Зауваги й пропонови

до проекту нової редакції Українського правопису, що його (проект) опубліковано 15 серпня 2018 року (далі — проєкт Українського правопису)

Ростислав ВОРОНЕЗЬКИЙ

А боротьба за Український український правопис —
це і є боротьба за істину,
якої не хочуть визнати імперські
підголоски в Україні.
Святослав Караванський

1. Зауваги й пропонови загальні (синтаксичні)
1.1. Проєкт Українського правопису рясніє синтаксичними конструкціями на взір: “Складні слова можуть утворюватися з двох і більше основ (слів)…” (с. 31); “Складні слова утворюються без сполучного голосного звука…” (с. 32); “З великої букви пишеться…” (с. 50–53); “З великої букви пишуться…” (с. 53—56, 60, 61); “Знак наголосу ставиться на маловідомих словах…” (с. 73); “Іменники I та II відміни поділяються на три групи…” (с. 74); “В орудному відмінку множини вживаються форми…” (с. 103); “В українській мові вживаються дієприкметники…” (с. 124); “За усталеною традицією з и пишуться…” (с. 130); “У запозиченнях із давньогрецької мови <…> допускаються орфографічні варіанти…” (с. 132); “Українські прізвища передаються на письмі…” (с. 136); “<…> відмінюються неслов’янські змінювані прізвища…” (с. 137); “Російська літера е передається літерою є…” (с. 145); “Разом пишуться…” (с. 151); “Не утворюються прикметники…” (с. 153); “В українській пунктуації використовуються такі основні розділові знаки…” (с. 166); “Підвищена проти звичайної питальна інтонація може передаватися…” (с. 168); “Комою відокремлюється…” (с. 174); “У випадках, коли три крапки поєднуються в реченні з іншими розділовими знаками…” (с. 204); “У спеціальних випадках <…> уживаються квадратні дужки” (с. 207); “<…> після лапок у кінці речення ті самі знаки не повторюються…” (с. 208); “У функції перших рекомендується вживати кутові лапки…” (с. 208); “Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців…” (с. 212); “Якщо цитата наводиться не повністю…” (с. 213); “У разі потреби <…> застосовується комбінована система літерно-цифрової нумерації…” (с. 215); “<…> у таких випадках замість крапки з комою може використовуватися й кома…” (с. 216).
1.2. Синтаксичні конструкції такого типу неправильні. Їхню неправильність зумовлюють так звані “пасивні дієслівні форми на -ся”, які є складниками зазначених конструкцій (у реченні ці форми правлять за простий присудок чи входять до дієслівного складеного присудка).
Так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” перебувають за межами норм сучасної української літературної мови (див., зокрема: Теоретична морфологія української мови: акад. граматика укр. мови / за ред. І. Вихованця. Київ, 2004. С. 243; Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова (культура мовлення публічних людей): монографія. Вид. 3-є, допов. Івано-Франківськ, 2013. С. 250—253; Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / відп. ред. К. Г. Городенська. Київ, 2017. С. 446), і тому цих форм нині не вільно вживати ні в усному мовленні, ні на письмі.
Тож Український правопис, як бездоганний взірець мовної правильності, не може містити ані так званих “пасивних дієслівних форм на -ся”, ані синтаксичних конструкцій, у яких ці форми є складниками.
1.3. Наявні в проєкті Українського правопису синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, треба замінити або 1) односкладними узагальнено-особовими реченнями, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу, або
2) безособовими реченнями, складений головний член яких виражений модальним предикативом (можна, треба тощо) і поєднаним із ним інфінітивом, або 3) двоскладними реченнями (але вже з граматично правильним присудком), або 4) односкладними неозначено-особовими реченнями.
Вибір слушного синтаксичного замінника зазначених неправильних конструкцій залежить од семантики й будови конкретної замінюваної конструкції.
1.4. Основним замінником проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, є односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу.
Приклади:
1. “Складні слова утворюють із двох і більше основ (слів)…” [замість “Складні слова можуть утворюватися з двох і більше основ (слів)…” (с. 31) ];
2. “Складні слова утворюють без сполучного голосного звука…” [замість “Складні слова утворюються без сполучного голосного звука…” (с. 32)];
3. “З великої букви пишуть…” [замість “З великої букви пишеться…” (с. 50—53) чи “З великої букви пишуться…” (с. 53—56, 60, 61)];
4. “Знак наголосу ставлять на маловідомих словах…” [замість “Знак наголосу ставиться на маловідомих словах…” (с. 73)];
5. “Підвищену проти звичайної питальну інтонацію передають…” [замість “Підвищена проти звичайної питальна інтонація може передаватися…” (с. 168)].
Подекуди в проєкті Українського правопису трапляються названі вище односкладні речення (с. 17, 18, 205, 207, 208). Проте набагато частіше в ньому трапляються односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, наприклад: “И пишемо на початку окремих вигуків…” (с. 6); “Апостроф уживаємо для передавання вимови…” (с. 8); “Буквою ь позначаємо на письмі м’якість…” (с. 20); “Другий іменник відмінюємо…” (с. 36); “Частку таки пишемо окремо від тих слів…” (с. 50); “Англійське w передаємо звичайно через в…” (с. 127); “Букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо…” (с. 128).
З огляду на абсолютно загальний характер правописних правил (вони стосуються до геть усіх, хто послуговується (чи послуговуватиметься) українською мовою) уживати в проєкті Українського правопису односкладних узагальнено-особових речень, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, — не можна.
Односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, мають меншу узагальненість особи й власне загальність проти односкладних узагальнено-особових речень, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу. Останні ж мають як максимальну узагальненість особи, так і максимальну загальність і цілком відповідають характерові правописних правил. Саме тому, крім проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, ними треба замінити й проєктові односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу.
У тому, що односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу, мають більшу узагальненість особи й власне загальність проти односкладних узагальнено-особових речень, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, легко пересвідчитися, перетворивши такі односкладні речення на двоскладні з відповідними підметами-займенниками.
Для першого різновиду односкладних узагальнено-особових речень належним підметом буде займенник усі (наприклад: “Всі пишуть…”; “Всі вживають…”; “Всі відмінюють…”), для другого ж різновиду — займенник ми (наприклад: “Ми пишемо…”; “Ми вживаємо…”; “Ми відмінюємо…”). Цілком очевидно, що всі за своєю семантикою охоплює ширший загал, ніж ми, і цей загал є абсолютний — без винятку (див.: Словник української мови: в 11 т. Київ, 1970. Т. 1: А—В. С. 343; Там само. 1973. Т. 4: І—М. С. 699). Зазначена семантична відмінність, безперечно, позначається як на двоскладних реченнях з узагальнено-особовим значенням із усі й ми в ролі підмета, так і на співвідносних із ними односкладних узагальнено-особових реченнях.
Із вище викладеним перегукується висновок, якого дійшли автори знакомитого навчального посібника “Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень” (за ред. М. Д. Гінзбурга. 2-е вид., випр. і допов. Київ, 2007. С. 536): “<…> конструкції з дієсловами у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть, випробують) надають реченню більш загального (безособового) відтінку, тоді як форму першої особи краще вживати у навчально-методичній літературі, бо вони підкреслюють спільність дій викладача (інструктора) й учня (студента, слухача)”.
1.5. Ще одним замінником проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, є безособові речення, складений головний член яких виражений модальним предикативом можна й поєднаним із ним інфінітивом.
Цими безособовими реченнями треба замінити: 1) окремі проєктові синтаксичні конструкції, що мають дієслівний складений присудок, виражений особовою формою модального дієслова могти й поєднаним із нею інфінітивом так званої “пасивної дієслівної форми на -ся”; 2) окремі проєктові синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” правлять за простий присудок.
Таке замінення названих неправильних конструкцій пов’язане передусім із їхньою модальністю.
Приклади:
1. “У прізвищах та іменах людей можна передавати звук [g] двома способами…” [замість “У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами…” (с. 127)];
2. “Діялоги й полілоги можна подавати без абзаців…” [замість “Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців…” (с. 212)];
3. “<…> у таких випадках замість крапки з комою можна використовувати й кому…” [замість “<…> у таких випадках замість крапки з комою може використовуватися й кома…” (с. 216)].
Опріч можна, до складеного головного члена зазначених вище безособових речень можуть увіходити й інші модальні предикативи, зокрема треба. Вибір же слушного модального предикатива залежить од модальності замінюваної проєктової синтаксичної конструкції.
1.6. Деякі проєктові синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, треба замінити двоскладними реченнями з граматично правильними присудками (на відміну від граматично неправильних проєктових).
Таке замінення зазначених неправильних конструкцій залежить, зокрема, і від “гаданої” семантики їхніх присудків.
Приклади:
1. “У словах, узвичаєних ув українській мові з ф, можлива ортографічна варіянтність на зразок: ана́фема і ана́тема…” [замість “У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема…” (с. 127)];
2. “У запозиках із давньогрецької мови, у яких буквосполуку au зазвичай передавали транслітеруванням як ау, можливі ортографічні варіянти: аудіє́нція і авдіє́нція…” [замість “У запозиченнях із давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція…” (с. 132)].
1.7. В окремих випадках замінниками проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, могли б бути й односкладні неозначено-особові речення.
1.8. Проєкт Українського правопису містить одну синтаксичну конструкцію, у якій дієслово рекомендуватися вжито як модальний предикатив зі значенням доцільності: “У функції перших рекомендується вживати кутові лапки, або “лапки-ялинки” (“…”), у функції внутрішніх — “лапки-ла́пки” (“…” або „…”): “Це мій “Кобзар””, — сказав він” (с. 208).
Ця конструкція — неправильна. Її неправильність зумовило вжиття дієслова рекомендуватися в зазначеному статусі.
По-перше, у модальні предикативи, як і в предикативи (або стані́вники) у цілому, не можуть переходити дієслова, зокрема зворотні (див.: Вихованець І. Р.  Предикати́ви // Українська мова. Енциклопедія. Вид. 3-є, зі змін. і допов. Київ, 2007. С. 541; Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник. Київ, 2004. С. 239).
По-друге, у сучасній українській літературній мові дієслово рекомендуватися виступає тільки як зворотне (Словник української мови / відп. ред. В. В. Жайворонок. Київ, 2012. С. 955).
Тож дієслово рекомендуватися, точніше, його форму рекомендується треба замінити в поданій вище неправильній конструкції модальним предикативом рекомендовано, що має значення доцільності й разом із дозволено й заборонено утворює специфічну групу модальних предикативів (всі вони походять од дієслівних форм на -но, -то).
Особливості вжитку зазначених модальних предикативів на прикладі відповідних положень нормативних документів доволі засадно розглянуто в ґрунтовній статті Михайла Гінзбурга й Світлани Коваленко “Пропозиції щодо однозначності викладання положень нормативних документів засобами української мови” (Стандартизація, сертифікація, якість. 2015. № 1 (92). С. 6—18).

Висновок
У проєкті Українського правопису треба замінити: 1) всі синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, (бо ці конструкції є граматично неправильні) і 2) всі односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, (бо ці речення є семантично недоцільні) — граматично й семантично правильними синтаксичними конструкціями згідно з викладеними вище настановами, а замість рекомендується (с. 208) треба вжити рекомендовано.

29 жовтня 2018 року

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment