Вистави патріотичного виховання

Вадим ПЕПА
Гарячими оплесками й гучними вигуками та букетами квітів дякували київські глядачі львівським акторам за показані в столиці п’єси “Марія Заньковецька” українського автора Івана Рябокляча та “Перед заходом сонця” німецького драматурга Герхарда Гауптмана. Гастролі Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка небуденні й невипадкові. Присвячені пам’ятному в українській історії Листопадовому чину.

1 листопада 1918 року пробуджені до активних дій патріоти, спраглі до омріяної волі й незалежного самоврядування на своїй справіку рідній МатеріЗемлі, заявили на велелюдному зібранні у Львові про свої святі права на національне самовизначення. Установчі збори проголосили створення Західноукраїнської Народної Республіки. А вже 3 листопада у Чернівцях Буковинське народне віче проголосило про возз’єднання Північної Буковини із Західноукраїнською Народною Республікою та подальшу Злуку з Великою Україною. 22 січня 1919 року на майдані перед собором та пам’ятником Богдану Хмельницькому й за благословення від М. Грушевського було урочисто здійснено Злуку ЗУНР з УНР.
На лихо, не так сталося, як гадалося. На яку гірку недолю прирікався український народ у тому чи тому чужоземному ярмі, якраз і показано у спектаклі “Марія Заньковецька”. Театральне прізвище Марії — від села Заньки на Чернігівщині, де вона народилася. З’явилася на білий світ таким же невтримним жаданням до перевтілень і замилуванням народними піснями, як і видатні самородки Катерина Білокур і Марія Примаченко з непереборною вдатністю до малювання. Насмілився б порівняти ощедрених від природи надзвичайними талантами з Настею Лісовською, дочкою священика з галицького міста Рогатина.
Вона уведена в усесвітню історію під іменем Роксолани Хюррем — Усміхненої, Життєрадісної. Звеличена як впливова “володарка” у шлюбі з османським султаном “третьої частини світу”. Її врода, її очі увічнені для людства на всі прийдешні віки, поки сонцясвіту, пензлем великого італійського художника Тиціана. Подібно Марія Заньковецька сприймається освіченими з найвищими оцінками від Л. Толстого, А. Чехова її надзвичайної, виняткової майстерності.
Ліна Костенко бідкається з приводу занадто тонкого прошарку української еліти. Відданих правічній пам’яті своїх батьків, дідів і прадідів, одвічних пращурів винищували супостати протягом не одного тисячоліття. Після 1917 р. лише мартиролог “Розстріляного відродження” налічує понад чотириста імен та прізвищ репресованих письменників. Тож за нинішньої слушної нагоди відновлюймо історичну й доісторичну пам’ять, прозріваймо. Воскрешаймо національну свідомість!
Можна уявити, як природна мова чарувала слухачів, коли звучала з уст корифеїв українського театру. Побачити їх на сцені в образах, відтворених талановитими митцями, дорогого варте. Марія Заньковецька — народна артистка України Альбіна Сотникова. Марко Кропивницький — народний артист України Орест Гарда. Микола Садовський — Андрій Войтюк. Панас Саксаганський — заслужений артист України Василь Коржук. Михайло Старицький — заслужений діяч мистецтв України Орест Огородник…
Блискуче сузір’я подвижників! Вони віддавали всі свої сили духовному збагаченню рідного народу. В спеку і в люті морози курними й розгрузлими дорогами добувалися на труських возах до міст і містечок, піднімалися на сцени і в сяючих залах, і в скромних приміщеннях, а то й у просторих стайнях. Бо ж мистецька трупа найвищого професіоналізму — мандрівна. За великим рахунком — самодіяльна. Без власного пристановиська. А понад усе ще й переслідувані, гнані з тих і тих губерній як лиходії, збурювачі невдоволення мас існуючими порядками.
Неймовірними зусиллями Марку Кропивницькому вдалося показати вистави колективу в Петербурзі. “Великі князі” й сам імператор зволили помилуватися малоросійським дійством. А в нинішньому спектаклі на київській сцені вискакує, як Пилип з конопель, генералгубернатор Київський, Подільський і Волинський Дрентельн. Коли він був шефом жандармів, до невдалого замаху на нього мала причетність рідна тітка Лесі Українки Олена Антонівна Косач. Опинилася відчайдушна у Сибіру, який стільки поглинув українського цвіту…
Дев’ятилітня племінниця написала свій перший вірш — “Надія”. Виповіла душевні страждання порідненої:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, —
Там жити чи вмерти мені все одно.
А Дрентельн у спектаклі дає команду М. Кропивницькому негайно забиратися з Києва й не потикатися в підвладні йому губернії. Те, що в Петербурзі — розвага, у Малоросії — підбурювання до бунтів.
Театральним критикам оцінювати роботу режисерапостановника — народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Федора Стригуна і режисера — народної артистки України Таїсії Литвиненко. Зі свого боку закликаю вчителів і наставників молоді у вищих навчальних закладах самовіддано прихиляти підростаючі покоління до високих мистецьких надбань. Бачимо ж і чуємо, як духовний простір накриває чорнота негативу од внутрішніх окупантів. Хоч заплющуй очі й затикай наглухо вуха. Услід за Т. Шевченком “голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?”.
Друга вистава від львів’ян також повчальна. Непомірне багатство зводить з розуму. Володіє ним високопоставлений таємний радник при пануючій владі. Його ж рідні діти переймаються, як ділити надбане після неминучої смерті власника. Підступно доводять батька до божевілля й самогубства.
Поки що подібні трагедії більше актуальні для інших держав. Мільйонери з України втікають з награбованим у Москву, переселяються із золотими злитками до Ізраїлю, купують найдорожчі будинки в Лондоні, розкішні маєтки й вілли в Швейцарії, Австрії, Італії, Іспанії, на півдні Франції, в князівстві Монако та на екзотичних островах серед теплих океанів. Що там і як діється, усе ще недоступне ні для антикорупційних слідчих, ні тим паче для мистецьких осмислень. Потойбіччя та й годі! Певно, воно відкриється швидше в порівнянні з тим, як пробивалася правда про обожнюваних Леніна й Сталіна.
Знати б, яку подальшу долю віщують людству об’єктивні закони розвитку життя на землі. Надія на віддавнє народне: як Бог дасть, то і в вікно подасть.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment