Засвічуємо свою свічку

9 листопада Сумщина врочисто відкриватиме ХІХ-й Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика

Володимир ЗАГОРІЙ, президент Ліги українських меценатів, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, голова Наглядової Ради фармацевтичної фірми “Дарниця”:
— Задумуючи цей конкурс, ми бачили його завдання набагато ширше, аніж звичайне тестування школярів і студентів на знання української мови. Для цього є олімпіади. Ми вбачали в цьому заході, окрім звичайної перевірки мовної грамотності, виховання почуття патріотизму. Це ж самоочевидно. Патріотизм найперше починається з поваги до державної мови. Ми також вважали — і вважаємо нині: конкурс спонукатиме юних відповідальніше ставитися до навчання, до освіти загалом. Мотивуватиме їх у життєвому виборі, буде ще одним конкретним нагадуванням: якщо хочеш чогось у житті досягти — вчися.
В інформаційну епоху незмірно зростає ціна інтелекту і знань. Це сьогодні особливо важливий капітал. Час вніс серйозні корективи в ієрархію цінностей. Інтелект і знання посіли місце серед сьогоднішніх пріоритетів. Важливо, що чимало педагогів та конкурсантів саме так і збагнули наш задум. Я можу навести сотні дорогоцінних подробиць із сюжетів 18-ти мовних марафонів, котрі є виразним підтвердженням цього. Чи старшокласник із Одеси, який, одержавши на сцені театру ім. І. Франка свою нагороду за перемогу в конкурсі, несподівано для всіх підходить до нашого прапора і, ставши на коліно, цілує його. Чи багато наших конкурсантів на Майдані під час Помаранчевої революції і Революції Гідності. Це дуже істотна деталь: саме ті юнаки і дівчата, чиїми розумними обличчями ми милувалися, коли вони постали в світлі юпітерів на сцені столичного театру, одержуючи нагороди за перемогу в престижному мовному турнірі, пішли на Майдан з почуттям глибокого патріотизму в душі.
Починаючи конкурс, ми розрубрикували найголовніше в його сюжетах, розписали суми всіх грошових нагород, визначили коло видатних людей нації, до яких звернемося за підтримкою нашого проекту й вони готовно підтримали його. Користуючись цією нагодою, подячно назву ті імена: Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Юрій Щербак, Юрій Мушкетик, Ярослав Яцків, Микола Жулинський, Віталій Дончик, Павло Гриценко, Ірина Фаріон, Віктор Баранов, Григорій Гусейнов, Павло Мовчан, В’ячеслав Брюховецький, Іван Корсак, Любов Голота…
Усі ці люди і не тільки ці — багато допомогли нам і в боротьбі з антиукраїнським чиновництвом, яке душило (та й досі душить і саботує!) наш конкурс, і завдяки своєму авторитетові ці люди відчутно піднесли сам престиж мовного марафону. Це дуже важливо, що наше суспільство, проходячи смугу таких складних випробувань, на жаль, багато в чому деградуючи, все-таки не втратило довіри до тих людей, які лишаються моральними авторитетами нації. Здається, цим не може похвалитися жоден наш політик (і в цьому — теж відповідь на запитання, чому в нас така неуспішна і неефективна політика), але саме громадські й культурні діячі лишаються на висоті.
Звичайно, такий масштабний проект вимагає від організаторів конкурсу і високої духовної напруги, й повсякденного креативу, й безперервної зосередженості на всьому тому, що виникає в процесі конкурсу. І все це є у виконавчій дирекції Ліги українських меценатів, очолюваній відомим письменником Михайлом Слабошпицьким, який ще понад два десятиліття тому розробив концепцію саме такого патріотичного марафону. Ясна річ, нерідко буває так, що батьки тих дітей, які не стали переможцями, нарікають і ремствують: от, мовляв, і те у вас не так, і те. Словом, життя, як життя, і люди, як люди. Як відомо, інколи порошинка в твоєму оці заважає тобі побачити весь обрій. Таким нарікайлам і докоряйлам пораджу не чіплятися з егоїстичними претензіями до організаторів конкурсу. По-перше, візьміть до уваги: все це роблять на волонтерській основі, по-друге, роблять не за державний кошт, а за меценатські кошти. По-третє, якщо ви впевнені, що зробили б це краще, ми охоче надамо вам таку можливість — ми зацікавлені в якості й ефективності цієї справи, а не в лаврах її організаторів. Як відомо, це завжди так у світі: найбільше критики й претензій до того, хто щось робить. Якщо ти хочеш, аби ніхто тебе не критикував, не мав до тебе претензій і ніколи не заздрив тобі, то ніколи нічого не роби і будь абсолютно ніким. Маєш вибір — вибирай! Ми вибираємо дію. Всоте зацитую тут сентенцію великого Конфуція, котру любив повторювати Петро Яцик: замість того, щоб нарікати на темряву, засвіти свою свічку.
Ми засвічуємо її.
І радісно чути від маси людей, які — наперекір нарікайлам! — кажуть нам: ви робите державну, національно важливу роботу — й ми з вами! Разом, поєднавши зусилля й змобілізувавши волю, “лупатимемо сю скалу” — боротимемося за піднесення соціального престижу української мови в Українській державі.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, виконавчий директор Ліги українських меценатів, голова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика:
— Мова і книга. Спочатку — цифри. Кожен переможець чи призер обласного та всеукраїнського етапів мовного марафону одержує в нагороду бібліотечки. У тому пакеті, котрий вручають йому в урочистій обстановці, може бути до десятка українських видань. Якщо в кожній області та в Києві відзначаємо 50—60 осіб, то перемножмо, скажімо, 50 на 10 — дорівнює 500. 500 помножимо на 25 (оскільки нині в Криму та Севастополі зі зрозумілих причин конкурс
ім. Яцика не відбувається) приблизно 12 500 примірників. До цього додаємо приблизно 80 (це школярі, студенти, учні профтехосвіти, представники Збройних Сил України та вчителі), яких нагороджуємо вже у фіналі конкурсу на сцені столичного театру ім. І. Франка. Отже, ще 800 книжок. До речі, всі “іменинники” цього дня мають ще й премії, але гроші одержують перед початком дійства, заповнивши всі відповідні папери. Я ж повертаюся до книжок. Як бачимо, на один конкурс припадає мінімум 13 000 книжок. Все це видання з історії України, історії культури, народознавства, національна класика, а також твори сучасних письменників.
Уже відбулося 18 мовних турнірів. Помножмо 13 000 на 18. Виходить 234 000. Отже, всі попередні мовні марафони забрали 234 000 примірників.
До нас зверталися деякі видавці: “Закупіть книжки для нагородження ваших конкурсантів!” Звичайно, якби ми мали надлишок коштів, що перевищувало б преміальний бюджет, ми охоче це зробили б для того, щоб підтримати наших видавців, яким справді важко вижити в цій ситуації. Однак цього надлишку ми не маємо. Маємо щоразу проблеми наповнення преміального фонду. Книжки для нагородження школярів — це все благодійний внесок видавців. За кожної нагоди, з кожної трибуни від імені організаторів конкурсу з глибокою вдячністю називаю ці видавництва і їхніх керівників: “Знання” (директор Володимир Карасьов), “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га” (власник і головний редактор Іван Малкович), “Дуліби” (директор Марина Гримич), “Пульсари” (директор Лариса Копань), “Просвіта” (директор Василь Клічак), “Смолоскип” (директор Ростислав Семків), “Академія” (директор Василь Теремко), видавництво Олега Жупанського (директор Олег Жупанський).
Не видавництво, а сам автор Ірина Фаріон — передала для потреб конкурсу свою безцінну монографію “Мовна норма: знищення. Пошук. Віднова”, за яку нам дякують і вчителі, і студенти. Відомий поет, перекладач, літературознавець і словникар Дмитро Пилипчук подарував кількадесят фоліантів під назвою “Болять мені загублені слова…”. Це його доповнення до “Словника української мови” в 12 томах, тобто ще тисячі додаткових лексем у супроводі ілюстрацій-цитат з художніх творів. Безцінне видання! До речі, оприлюднив його Д. Пилипчук власним коштом.
Видатний поет Ігор Калинець, який останніми роками упорядковував і готував до друку десятитомне видання своєї покійної дружини Ірини Калинець, передав велику кількість цих книг для потреб конкурсу, і вони розійшлися по всій Україні.
Тисячі видань забезпечило для наших переможців та призерів видавництво “Ярославів Вал”. Є тут твори Юрія Мушкетика, Романа Іваничука, Дмитра Павличка, Юрія Щербака, Павла Мовчана, Любові Голоти, Івана Корсака, Валерія Гужви, Світлани Короненко, Дмитра Іванова та десятків інших сучасних письменників. Отже, книга — активна дійова особа нашого мовного марафону. Це цілком логічно і закономірно. Бо ж важко уявити мову без книги, а книгу без мови. Тому ще до початку конкурсу, коли ще тільки було оприлюднено його ідею, від освітян зазвучали побажання: треба нагороджувати дітей книжками. Виконавча дирекція Ліги українських меценатів звернулася з закликом до видавців: допоможіть хто може! Кому небайдужа доля проекту, котрий покликаний поліпшити аномальну мовну ситуацію в державі, піднісши соціальний престиж державної мови. І тут ціла група наших видавців (ці імена я вже назвав попереду) виступила в ролі щедрих меценатів. Ці книжки вони могли продати й одержати кошти для своїх потреб, котрих, зрозуміло, за цієї складної гуманітарної ситуації, у них немало, бо ж це надзвичайно складно — виживати. Але національне сумління і благородні імперативи жертовності спонукали їх долучитися до нашої справи.
Я бачив, з яким трепетом діти дістають із пакетів, на яких написано “Я люблю українську мову!”, подарункові видання “А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги”, з якою вдячністю сприймають книжки видавництва “Знання”. Тут і тексти, передбачені шкільною програмою, і переклади з зарубіжних літератур. Одне слово, все те, що дуже важко розшукати, скажімо, в райцентрі чи селі і що буде великою допомогою вчителям і учням у навчальному процесі. Або томи із серії “Розстріляне Відродження”, що їх ось уже кілька років оприлюднює “Смолоскип”. Тут учителі, студенти та старшокласники мають твори репресованих та проскрибованих українських письменників. Тексти, яких ще й донині не вистачає для всіх навчальних закладів. Усе це просто важко переоцінити. Свято мови, яким стає офіційне закриття кожного конкурсу в театрі ім. І. Франка, де вручають найпрестижніші нагороди конкурсу, стає водночас і святом книги.
… Так цікаво і радісно спостерігати, як діти, тільки зійшовши зі сцени й зайнявши своє місце в залі, з цікавістю зазирають у свої пакети і дістають звідти книги з яскравими обкладинками. Чи й треба казати, що в ту мить їхня радість від усього, що відбувається навколо і з ними, звичайно ж, побільшується.
Як тут знову й знову не подякувати нашим видавцям-меценатам!?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment