«До великого моменту»

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ,
США

“Будь готовий кожний з вас!” Так писав великий Іван Франко. У нас сьогодні такий “великий момент” — нагода автокефалії і патріаршого устрою нашої православної церкви. Подія така велика, що потрясла нашого найбільшого ворога — Москву.
В історії українських відносин із іншими народами, переважно ворогами, а тим більше з Москвою, той ворог завжди відігравав підлу роль агресора, одначе дуже часто не без співучасті української сторони. Були у нас зрадники, підлабузники, але, мабуть, найчастіше причинами нашої поразки були власні амбіції, а то й полонофільство, малоросійство чи русофільство. Сьогодні перед нами ще один помітний іспит нашої національної зрілості. Одначе наша історія повинна бути для нас найкращим учителем, бо переповнена прикладами як “не поводитися”. І тут велика лекція нашого нещасного Православного Християнства, яке у нас починається ще з Х століття Князя Володимира, а фактично з ІХ століття Князя Аскольда, або і ще раніше зі Святого Андрія Первозванного.
1620 року Єрусалимський Патріарх Фео­фан у Києві таки у Печерській лаврі відновив Київську православну метрополію і висвятив опісля Іова Борецького, ігумена Києво-Михайлівського монастиря, митрополитом Київським і ще сімох, одного у сан архієпископа і шість у сан єпископа. Ця подія фактично сталася завдяки зусиллям видатного козацького гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Мотиви Сагайдачного тоді були загадковими напівполітичними, але також особистими. Він боровся за важливість влади в Польщі і всупереч католицизму зокрема після Берестейської Унії 1596 року.
І так згодом ієрархи Київського Православ’я почали писати і висувати нову ідею споріднення України-Руси і Московії, яка у цей час свого глибокого примітивізму називала себе після падіння Візантії єдиною Православною політичною істотою. Сам Борецький писав: “…з Москвою у нас одна віра і богослужіння, одне походження, мова і звичай”.
Це були перші кроки. Далі Київські ієрархи впроваджували європейську культуру й освіту в темну Москву. Загалом ім’я гетьмана Сагайдачного записано в історії великими літерами, адже саме він зробив з козаків велику військову і політичну силу. Але він також встановив й ідеологічну спорідненість із Москвою. А зробив він це задля власних амбіцій його важливості щодо Варшави. Вже після Переяслава відомо, чим ця спорідненість закінчилася. Українська церква з часом була підпорядкована Московському патріархатові. Події 1685—1686 років так званого суперечливого вибору Митрополита Гедеона Четвертинського, його подорож у Москву 1685 року, підпорядкування її та листи з 1686 року Вселенського Патріарха у цій справі відомі. Українських митрополитів запросили в Москву, деяких навіть зарахували до святих Московської Православної Церкви. Все і не тільки через агресію Москви.
Сьогодні після великого рішення надати автокефалію Українській Православній Церкві Вселенським Синодом та скасування цих “листів” з 1686 року розпочалася дискусія щодо об’єднання навіть трьох церков православних в Україні, а саме Київського Патріархату, Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Московського Патріархату. Патріарх Філарет проголосив потребу скликання об’єднувального Собору. У тому намірі відбулися розмови між двома основними особами українського Православ’я, — Патріархом Філаретом Київського Патріархату та Митрополитом Макарієм Української Автокефальної Православної Церкви.
ЗМІ в Україні та діаспорі нещодавно подали інтерв’ю Митрополита Макарія. Митрополит нарікав на Патріарха Філарета, що не вдалося домовитися щодо об’єднувального Собору. Митрополит Макарій запропонував узгодити статут, назву і статус, тобто чи патріарший, чи митрополичий (чому митрополичий?) перед скликанням Собору. Філарет відповів: “Статут у мене є”, а Макарій сказав: “У мене теж є, але з двох статутів треба зробити один”. “Ні, — каже Філарет, — мій буде статут”. Філарет зазначив, що і назва вже є і всі мають долучитися до церкви, яку він очолює, а статус є патріарший, за словами Макарія, Філарета відповів “з злістю”, а сам Макарій був “приголомшений”. Президент України Петро Порошенко, який був ініціатором і мотором “реанімації” Православної Церкви, запропонував назву Православна Церква в Україні, тобто без слів патріархату Київського чи автокефалії. На кінець інтерв’ю Митрополит Макарій сказав, що перше Вселенський патріарх повинен надати “Томос”, а вже опісля надіслати до Києва свого Митрополита для обговорення об’єднання.
Тут, як і в минулому, схоже на те, що велике діло готові “наші” змарнувати. Чи потрібен нам закордонний арбітр, щоб нас заспокоїти та об’єднати задля великого діла? Невже ж ми не можемо самі дати собі раду і знайти спільну мову? Українська Православна Церква має бути одна, з узгодженим статутом, з Київським Патріаршим устроєм і назвою, яка це вказує. Ієрархи і президент повинні зрозуміти, що хоча вони і є рушіями великого почину, вони не можуть стояти на перешкоді не тільки історії, а й народу.

28 жовтня 2018 року

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment