«Україна — се я!»

Михайло Галущинський, голова товариства «Просвіта» у Львові в 1923-1931 роках

Христина ЯРЕМЧУК,
викладач Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. О. Барвінського, член районної ради “Просвіти”
Кожен небайдужий українець знає сьогодні цю крилату фразу, але вважає, що це — слова з сучасної популярної пісні, і не відає, що вперше явив їх загалу, як своє життєве кредо, відомий західноукраїнський суспільний діяч, педагог, просвітянин Михайло Миколайович Галущинський (25.09.1878—23.09.1931).
Не згадати цю видатну постать нашої історії тепер, коли наближається видатна дата — 150-річчя “Просвіти”, було б неправильно. Про нього повинні почути всі. Адже Михайло Галущинський був дев’ятим головою товариства “Просвіта” у Львові й керував ним із 1923 року до смерті 1931 року.

Народився М. Галущинський 25 вересня 1878 р. в с. Звиняч Чортківського повіту, королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область) у сім’ї греко-католицького священика.
Навчався у василіянській гімназії у Бучачі. Пізніше — у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства “Громада”. У 1898—1900 роках навчався у Львівському, а в 1900—1901 рр. — у Віденському університетах.
У студентські роки брав активну участь у громадсько-політичному житті, очолював “Академічну громаду” у Львові та “Січ” у Відні. Разом із Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Горуком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал “Молода Україна”, в якому проголошувалася ідея побудови незалежної української держави.
Після закінчення університету працював викладачем у Золочівській гімназії. З 1909 до 1914 року — перший директор Рогатинської гімназії св. Володимира. У цей період став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині. “Я є освітник з душі і серця, і ніякої другої амбіції не маю, як тільки двигнути з мертвої точки питання нашого культурного підйому”. Саме на освіту як засіб для вироблення почуття національної єдності й охорони перед морем впливу чужої культури Михайло Галущинський покладав великі надії. “В освітній роботі не так важне питання знання і подавання науки, як радше виховна течія, котра має пронизувати освітню роботу”, — наголошував неодноразово.
У серпні 1914 р. бойова Управа Українських Січових Стрільців призначає М. Галущинського першим командантом Легіону УСС.
Те, що за прикладом директора служити Україні душею і тілом до новоствореного Легіону Українських Січових Стрільців пішли 250 мешканців містечка Рогатин, зокрема учні старших класів і вчителі гімназії, є найкращим свідченням того, що ідеї наставника знайшли відгуки в серцях вихованців.
По закінченні Першої світової війни М. Галущинський повернувся до педагогічної діяльності та громадсько-просвітницької праці. Брав участь в організації таємного Українського університету у Львові, був його професором.
Через протест, поданий ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на українськомовну освіту, 1924 року його звільнили із праці в державних школах і позбавили права на пенсію. Аж після кількох років судових розглядів йому все-таки надали право на так звану малу пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної українськомовної освіти.
Коли 1923 року його обрали головою “Просвіти”, товариство почало відновлювати свою діяльність, що занепала у воєнний час. До 1925 року вдалося поновити рівень членства у “Просвіті”, на що покладалися великі надії, адже це дало можливість залучити фонди для розширення книгодрукування. Справі української книжки за головуванням М. Галущинського надавали великого значення. Щоб український читач міг краще орієнтуватися, книжки поділили на три групи: для всіх, для читачів із початковою освітою і для підготовленого читача.
З 1925 р. “Просвіта” починає випускати періодичний орган “Бібліотечний порадник”, що подавав повний бібліографічний опис і детальну анотацію книжок.
Щоб захистити права переслідуваної української інтелігенції та покращити її матеріальне становище, “Просвіта” 1926 року створює спеціальний “Проект працевлаштування українських безробітних інтелігентів”. Цей проект, що його розробив М. Галущинський, передбачав надання матеріальної допомоги у розмірі 80—100 злотих у вигляді безпроцентної позики всім, хто хоче працювати на ниві освіти українського народу і звернеться з таким проханням до товариства “Просвіта”.
Окрім головування в “Просвіті” просвітницькі ідеї М. Галущинський намагався реалізувати і як сенатор другої каденції, віце-маршал сенату Польської Республіки (куди його обрали від партії УНДО) та голова культурно-просвітницької комісії (з 1928 р.) і як депутат Сейму Польської Республіки третьої каденції від Українсько-білоруського блоку (з 1930 р.).
Смерть заскоро забрала життя цього діяльного чоловіка, — 23 вересня 1931 р. він помер у 53 роки. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Михайло Галущинський залишив нащадкам гідний приклад відданого служіння своєму народові. Залишилися його наукові публіцистичні праці. Ідеї зрозумілі й актуальні сьогодні: “Народна освіта й виховання народу” (Львів, Товариство “Просвіта” 1920), “Національне виховання” (1920), “Шевченко — поет життя і чину” (1921), “Новими шляхами” (1926), “Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки” (1926), “Позашкільна освіта” (1927), “Геть неписьменність” (1927), численні статті, нариси, огляди, рецензії у наукових виданнях та періодиці.
У вересні 2018-го виповнилося 140 років з дня народження М. Галущинського. З нагоди цієї дати земляки гідно пошанували ім’я видатного патріота-просвітянина. Серед них Василь Гнатович Градовий. Вивчивши і дослідивши доступні дані про родину Галущинських, зокрема матеріали наукової конференції, що відбулося в Рогатинській гімназії (Івано-Франківська область) до 120-річчя від дня народження колишнього першого її директора, зібравши родинні перекази і навіть спогади онучки М. Галущинського Оксани Охринчук, що мешкає в США, він бив у всі дзвони, щоб гідно пошанувати й увіковічнити це ім’я. В. Г. Градовий — депутат районної ради, заручився підтримкою небайдужих людей. Зокрема інших Градових — Василя Степановича, депутата обласної ради, директора агропідприємства ПАТ “Дзвін”, мецената всіх заходів та Степана Андрійовича, теж депутата обласної ради, кінорежисера, що знімає документальний фільм про М. Галущинського; директора Звиняцької школи Тетяни Пасічник, Звиняцького сільського голови Надії Безушко — і тепер на Звиняцькій школі І—ІІ ст., яка згідно з рішенням сесії районної ради від 6 вересня ц. р. носить ім’я М. Галущинського, відкрито меморіальну дошку. Пам’ятні урочини з нагоди вшанування земляка-навчителя, що почалися в Звинячі, тривали в приміщенні актової зали Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Олександра Барвінського, де 18 жовтня відбулася науково-практична конференція “З Україною в серці: Михайло Галущинський — земляк, педагог, патріот”. Напередодні група студентів і педагогів цього закладу побувала в Львові на Личаківському цвинтарі, щоб вклонитися і запалити свічу пам’яті на його могилі.
Конференція почалася з пісні — стрілецького гімну “Ой у лузі червона калина”, автором якого є теж наш земляк, що народився в селі Шманьківці Чортківського району, Степан Чарнецький.
Відкриваючи конференцію, директор коледжу, кандидат педагогічних наук, просвітянин Р. І. Пахолок ввів присутніх в атмосферу часу М. Галущинського і провів аналогію між періодом в історії українських визвольних змагань, коли Українські Січові Стрільці життя клали у жертву задля високої ідеї і патріотичним чином сучасних Героїв України.
Освячуючи духовним словом конференцію, священик отець Володимир Заболотний говорив про невмирущість і непроминальність духовних цінностей.
У конференції, головними організаторами якої були викладачі суспільних дисциплін О. Д. Степанюк, Г. Я. Ушій, І. П. Станкевич, брали участь не лише студенти та їхні наставники з педколеджу, а й зі шкіл району — Д. Кузак, учениця 9 класу Звиняцької ЗОШ з подячним словом за присвоєння школі імені М. Галущинського (керівник — вчитель української мови та літератури Гейна Г. С.); Ю. Ревак — учениця Улашківської ЗОШ І—ІІІ ст. — “Громадсько-політична діяльність М. Галущинського” (керівник — вчитель історії Г. В. Шевчук).
Слово про М. Галущинського як першого команданта легіону УСС мала студентка коледжу М. Бурак. Педагогічні погляди М. Галущинського висвітлила у своєму виступі студентка Є. Бойківська. “М. Галущинський. Уроки історії для сьогодення” — тема повідомлення студентки З. Свідніцької.
Із великим зацікавленням слухав зал виступи гостей — директора Рогатинської гімназії імені Володимира Великого — І. В. Доронюка та його заступника з виховної роботи Я. М. Зварчука. В Рогатинській гімназії бережуть пам’ять про першого директора і продовжують закладену ним справу патріотичного виховання, будуючи виховну роботу на традиціях “Пласту”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment