Поетичне слово про дітей і для дітей

Думки з приводу нової збірки Петра Шкраб’юка «Найкраще слово» (Львів: Місіонер, 2017. — 64 с.)

Богдан ДЯЧИШИН,
член НСПУ, лауреат премії
ім. Івана Огієнка, м. Львів

Ми радіємо кожній книжці українською мовою, бо це наше, рідне. А коли книжка присвячена дітям, то це подвійна радість. Ми усвідомлюємо, що книжка була і залишається найбільшим ворогом сердечної закам’янілості. Її вплив на людину досі не розгадано, бо сама вона — найдивовижніший винахід людства.
Слово, рідна мова, думка, любов до книжки, рідної землі… Любов до України — це любов до рідної мови, бо мова — серце України, наше серце. А Найкраще Слово в нашій мові, як наголошує автор, це Україна. Отож дитину мусимо виховати з розумінням того, що в українців точкою відліку їхнього життя завжди мусить бути: “Нема на світі України, / Немає другого Дніпра…”
Щоб дитина мала таке розуміння, то її (дорослих також) потрібно навчити любити й думати, — все інше здобувається важкою щоденною працею. “Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти — збагачувати розум і душу живих людей” (Кен Робінсон і Лу Ароніка. “Школа майбутнього…”). Добротна поетична книжка може і має бути одним із основних допоміжних інструментів у цій нелегкій праці. “Поезія оперує словом, яке здатне викликати і звукові, і зорові уявлення і, що найголовніше, як висловився Іван Франко в книзі “Із секретів поетичної творчості”, здатна переходити в галузь розумової, інтелектуальної праці” (Микола Ільницький. “Поліфонія поетичного слова”. В кн. “У фокусі віддзеркалень”). Бо дитина, яка не навчена думати, перетворюється на раба чужих думок. Без виховання мислячої молоді ми не піднімемо Україну до вимог сучасного інтелектуальнотехнологічного поступу.
Мозок, за визначенням академіка Олега Кришталя (директора інституту фізіології ім. Богомольця), найдивовижніший, найскладніший пристрій Всесвіту (що нам доступно на сьогоднішній день) — і щоб його не втрачати, то цей витвір мусить працювати за призначенням.
Мозок вбивають лінощі.
Мозок гнучкий у будьякому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням.
Мозок стимулює: читання, письмо і все, що спонукає до роздумів.
Дитина народжується з готовим до пізнання світу мозком. Від нас залежить, чим ми його наповнимо.
Ейнштейна запитали:
— Що необхідно робити, щоб діти були розумні?
— ЧИТАЙТЕ їм казки!
— Що необхідно робити, щоб діти були ДУЖЕ розумні?
— ЧИТАЙТЕ ЇМ БІЛЬШЕ КАЗОК!!!
Дітей мусимо навчити думати і жити правдою. “В мові кожного народу закладений і шлях до Правди, і шлях до Істини” (Павло Мовчан).
Читання — доторк до слова життя, слова правди. Пригадаймо переконання Івана Пулюя про те, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: “Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом” (Цит. за: Ірина Фаріон. “Мовний портрет Івана Пулюя”). І ще таке означення: “Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури — це істина. Істина не зникає. Де правда — там повинна бути перемога”. Пам’ятаймо, що “сила і спасеннє лежить у нас самих: у праці над освітою і добробитом народа” (там само). Докладаймо зусилля, щоб не загубитись у вічності, щоб бути достойними життя на рідній землі, дарованій нам Богом. Книжка рідною мовою додає нам сили, снаги працювати, допомагає за будьяких обставин залишатися людиною, бо без знання нема пізнання, а знання — у книжці (libros lege, книги читай!)
Поетичне слово Петра Шкраб’юка навчає дітей думати: “Взимку гори підросли, / Взимку гори побіліли” (с. 8). Чому взимку гори підросли? Бо “сніги на гори сіли / зимувати до весни”. Далі читаємо: “Встало сонце, здуло тьму — / Сльози витерло йому (дощу — Б. Д., с. 9). Як могло сонце витерти сльози дощу? Дитину необхідно навчити розуміти метафору…
Людина народжена для праці і щоб радіти ділами своїми (за Екклезіастом): “Наша ластівонька мила / Знов гніздо в хліві зліпила — / І щебече: рада тому, що вернулася додому” (с. 12).
Діти мають любити все живе, що їх оточує, бути співчутливими, думати про наслідки тієї чи тієї події: “Впала пташка із гнізда. / Я подумав — це біда: / … / Взяв тоді драбинку я / І назад вклав ластів’я” (с. 21).
Поетичне слово автора вчить дітей пізнавати явища природи: “Ти бачиш, — внучка зрозуміла враз, — / лише на волі світлячки красиві” (с. 29). Або: “Срібен дощику рясний, / звідки ти узявся?” (с. 37). Водночас Петро Шкраб’юк закликає до любові та єдності: “Любіть Україну. І Бога Любіть — / І вічні ми будемо разом” (с. 33).
Книжка буде корисною для працівників дитячих садочків і вчителів початкових класів, бо в ній є пісні з нотами, а також “Авторитетна абетка” — з віршами на кожну букву алфавіту, в яких кожне слово починається з одної і тої ж літери…
Книжка — наше теперішнє й майбутнє! Читаймо вечорами вголос своїм дітям — це єднає родину, позбавляє телефоннокомп’ютерної й телевізорної залежності.
Читаймо дітям те, що й нам цікаве.
Шукаймо дітям (і собі!) потрібну книжку, будьмо мудрими. Бо “…в тіні мудрости — як у тіні срібла, та користь пізнання у тому, що мудрість життя зберігає тому, хто має її” (Екклезіаст 7:12).

Вірші зі збірки П. Шкраб’юка “Найкраще слово”
Підбирали ми слова
Підбирали ми слова
(днина це була чудова):
Мурава — моріг, трава;
Ліс — це пуща, бір, діброва,
А лісок — байрак і гай,
Стежка — плай…
Брати — то браття.
А фонтан — то водограй,
Ватра — вогнище, багаття…

Книжку тато взяв таку.
Нині ми вивчали знову
І погідну, і дзвінку,
І на світ увесь лунку
Українську рідну мову.

Найкраще слово
Є без ліку гойних слів,
Що народ нам заповів.
Ці слова: любов, добро,
Мама, тато, степ, Дніпро,
Школа, пісня, дзвін, ручай,
Світ, земля, Карпати, край…

Є без ліку любих слів,
Що Господь нам заповів:
Сонце, жайвір, юна зміна,
А найкраще — Україна.

Це Україна моя
Сонце над степом сія —
Це Україна моя.

Гори біліють здаля —
Це Україна моя.

Море і плин ручая —
Це Україна моя.

Пісня і трель солов’я —
Це Україна моя.

В серці Господнє ім’я —
Це Україна моя.

Друзі, родина, сім’я —
Це Україна моя.

Гляну довкіл пильно я —
Скрізь Україна моя.

Самоцвіти
Дівчинка малює квіти,
Хлопчик — зорі голубі…
Наше юне військо — діти,
Їх картинкисамоцвіти
Із батьками йдуть у бій.

Разом в бій ідуть малюнки —
Обереги воякам.
Ці первинні подарунки,
Ці дитинні обладунки
Не пробити ворогам.

І молитва, і набої.
Хліб, що сестри і брати
Вдаль везуть, де гуркіт зброї…
Навіть діти в нас герої,
Навіть діти — ну а ти?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment