Зеновій КОРІНЕЦЬ: «Ми часті гості з концертами на Донбасі…»

Нещодавно всесвітньо відомий творчий колектив Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки відзначив 75-річчя з дня заснування. За цей час він дав тисячі концертів — в Україні і за її межами.
— Витоки нашого ансамблю сягають вересня 1943 року, коли ще гриміла Друга світова війна, але значна частина української землі була вже звільнена від німецьких загарбників, — говорить Зеновій Михайлович. — Першим художнім керівником та головним диригентом став Григорій Верьовка — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР. До складу хору увійшли 134 особи: 84 співаки, 50 артистів оркестру народних інструментів та балету. Перед ними влада поставила завдання: сприяти розвитку українського народного хорового та музично-хореографічного мистецтва, пропагувати мистецтво серед “трудящих мас”.
Художній керівник Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки, народний артист України Зеновій КОРІНЕЦЬ гість тижневика “Слово Просвіти”.

— Як формувався колектив? Мабуть, не без проблем, зважаючи на складні часи? Хто став першими солістами?
— До першої концертної бригади увійшли Тамара Савченко, Галина Бережна, Марія Гришина, Наталка Лепетун, Лідія Заболотна, Іван Гур’їв. З Миргорода запросили 16 співаківкобзарів, склали концертну програму і колектив почав концертну діяльність. Григорій Верьовка продовжував пошук артистів, у Полтаві натрапив на ансамбль бандуристів, умовив їх приєднатися до колективу.
Після того, як 6 листопада 1943 року Київ звільнили від гітлерівців, до столиці України перебралась група хору, до якої увійшли кілька десятків артистів, а згодом, узимку 1944го, до неї приєдналися решта.
— Яка сьогодні чисельність колективу? Скільки концертів ви даєте протягом року?
— Майже 130 осіб, а репертуар, якщо ми говоримо про 75 років творчої діяльності, то це понад тисячу пісень і танців! Раніше мали 60 виступів щороку. Сьогодні їхня кількість сягає 70. Проте найближчим часом плануємо 100 виступів на рік. Серед народних колективів у нашій державі лише наш має танцювальну, співочу і оркестрову складові: невеличкі творчі колективи, які й складають Національний ансамбль ім. Григорія Верьовки. Вони здатні виступати і автономно, незалежно один від одного, що є унікальним явищем.
— Навантаження на артистів велике?
— Приносити людям насолоду, викликати у них емоції — наша робота. А коли так, то і підходити до неї треба відповідально. Тому репетиції — щоденні, тривалістю 3—4 години.
— Які пісні, танці сьогодні виконуєте?
— Це вокальнохореографічні композиції “На гуляння”, “Веснянка”, “Запорожці”, “Святковий гопак”, українські народні пісні “Ой, чий то кінь стоїть”, “Розпрягайте, хлопці, коней”, “Порізала пальчик”, “Ой, у вишневому саду”, “Дунаю, Дунаю”, “Ой, давнодавно”, “Летіла зозуля” та багато інших. Щодо танцювальних номерів: це “Козачок”, “Голубка”. А також оркестрові номери “Буковинська народна мелодія і коломийка”, “Гуцулка” тощо.
— П’ятий рік поспіль триває гібридна війна проти України, ледь не щодня гинуть українські солдати. Чи виступали перед нашими захисниками?
— Лише цього року ми побували з концертами у Маріуполі, Бердянську, Покровську, Краматорську та інших містах Донбасу і Приазов’я. Відрадно, що серед публіки бачимо багато людей у погонах. Вони найбільш вдячні глядачі, про що щиро кажуть нам під час спілкування і запрошують якомога частіше приїздити в гості.
Користуючись нагодою, хочу засвідчити особливу повагу до нашого Українського війська. Я проходив службу в одній із частин, яка дислокувалась у Закарпатті, і тому знаю, як важко і відповідально бути солдатом. Особливо сьогодні, і особливо перебуваючи на східних рубежах України. Тому виступи перед армійцями для мене — справа честі. На прохання представників Міністерства оборони незабаром дамо три концерти у Львові, Харкові, Одесі.
— У вашому репертуарі, окрім українських, є пісні інших народів світу?
— Звичайно. Адже на теренах України проживає чимало національних меншин. Тому виконуємо молдавські, румунські, угорські, словацькі, болгарські, єврейські, білоруські пісні й танці, а також народів інших національностей.
— Ансамбль імені Григорія Верьовки побував у багатьох країнах. Як вас там зустрічали? Чи й сьогодні гастролюєте за межами країни?
— Так, ми об’їхали з концертами більше ста країн світу. Зустрічали завжди привітно. Коли ви побували хоча б на одному такому концерті, то переконались у щирості моїх слів.
— Чули відгуки українця, який сьогодні працює у Польщі, побував на вашому концерті у Варшаві. Був вражений реакцією зали на ваш виступ…
— Востаннє ми виступали у цій країні влітку. Більш того, ми підписали спільну декларацію з польським ансамблем пісні і танцю “Шльонськ”, що дозволило працювати на їхніх майданчиках. Приїздять і вони до нас. Ми виконували польські пісні, від яких зала шаленіла, особливо при виконанні “Гей, соколи”. Коли заспівали “Барку” — улюблену пісню Папи Римського ІванаПавла ІІ, то на очах у глядачів виступили сльози.
— В Україні сьогодні є кілька національних творчих колективів, але музей, експонати якого відображають власну історію, маєте лише ви…
— Знаєте, з чого починається творче життя співака чи артиста, який уперше переступив поріг колективу? З відвідування музею. Саме тут він бачить нашу історію, краще усвідомлює свою відповідальність перед колегами, глядачами. Бо одна справа — ознайомитись із творчим шляхом через Інтернет, а зовсім інша — побувати у нашому музеї.
— Ваш хор — своєрідна візитівка України. Звідси й запитання: державну підтримку відчуваєте?
— Держава стабільно виділяє кошти на утримання будівлі, де ми “дислокуємось”, часткову оплату комунальних послуг і зарплату.
— Тоді звідкіля гроші на такі вишукані сценічні костюми, гастролі? Маєте заможних спонсорів?
— Спонсорів у нас немає, щодо коштів на костюми, взуття, музичні інструменти, інші витрати, пов’язані з концертною діяльністю, то ми їх заробляємо. Своїми ж виступами. Принцип простий: більше виступили — більше заробили, менше виступили — менше заробили. Але від цього, наголошую, не страждає якість виступів. На першому місці — інтереси глядача, який досить вибагливий.
— Представники шоубізнесу скаржаться на захмарні розцінки оренди сцени Національного палацу “Україна”, які неабияк впливають на вартість квитків. Звання національного дає колективу якісь преференції у цьому плані?
— Жодних: ми платимо і за оренду концертних залів, і за рекламу наших виступів. Але не скаржимось.
— Раніше, за радянщини, держава втручалась у справи будьякого творчого колективу, часто вирішуючи, що їм співати, як танцювати. А які у вас стосунки з можновладцями?
— Сьогодні жодного втручання у нашу творчу діяльність немає: ні з адміністрації Президента, ні з парламенту, ні з уряду. Які стосунки? Мені приємно, що багато хто з цих людей не лише ходить на наші концерти, а й є палкими шанувальниками нашої творчості.
— Коли востаннє виступали в Росії? Вас запрошують туди?
— Ми там не були з 2012 року. А до цього багато гастролювали, особливо в тих регіонах, де компактно мешкають етнічні українці. Зокрема на Кубані, яка раніше входила до складу України…
Щодо запрошень, то 1 жовтня мені телефонували з російського телеканалу “Слов’янська культура” і пропонували виступити перед російською публікою, але я сказав, що мені потрібно порадитись…
— З ким? Представники того ж шоу-бізнесу ні з ким не радяться, заробляючи там непогані гроші і називаючи себе голубами миру. Чому б і Вам ними не стати?..
— Як керівник Національного колективу, не можу самовільно вирішувати подібні питання: будьякий виступ за кордоном, а тим паче в сьогоднішній Росії, потрібно погоджувати з Міністерством культури. Щодо грошей, то нам цілком достатньо тих, які ми заробляємо в Україні та інших країнах, наприклад, у Китаї, звідкіля нещодавно повернулися. Загалом наша позиція така: у той час, коли “старші брати” загарбали у нас Крим, окупували частину Донбасу і вбивають українців, великий гріх їхати до них у гості.
— Але ж дехто каже, що, виступаючи перед росіянами, можна їх перевиховати, бо, мовляв, вони, слухаючи наші пісні, переймуться повагою до українців…
— Так кажуть здебільшого ті, хто хоче виправдати свою бізнесовопісенну діяльність на теренах сусідньої країни…
— Більш як півстоліття хор ім. Григорія Верьовки асоціювався з іменем його керівника — Анатолія Авдієвського. Зважаючи на особистість колишнього керівника, авторитет, причому не лише серед творчих людей, Вам не важко працювати? І чи зберегли традиції, “народжені” за Авдієвського?
— Так, відповідальність, яку взяв на себе водночас з кріслом художнього керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки, відчуваю. Щоденно і навіть щогодини. А працювати неважко. Та як може бути важко працювати у такому колективі?
Щодо традицій, то ми їх зберігаємо, примножуємо. Разом з тим розуміючи, що потрібно рухатись уперед, дещо експериментуємо, додаємо нові танці, нові пісні до свого репертуару. Зали на концертах переповнені — інколи доводиться розставляти додаткові стільці. Хочу розширити коло наших шанувальників. Наприклад, щоб було більше молоді, підлітків: саме вони у недалекому майбутньому визначатимуть обличчя України, ухвалюватимуть важливі рішення. І якщо вони завдяки нашим виступам виростатимуть українцями не лише по паспортах, а й по духу, то доля України у достойних руках.
— Впевнений: до очолюваного Вами колективу мріють потрапити багато юних талантів України. Це занадто складне завдання? Що потрібно для реалізації таких мрій?
— Коли у нас з’являється вакантна посада артиста, ми даємо оголошення, запрошуючи всіх охочих спробувати сили. Потім ці люди приходять до нас і складають іспити. Якщо вони претендують на артистів танцювального жанру, то це вміння танцювати, якщо у пісенному, то — співати. Для ухвалення рішення є комісія, до складу якої входять 9 осіб: 3 представники нашого колективу, а 6 — інших творчих колективів, які абсолютно незалежні від мене і вільні в ухваленні того чи того рішення.
— Свого часу ви виступали разом із зіркою світового масштабу Андреа Бочеллі — відомим італійським тенором. Як вам це вдалося? Ваші особисті враження від виступу і чи не плануєте продовжити подібну практику?
— Річ у тім, що організатори концерту мали великий вибір творчих колективів, з якими мав виступити цей співак, але зупинились на нашому. Чому — треба запитати у них. Тож ми разом із Бочеллі у супроводі Національного симфонічного оркестру виконали 12 творів оперної класики. Сталось це у його день народження, і ми заспівали йому “Многая літа”, дуже зворушивши цим Андреа.
Щодо співпраці, то вже домовилися про це з диригентом Марчелло Рота. До речі, у перспективі ми плануємо виступ в Італії.
— Подібних виконавців можна заманити лише захмарними гонорарами…
— Це правда: якщо його виступи у США чи Великобританії коштують 700800 тисяч доларів, то у нас його гонорар склав близько 500 тисяч. Річ у тім, що Андреа знає про Чорнобильську катастрофу, ту шкоду, яку нам заподіяла. Добре обізнаний артист і з ситуацією на Донбасі, йому відомо про ту ціну, яку сьогодні українці платять за право бути вільними людьми. У мене особисто склалося враження, що саме це неабияк подіяло на його рішення…
— Перепрошую за прямолінійність, але чому б Національному народному хору України імені Григорія Верьовки не порадувати своїм вишуканим співом мешканців української глибинки, про яких артисти давно забули?
— Ось недавно повернулись з Миронівки, що на Київщині, перед цим гастролювали на Тернопільщині, в інших регіонах. Хоч мушу визнати, що не надто часто радуємо людей з глибинки народним мистецтвом. Але незабаром ситуація повинна кардинально змінитись: планую побувати в кожному районі нашої країни, навіть там, де немає умов для виступів. У таких випадках відрядимо туди невеличкі мобільні групи.
— Зірки світового масштабу планують свої гастролі на кілька років наперед. Ви дотримуєтесь подібної практики?
— У народі кажуть: хочеш розсмішити Бога — поділись із ним своїми планами. Але ми плануємо свою концертну діяльність, підписуючи контракти. У недалекому майбутньому сподіваємося виступити у Польщі, повернувшись до України, дамо концерт з нагоди дня народження Григорія Гурійовича Верьовки — у столичній філармонії, потім буде різдвяна програма у Німеччині. Є домовленості й щодо концертів у Словенії, Хорватії, Білорусі та в інших країнах.
— Квитки на ваші концерти коштують дуже дешево. Наприклад, щоб побувати на нещодавньому концерті, який відбувся 15 жовтня у Палаці спорту, та ще й спостерігати за цим чудовим дійством, потрібно було сплатити 400 гривень…
— За великим рахунком, ми не маємо жодного стосунку до вартості квитків: її визначають організатори концертів. Їх, звісно, насамперед цікавить прибуток. Але вони йдуть нам назустріч, коли ми просимо про виділення певних квот на так звані соціальні квитки, тобто квитки за нижчими цінами. Адже 400 гривень по кишені не кожному пересічному пенсіонеру чи студенту.
— Розкажіть, пане Зеновію, трохи про себе…
— Народився я в Галичині, у Стрийському районі. З дитинства відчував потяг до співу, танців. Тож у шкільні роки виступав у сільській художній самодіяльності. Після закінчення десятирічки вступив до Дрогобицького музичного училища, потім до Донецької консерваторії. Керував самодіяльними колективами у Львівській та Закарпатській областях. 2001го, за особистим запрошенням Анатолія Авдієвського, обійняв посаду головного режисерадиригента Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки. Водночас працював — за сумісництвом — професором методики музичного виховання, співів і хорового диригування факультету мистецтв при Національному педагогічному університеті. При цьому ще й керував ансамблем пісні і танцю “Червона калина”, який діяв при цьому виші.
На початку жовтня 2016 року призначений генеральним директоромхудожнім керівником хору. На контрактній основі і терміном на 5 років.
— Окрім Вас у сім’ї хтось має стосунок до мистецтва?
— Так: і дружина Ірина, і донька Андріана танцюють у нас.
— Поділіться планами на майбутнє.
— Дарувати своїми виступами радість людям. А ще — організувати світове турне, аби про Україну, її культуру дізналося якомога більше мешканців планети.

Спілкувався Сергій ЗЯТЬЄВ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment