In memorium у Бортятині

Наталя ГУМНИЦЬКА,
Львів
Культура пам’яті — засаднича підвалина тривання українського роду, народу, нації, формування і збереження національної ідентичності й гідності. Певною мірою взірцевою демонстрацією такої пам’яті був вечір-спогад у Музеї-садибі родини Антоничів, який відбувся жовтневої пори з нагоди третьої річниці відходу у вічність Романа Мар’яновича Лубківського, одного з ініціаторів і патронів Музею, шанувальника, дослідника і промотора творчості Богдана-Ігоря Антонича поряд, зокрема, з Миколою і Данилом Ілницькими, Ігорем і Іриною Калинцями.

На порозі оселі групу гостей зі Львова зустріли директор музею Ольга Дядинчук і її заступниця Ірина Синечко, яка детально розповіла присутнім про історію виникнення Музею і його експозицію. Школярі Бортятинської школи читали вірші, а Яринка виконала улюблену пісню поетів “Ой верше, мій верше”. Особливо зворушив присутніх перегляд фрагментів фільму, який змонтували школярі із записів неодноразових зустрічей з Романом Лубківським. А далі школярі й бортятинці з великим інтересом слухали спогади про Романа Лубківського його колег по перу, музейників, митців, просвітян. Як до живого звернулася до Поета почесний директор Музею історії релігії Зоряна Білик. Її звернення вилилося у низку подяк Поетові за всю його глибокодуховну працю на культурній ниві України. Секретар Галицької “Просвіти” Марія Козак поділилася спогадами про плідну співпрацю Романа Лубківського з просвітянами, особливо у 1997—2000 роках, коли він очолював Львівську обласну “Просвіту”. Вона згадувала про неодноразові спільні поїздки у рідне село Острівець, у Прагу на сторічний ювілей Богдана-Ігоря Антонича. Заступник голови Галицької “Просвіти” Ольга Манюк подарувала дітям поетичні збірки ліричних віршів Романа Лубківського з портретом із осінніми яблуками, який дивним чином співпав із портретом у світлиці Антоничів. Довголітній відповідальний секретар-референт Наукового товариства імені Шевченка Наталя Гумницька передала вітання, подяку та подарувала Музеєві від імені синів Романа Лубківського Данила і Маркіяна упорядковану ними збірку перекладів батька “Слов’янське небо”, презентовану на цьогорічному Книжковому форумі у Львові. Наталя Гумницька наголосила, що ідею відродження Наукового товариства імені Шевченка ще далекого 1989 року подав саме Роман Лубківський, яку підхопив і зреалізував за допомогою того ж Лубківського та інших подвижників української культури Олег Романів 1990 року. Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Михайло Гнатюк говорив про досягнення Романа Лубківського у літературознавстві, згадав чудовий академічний вечір пам’яті у Слов’янській бібліотеці у Празі, який відбувся до річниці відходу у засвіти Романа Лубківського. Доктор історичних наук, професор і письменник Петро Шкраб’юк поділився спогадами про свої зустрічі з Поетом, підкресливши такі риси його характеру — гумор, іронію, самоіронію, його творчий незгасимий потенціал. Зачарувало присутніх подружжя Садловських — Мар’яна (Венцек) і Юрій, які подарували музеєві старовинні рушники і поетичні збірки та переклади прибалтійських поетів, здійснені Юрієм Садловським. У своєму виступі Юрій наголосив на цінності поезії Лубківського, а також на їхніх спільних задумах щодо перекладів прибалтійських письменників, деякі з яких він має намір зреалізувати. Довголітній голова Товариства “Україна і світ”, доктор історичних наук Богдан Якимович здійснив екскурс у спільні поїздки з Романом Мар’яновичем за межі України, наголосив на його вроджених дипломатичних рисах, на вмінні делікатно, але переконливо наводити культурні мости дружби між народами. Лариса Возницька, реставратор, донька Героя України Бориса Возницького згадувала подвижницьку працю батька у тандемі з Романом Лубківським з порятунку скарбів української культури, замків, церков, творів мистецтва, зокрема унікальної спадщини Георгія Пінзеля. Відомий скульптор Любомир Яремчук із вдячністю відгукнувся про плідну діяльність Романа Лубківського у сфері ініціювання зведення пам’ятників визначним постатям української культури і державотворення, зокрема Михайлові Грушевському та Маркіянові Шашкевичу.
Вечір-спогад став духовним містком єднання різних поколінь визначних провідників української культури — від пращурів родини Богдана-Ігоря Антонича до Романа Лубківського і його соратників на небесах Бориса Возницького, Василя Пилип’юка, Євгена Безніска аж до сучасних промоторів української справи та цих юних школярів, які захоплено слухали невимушену бесіду про поезію, мистецтво та їх непересічних творців. Саме про передачу естафети молодим думав Роман Лубківський, коли у своїй садибі в Рокитному заснував поетичні зустрічі з молоддю, на яких у легкій жартівливій і доступній формі намагався передати юним землякам любов до українського слова, до українського коріння, до української землі. Про ці щасливі, радісні, оптимістичні миті спілкування дітки підготували чудовий фотоколаж, який на завершення вечора показали присутнім.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment