгоманова, голова Товариства “Просвіта”, відомий український громадський діяч, академік Академії вищої школи, письменник, заслужений діяч мистецтв України, шеф-редактор газети “Слово Просвіти”, секретар НСПУ, лауреат Шевченківської премії України Павло МОВЧАН сказав:
— Коли мене запитали (за традицією перед врученням диплома хор виконував пісню на вибір новообраного доктора — “Реве та стогне Дніпр широкий” — Авт.), яку б я хотів почути мелодію, то вибрав саме цю, за якою визначаюся: чи я ще живий, чи в мені вже багато що вмерло. Бо коли слухаю ці слова і музику, то відчуваю, що такий текст міг сотворити тільки Всевишній. Це свята правда! І щоразу, коли я її чую, у мене в душі піднімається буря: я ще живий! І ця мелодія, і ці слова нас пробуджують, наповнюють силою нескореного духу, спонукаючи осягнути і усвідомити нашу сутність на цій землі.
Є в науці така категорія, як космологос. Це коли слово співвіднесено з космосом, адже нація не формується сама по собі і не залежить сама від себе. Вона формується і залежить від двох чинників: від неба і землі. Ви знаєте, що в гірських націй слово насичене приголосними, там відчуваються гори, потоки, зумовлені ландшафтом, все… Ми, українці, маємо колосальний мелос, і він сьогодні присутній у цій залі. Ми маємо колосально багату мову, розроблену тисячоліттями, хоча впродовж століть не одне покоління було відлучене від неї. Тривалий час мені випало жити і працювати серед чужих людей, у чужій державі. Ми всі були відчужені від рідного, ми всі були розірвані, й слово було єдиною силою, що нас об’єднувало. Слово обожнене і є посередником між небом і землею, тобто між людьми і Богом. А носіями свого слова є ми, українці. Кожен із нас рано чи пізно замислюється: чому ми українці, чому ми успадкували саме українську мову, вшановуємо свої звичаї, маємо власну історію? Ми не є самі по собі самопохідні. У нас є програма, задана згори. Зрештою, у кожного етносу є своя програма. І ми зобов’язані її виконувати, тобто — бути собою, бути українцями…
Видатний американський філософ Брайден стверджує, що ми є часткою величезної голограми, яку він називає божественною матрицею. І саме тому кожна спільнота мусить бути єдина й цілісна, а вона можлива тільки у мовному варіанті, тільки у Слові. Бо Слово надзвичайно складне у своїй структурі. Колись я прийду і розкажу студентам, наскільки є важливою кожна складова: фонемна, морфемна, семема…
Наша мова колосально розроблена і давним давно. І коли нам кажуть, що ми хворіємо “украінской болєзнью”, або “ми всє русская нація”, і пишуть величезні томи, що сьогодні масово видаються в Росії, задля того, щоб знівелювати, убити, знищити нашу окремішність, нашу ідентичність. Навіть Леонід Кучма 2004 року змушений був написати: “Україна — не Росія”.
Яка ж тоді була реакція північного сусіда, а нині войовничого агресора на цю тезу?
У Росії негайно створили фонд Владіміра Путіна. Він особисто його фінансує, при ньому створено видавництво “Імперская традіция”, яка покликана зробити одне — довести, що ми не є окремішнім народом, ми не є окремішнім мовним носієм, ми є — ніхто! І це сьогодні вони намагаються довести всьому світові. Але за нами правда і віра. Ми, українці, так само маємо право на Томос, як і інші незалежні й самодостатні народи, маємо право на своє релігійне українське слово, тому що слово було в почині. Це сказав Іоанн: у почині було слово, і слово було в Бога, і слово було Бог, і через слово все сталося. Замислімось на мить, почуймо, які глибинні змісти в цьому закладені!
Згадалася невелика цитата великого геніального філософа Франції Рене Генона, який сказав, що першомова була божественна. Згідно з концепцією Джан батіста Віко, є три доби у всесвіті: перша — Олімпу, доба Богів, друга — героїв, третя доба людей. У добу Богів творилися гімни Богам, у другій — творилися сиоси… Ми з вами живемо в добу людей. Але відгуки і перегуки існують. І колись була одна прамова, на якій говорив Всевишній з Адамом і Євою. Він не говорив мовою жестів, і ця мова була мовою змістів, в добу героїв розмовляли мовою емоцій, а нині ми спілкуємось мовою значень…
Але про це я скажу окремо, коли ми говоритимемо на тему відродження змістів і емоцій української мови, необхідності боротьби за неї. Бо рідна мова — це сенсор, який дає нам абсолютну перспективу, якщо ми творимо цю цінність. Тому з усіх цінностей її найдужче треба берегти, плекати і захищати. Так, як сьогодні Україна захищає свою територіальну цілісність, свою культуру, свою історичну пам’ять, але найголовніше — рідне Слово. Отже, коли ми говоримо про космічність української мови, ми говоримо про її богоозначеність. І призначення кожного письменника не констатувати, а натхненно, переконливо підносити рівне слово до космічного рівня.
Шановні студенти і вчителі! Немає важливішої, складнішої бінарної формули, ніж учитель і учень. Вчитель і учень — це Новий Завіт, вчитель і учень — це пророки, це все Святе письмо, вчитель і учень — це великі епоси… Існують грандіозні тексти, які ми зобов’язані прочитати, як свої, власні. Пізнаваймо світ, і ми були сильними, як ніколи! Пізнаймо себе, і ми будемо вільними.
Дуже вдячний Вам, що я і вся “Просвіта”, яка стоїть на порозі свого 150-ліття, тепер разом з вами, разом і спільно боронитимемо наші спільні національні підвалини.
На завершення промови новоспечений почесний доктор університету Павло Мовчан вручив ректору Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова Віктору Андрущенко свою щойно видану книжку есеїстики.
Видатний американський філософ Брайден стверджує, що ми є часткою величезної голограми, яку він називає божественною матрицею. І саме тому кожна спільнота мусить бути єдина й цілісна, а вона можлива тільки у мовному варіанті, тільки у Слові. Бо Слово надзвичайно складне у своїй структурі. Колись я прийду і розкажу студентам, наскільки є важливою кожна складова: фонемна, морфемна, семемна…
Наша мова колосально розроблена і давним давно. І коли нам кажуть, що ми хворіємо “украінской болєзнью”, або “ми всє русская нація”, і пишуть величезні томи, що сьогодні масово видаються в Росії, задля того, щоб знівелювати, убити, знищити нашу окремішність, нашу ідентичність. Навіть Леонід Кучма 2004 року змушений був написати: “Україна — не Росія”.
Яка ж тоді була реакція північного сусіда, а нині войовничого агресора на цю тезу?
У Росії негайно створили фонд Владіміра Путіна. Він особисто його фінансує, при ньому створено видавництво “Імпєрская традіция”, яка покликана зробити одне — довести, що ми не є окремішнім народом, ми не є окремішнім мовним носієм, ми є — ніхто! І це сьогодні вони намагаються довести всьому світові. Але за нами правда і віра. Ми, українці, так само маємо право на Томос, як і інші незалежні й самодостатні народи, маємо право на своє релігійне українське слово, тому що слово було в почині. Це сказав Іоанн: у почині було слово, і слово було в Бога, і слово було Бог, і через слово все сталося. Замислімось на мить, почуймо, які глибинні змісти в цьому закладені!
Згадалася невелика цитата великого геніального філософа Франції Рене Генона, який сказав, що першомова була божественна. Згідно з концепцією Джамбатіста Віко, є три доби у всесвіті: перша — Олімпу, доба Богів, друга — героїв, третя — доба людей. У добу Богів творилися гімни Богам, у другій — творилися сенси… Ми з вами живемо в добу людей. Але відгуки і перегуки існують. І колись була одна прамова, на якій говорив Всевишній з Адамом і Євою. Він не говорив мовою жестів, і ця мова була мовою змістів, в добу героїв розмовляли мовою емоцій, а нині ми спілкуємось мовою значень…
Але про це я скажу окремо, коли ми говоритимемо на тему відродження змістів і емоцій української мови, необхідності боротьби за неї. Бо рідна мова — це сенсор, який дає нам абсолютну перспективу, якщо ми творимо цю цінність. Тому з усіх цінностей її найдужче треба берегти, плекати і захищати. Так, як сьогодні Україна захищає свою територіальну цілісність, свою культуру, свою історичну пам’ять, але найголовніше — рідне Слово. Отже, коли ми говоримо про космічність української мови, ми говоримо про її богоозначеність. І призначення кожного письменника не констатувати, а натхненно, переконливо підносити рідне слово до космічного рівня.
Шановні студенти і вчителі! Немає важливішої, складнішої бінарної формули, ніж учитель і учень. Вчитель і учень — це Новий Завіт, вчитель і учень — це пророки, це все Святе письмо, вчитель і учень — це великі епоси… Існують грандіозні тексти, які ми зобов’язані прочитати, як свої, власні. Пізнаваймо світ, і ми були сильними, як ніколи! Пізнаймо себе, і ми будемо вільними.
Дуже вдячний Вам, що я і вся “Просвіта”, яка стоїть на порозі свого 150ліття, тепер разом з вами боронитимемо наші спільні національні підвалини.
На завершення промови новообраний почесний доктор університету Павло Мовчан вручив ректору Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова Віктору Андрущенко свою щойно видану книжку есеїстики “Український формат”.
