Василь МАКУХ: «Я спалю себе в жертву не Вам, а нашому народові»

50 років тому, 5 листопада 1968 року в Києві, на Хрещатику, біля будинку № 27 живим факелом спалахнув Василь Макух. Акт самоспалення він здійснив проти поневолення і русифікації України тоталітарною комуністичною системою. 10 листопада 1968 року помер у лікарні від опіків, не сумісних з життям. Василь Омелянович Макух народився 14 листопада 1927 року в с. Карів (тоді — Львівське воєводство, Польща).
Як повідомляє Вікіпедія, “ще з юних років його світогляд як українського патріотанаціоналіста формувався під впливом побожних, національно свідомих, працьовитих батьків і сусідів, учасників національновизвольної боротьби — братів Миколи та Петра Дужих. Його світогляд формувався також у читальні товариства “Просвіта”, яку очолював Іван Дужий, де юний Василь мав доступ до патріотичної літератури, та під час спілкування зі своїми старшими друзями, членами ОУН, від яких перейняв практичні методи боротьби з окупантами.
У кінці 1944го вступив до лав УПА, неодноразово відзначався подяками. Його призначили у військову розвідку, в якій діяв під псевдом “Микола”. Безпосереднім його командиром був повстанець “Завірюха” (прізвище не встановлено). До половини лютого 1946 р. тривав його двобій з окупантами, “Микола” не раз вступав у сутички з енкаведистами. Кілька разів із боями переходив радянськопольський кордон для встановлення зв’язку з повстанцями Закерзоння.
14 лютого 1946 р. відділ “Завірюхи” отримав наказ перейти кордон. У часі виконання завдання відділ зупинився на хуторі Соснина (біля села Бутини) Великомостівського району. “Микола” разом із повстанцем “Білим” розвідували навколишню обстановку, щоб встановити місце дислокації загону МВС, однак наштовхнулися на радянськопольських прикордонників, які вступили з ними в перестрілку. Василя Макуха було поранено — одна з куль спричинила перелом правої ноги вище коліна.
Непритомним опинився 15 лютого 1946 р. у стінах Великомостівського районного відділу МВС, пережив важке слідство у Львівській тюрмі № 4 (“Бригідки”), і 11 липня 1946 р. Військовим трибуналом Львівського гарнізону за ст. 541 “б” та 5411 Карного Кодексу УРСР засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією майна (кримінальна справа П27504). Термін ув’язнення відбував у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в концтаборах Сибіру. 18 липня 1955 р. був звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення.
Після остаточного звільнення 6 квітня 1956 р. переїхав до Дніпропетровська. Повернутися до Західної України не мав права. Одружився з Лідією Запарою, у шлюбі в них народилося двоє дітей — дочка Ольга та син Володимир.
У Дніпропетровську Василь працював у цеху вогнетривів (шкідливе виробництво) заводу “Промцинк”, згодом, за станом здоров’я, влаштувався слюсарем з ремонту побутової електротехніки, а Лідія працювала кухарем. Працюючи, Василь увесь час учився: закінчив дев’ятий та десятий класи вечірньої школи й зробив спробу вступити на навчання до Дніпропетровського університету. Але, довідавшись про судимість за політичними статтями, в прийомі йому відмовили. Він не сприймав совєтської влади, боляче вражала його русифікація України, приниження української мови, обурювався з приводу несправедливості. Вражало його й те, що коли син Володимир у школі розмовляв українською мовою, однокласники принижували його. Постійно стверджував:
“Усе це мине, Лідочко! Колись настане такий час, що Україна буде самостійною”.
Краєзнавець Михайло Рябцев надіслав до редакції “Слова Просвіти” лист Василя Макуха до Першого секретаря ЦК КПУ П. Ю. Шелеста. Згідно з печаткою на конверті, відправленого 5.11.1968 р. з Головпошти в Києві.
В архіві цей лист відшукали М. Рябцев та голова громадського об’єднання політв’язнів і репресованих І. Є. Дремлюга.
Друкуємо цей лист з незначними правками — пунктуація та написання слів, оскільки при передруці копії помилки могла допустити друкарка.

 

Копія ЛИСТА
ВАСИЛЯ МАКУХА ДО ПЕТРА ШЕЛЕСТА

“Першому секретарю
ЦК КПУ
т. П. Ю. Шелесту.
Дуже прошу набратись витримки та прочитати цих кілька справедливих слів до кінця. Роздумуючи над Вашим виступом в честь 50 річчя КПУ в мене виникло багато запитань. Ви говорите (гаряче) що “Укр(аїнський) народ гаряче підтримував ініціативу Лені(на) про утворення СРСР, основаного на непорушних принципах пролетарського інтернаціоналізму, добровільності і повної рівноправності всіх націй”.
Російська імперія доживала свій вік.
Чаша горя поневолених народів переповнилась і скривджені народи вступили у рішучий, смертельний для царизму бій.
“Великорускіє патріоти” бачили хід історії та заздалегідь підготовили для народів переміну білої імперії в червону.
Старі форми колоніалізму замінили неоколоніалізмом. Озброївшись гаслами Маркса і інших революціонерів, вони вербували агентів з територій російських колоній, засилаючи туди своїх “преданих”, котрі добре завуальованими побрехеньками приваблювали деяких українців на свою сторону.
Перші дні Радянської влади це підтвердили, а факт русифікації говорить це сьогодні. Хоча би взяти І з’їзд КПУ(б) в Москві. Не дивлячись, що Укр(їнська) делегація проголошувала і наполягала про створення федерацій партій на рівних правах, Ленін зі своєю зграєю продиктував свої неуповноправні права для Укр(ської) партії, щоби входила в склад РКП(б) і повністю їй підпорядковувалась (прекрасна вийшла рівність, а понашому — кабала).
От і по сьогодні КПУ, як та собачка, виконує добросовісно всі примхи московського господаря. А Ви, шановний секретар ЦК КПУ, говорите, що “її утворення у складі єдиної РКП(б) знаменувало собою новий етап у будівництві нашої”. Так, це був новий етап ворожих підступів після Переяслава, за що український народ поплатився мільйонами своїх найкращих людей. Що на Україні діяли агенти і вороги нашого народу — російські, польські та всякі інші зайди, про це говорить історія. Та й Ваше перечислення тих, хто віддавав, без вагань за Радянську владу на Україні:
“Косіор, Квірінг, Сергеєв, Бубнов, Смирнов….” Хто ж вони — українці!?
А цей малий процент обдурених українців то ще не весь народ. Що обдурені — це факт, бо коли вони вимагали обіцяних прав від Москви для нашого народу так отримали то, що наїздники споконвіку готували для укр.(ського) народу (а в революцію скривали) — смерть. Так розстріляли Чубаря, Коцюбинського, Примакова. Скрипник їхня жертва, і мільйони других. Дали їм по заслугам, щоб не домагались (виконання) обіцянок, але і щоб молоде покоління більше не вірило брехні ворога.
Будь ласка, скажіть, чому на Україні всі вищі учбові заклади, 95 процентів міських середніх і восьмирічок, дитячі заклади — всі вчать і викладають на російській мові!? Що це — рівноправність чи русифікація?! Чому на сцені, по телевізору замовчується велич української літератури, мистецтва, а українцям України культивують тільки все російське? А чи не пора з українських шкільних підручників вимести те сміття русифікації? Всюди “культ Великорусского преобладания”. Чому, як тіль(ки) хтось з передових людей скаже слово національної правди, не лизне лакейські п’ятки МосквиКремля, відразу він — націоналіст України. І як тільки не принижують гідність людини? Звичайно, ворог хоче очорнити наших славних предків і сьогоднішніх передових людей, вирвати з нашого народу прекрасний дух вольности і під страхом заслань, тюрем заставити рабськи плазувати. Я ні разу не читав у пресі, не слухав виступів, щоби “хваленая свободная преса” виступила проти проявів російського націоналізму. Значить ви, українець, служите російському шовінізму, а говорите про національну рівність, вважаєте себе послідовником Маркса!?
Навіть коли виступають російські Геббельси—Агаєви і їм подібні (Русское языкознание, 1962), щоби заборонити національне, а печатати, викладати, розмовляти тільки російською мовою — це теж, повашому, марксистський інтернаціоналізм, а не російський націоналізм?! Тих українців, котрі виступали проти царів, називаєте зрадниками перед українським народом (Мазепу), а адвокати білого і червоного колоніалізму кричать, що боролися і підтримують всіх, хто бореться проти царів за свою незалежність. Та коли боретесь проти російського царяката за звільнення свого народу — це зрада. От де марксистська класова історіографія, де брехливі лозунги для приспання народів, ось культура національна по формі — соціалістична по змісту. А може, Ви скажете, чому фальсифікують, а то і зовсім не печатають “Історії України”? Чому нас називають “Молодшими братами”, тоді коли Київська держава (а ми, українці, її спадкоємці) існувала на два століття раніше ніж Московська!? Недавно газета “Ізвєстія” писала, що Китайці післали на Тібет 3 мільйони демобілізованих воїнів для поселення, щоби асимілювати Тібетців. А ще в Російській імперії білій почалась русифікація — асиміляція, — ну а красна імперія продовжує справу свого попередника, правда більше замасковано, прикриваючись фразами проти імперіалізму. Невже Вам, шановний т. Шелест, цего не видно? Ви самі пишете, що кожен п’ятий воїн червоної армії на фронті це були українці, а славу пожинають росіяни. І так весь час. Вони обкрадають нас в науці і літературі, мистецтві. Навіть слово “товариш” і те у нас вкрали. Ми знаєм, що часто на Запорожській Січі вживали слова “Панове товариство”. Такий великий народ, що не уступає територіально, економічно і по кількості населення одній із передових країн світу — Франції, позбавлений своєї державності. Він весь час терпить наруги. Невже ми, українці, менш здібні від французів чи яких там негрів, котрим еволюційним шляхом дають незалежність? Ви можете на багато запитань відповідати знову ж таки прекрасними фразами, це: рівність всіх націй, свобода слова, пролетарський інтернаціоналізм та інше. Зрозумійте одно, що не тільки народи СРСР зрозуміли, що це брехня, а й більшість народів світу. Каждий син свого народу повинен бути дійсним патріотом, а не перевертнем. Україна повинна бути незалежною. Укр. передові люди знають, що … це ворожа брехня для роз’єднання народу, але вони ніколи не погодяться з Вашою свободою, з кабалою Москви. Якщо у Вас хоч крихітка осталась українського духу, гідності та достоїнства від нашого народу, Ви повинні зробити все для покращення долі укр. (аїнського) народу. Скориставшись брехнею: національне по формісоціалістичне по змісту” (треба) вимагати, щоби сьогоднішні царі Кремля дотримувалися голослівної декларації, або викривати їх перед нашим людом, а фактів, що вони не є інтернаціоналісти, а тільки великоросійські шовіністи, більш чим вдосталь.
Я пишу Вам тому, щоби Ви знали думку майже 50 % укр. (аїнського) народу, майже 90 % емігрантів, вся здороводумаюча інтелігенція СРСР. Наші славні запоріжці карали вже ляхів за їхні знущання — прийде час, сувора кара впаде і на москалів. Я поговорив би з Вами, не думайте що боюсь (до Вас попасти на прийом, як до Папиримського) — ні. Протестуючи проти кривд, заподіяних російськими окупантами — пийте ще й мою кров — а спалю себе в жертву не Вам, а нашому народові, щоб молоде покоління сміло, відважно продовжувало святу справу боротьби. Макух В. з Дніпропетровська”.

Надіслав відповідно до оригіналу копії, отриманої з архіву СБУ,
Михайло РЯБЦЕВ
29.10.2018 р. м. Дніпро

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment