Там, де сьогодні вмирають герої
За Україну з Москвою в боях,
Сонце криваве йде з ночі сліпої,
Небо Донеччини скинуте в прах.
Я прокидаюсь, як ранена мова,
Матом полаяна, бита стократ.
Танки надходять сибірського кова,
Я йду назустріч, як вільний народ.
Ти не уб’єш мене, кутий москалю,
Все поруйнуєш, та мови не вб’єш,
Буде вона, хоч розп’ята на палю,
Грати, як сонця іскристого креш.
Кров’ю горять твої руки і стопи,
Кров’ю забитих сусідів твоїх.
Йдеш ти вбивати народи Європи,
Я — неприступний для тебе поріг.
Будуть вивчати мої лексикони
В бібліотеках всієї Землі,
Ти ж пильнуватимеш Сталіна клони,
Коронувати трупарні гнилі.
Кпитиме разом з твоїх гегемоній
Мова козацька й гуцульська — в суціль.
Ти в синьо-жовтій і в чорно-червоній
Ткані уздриш мій стотисячний біль.
Слово моє — то коріння латини,
Духу слов’янського первісна плоть.
Імперська зброя і кров твоя згине,
Згине, бо людства не перебороть!
Ні, не зборони, хоч будь ти потвором
Смертного зла, не здолаєш мене.
Я є народ європейський, що сором
Чує за рабство російське, жахне.
Ти вже на мене ідеш кровобризно,
Знай же, я вічний, мов Київська Русь.
О, моя рідна Європо, вітчизно,
Благослови мене, я не зігнусь.
Я не впаду, але стань біля мене,
Та не спізнися, бо згинеш сама.
Спільно поборемо розпачу трени —
Битва-рятунок, все інше — тюрма!
19.ХІ.2018 р.,
Київ
