Роман Лубківський залишився в нашій пам’яті!

Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики ЗНУ НАНУ, член НСПУ і НСЖУ
Левко Різник. Форум Романа Лубківського. — Дзвін. — 2018. — №8. — С. 29-98.

Чим характерна повість-сповідь Левка Різника? Розповідаючи про діяльність Романа Лубківського як керівника Львівської організації, і як письменника і громадського діяча, він подає картину творення письменницького світу на базі формування позитивної української держави. Справді, Роман Мар’янович, “мав рідкісну властивість скоро наводити контакти з будь-яким бонзою із “найвищих ешелонів…” Не нітився перед авторитетом, а моментально знаходив таку форму вислову, що його відразу сприймали з належною повагою, — розповідає про голову письменницької організації Левко Різник, зокрема, коли йдеться про реставрацію приміщення спілчанського на Крушельницької, 17. Так, Роман Лубківський вмів спілкуватися з людьми: і з письменниками, і з людьми з владних коридорів, і з гостями з різних країн, які відвідували Львів, Україну. А головне — його зусиллями відбудовано садибу батьків Маркіяна Шашкевича в Підлиссі, де відкрито Меморіальний музей Шашкевичів, постав поважний пам’ятник Маркіянові та Музею “Русалки Дністрової” у дзвіниці-вежі церкви Святого Духа. А ще — вагоме слово Романа Лубківського у справі встановлення пам’ятника Тарасові Шевченкові у Львові, у відновленні Музею-садиби батьків Івана Франка у державному історико-культурному заповіднику “Нагуєвичі”, увінчання постаттю у граніті Івана Франка на початку нагуєвицької дороги, створення повноцінного Музею-садиби Богдана-Ігоря Антонича у селі Бортятин Мостиського району, “відкриття” Антонича для української і світової культури разом із Іриною та Ігорем Калинцями і ще багато чого.
З розділу “Епохальний 1991 рік. Смертельні конвульсії “імперії зла” читач дізнається про похід Романа Лубківського у Верховну Раду, де була створена патріотична група “Народна Рада”, про політичні події як у Львові, так і загалом в Україні, про опікування ним постаті видатного українського поета й художника Святослава Гординського.
Працюючи 18 років у Республіканському видавництві “Каменяр”, 10 років на факультеті журналістики ЛНУ ім. І. Франка, постійно зустрічав Романа Мар’яновича на різних заходах. Пам’ятаю, як було у Спілці. Нею керували конкретні письменники, зокрема Левко Різник, і завжди можна було спостерігати, як Роман Лубківський підказував, що бажано було б ще зробити чи в творчому, чи в громадському плані.
Мені вдалося також побувати у вересні 2015 року в складі письменницької організації на відзначенні 80-річчя сестри Орисі в рідному для Лубківських Острівці на Тернопільщині. Про це також детально розповідає Левко Різник.
Останні кілька місяців 2015 року ми з Романом Мар’яновичем майже щодня зранку телефонічно контактували. Пам’ятаю, що в одній з розмов я вже вкотре нагадав співрозмовникові, що “життя коротке і смішне. А старість — довга і чудова”. Роман Мар’янович розсміявся і сказав, що, очевидно, це так і є… А через кілька днів після нашого повернення із Острівця Романа Лубківського не стало…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment