Зауваги й пропонови

до проекту нової редакції Українського правопису, що його (проект) опубліковано 15 серпня 2018 року (далі — проєкт Українського правопису)

Ростислав ВОРОНЕЗЬКИЙ

Продовження. Поч. у ч. 46 за 2018 р.

А боротьба за Український український правопис —
це і є боротьба за істину,
якої не хочуть визнати імперські
підголоски в Україні.
Святослав Караванський

2. Зауваги й пропонови до розділу “Чергування прийменників (префіксів) У та В” (с. 17—18)
2.1. У сучасній українській літературній мові чергування у й в на початку слів буває не тільки тоді, коли у чи в — префікси. Приміром, у словах вдовиця — удовиця, вчорашній — учорашній, учений — вчений, учення — вчення, учитель — вчитель, учити — вчити — ні у, ні в не є префікси, але вони чергуються (Полюга Л. М. Словник українських морфем: понад 45000 слів. Вид. 3-є, допов. і випр. Київ, 2009. С. 48, 86, 87, 433, 442). І слів таких у сучасній українській літературній мові — не один десяток.
Цієї особливості української мови були свідомі вже розробники Українського правопису 1928 р.
(Український правопис. Вид. 1-е. Харків, 1929. С. 11—12):
у § 10, п. 1, прим. 1 цього правопису вжито терміна “початкові в й у”. (Також у зазначеному параграфі подибуємо такі познаки: “ненаголошене у”, “старе в”.)
З огляду на подане вище назву розгляданого розділу треба викласти так: “Чергування прийменників і початкових В і У”. (Те, чому В поставлено на перше місце в назві розділу, випливає з наступного пункту.)
2.2. У сучасній українській літературній мові є слова, у яких початковий в чергується з у, і слова, у яких початковий у чергується з в. Тобто в сучасній українській літературній мові наявні два види чергування початкових в і у в словах: в — у й у — в.
В 11-томовому академічному “Словнику української мови” першу групу слів подано на букву в (Київ, 1970. Т. 1: А—В. С. 270—799): вказівка, вкидати, вклепувати, влазити, вносити, впереміш, впритул, всмак тощо, а другу — на букву у (Київ, 1979. Т. 10: Т—Ф. С. 351—547): убезпечувати, угадувати, удосконалювати, упевнений, утя­мки, утятий, учин тощо.
Отже, розгляданий розділ повинен містити правила про чергування в і у, сформульовані з огляду на описану вище особливість сучасної української літературної мови (а він їх не містить). Інакше кажучи, у розгляданому розділі має бути, зокрема, два блоки правил щодо чергування початкових в і у: один блок — для слів, у яких початковий в чергується з у, а другий блок — для слів, у яких початковий у чергується з в.
(Про зазначену в цьому пункті специфіку знали ще розробники Українського правопису 1928 р. (див. § 10), але докладних і вичерпливих правил щодо неї вони, на жаль, не подали.)
2.3. У розгляданому розділі не подано правил щодо вживання прийменників ув, уві, вві, ві, во — варіянтів прийменників в і у. Перелічені варіянти вкрай важливі для забезпечування легковимовності слів у сполуках і для досягання загальної милозвучності викладу.
З огляду на зазначене вище треба докладно й вичерпливо подати в розгляданому розділі правила щодо вживання прийменників ув, уві, вві, ві, во, як це зроблено в проєкті Українського правопису (с. 19—20) щодо прийменників із, зі, зо — варіянтів прийменника з.
За основу таких правил слід було б узяти відповідні правила, що їх виклав Борис Грінченко у своєму 4-томовому “Словарі української мови” (У Київі, 1909. Т. 4: Р—Я. С. 304).
2.4. Вступну частину пункту 1 розгляданого розділу (с. 17) (якщо цей розділ збереже нинішню структуру й зміст, які з огляду на мої зауваги й пропонови треба докорінно змінити) треба викласти так:
“1. Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимовляння, і досягти милозвучності, уживають у в таких позиціях:”.
Такий виклад вступної частини зазначеного пункту, на відміну від її проєктового викладу, є граматично й аспектологічно правильний і стилістично оптимальний.
2.5. Вступну частину пункту 2 розгляданого розділу (с. 18) (якщо цей розділ збереже нинішню структуру й зміст, які з огляду на мої зауваги й пропонови треба докорінно змінити) треба викласти так:
“2. Щоб уникнути збігу голосних і досягти милозвучності, уживають в у таких позиціях:”.
Такий виклад вступної частини зазначеного пункту, на відміну від її проєктового викладу, є граматично й ортоепічно правильний, послідовний і стилістично оптимальний.
2.6. У пункті 1 розгляданого розділу (с. 17—18), крім підпунктів г (за винятком примітки) і ґ, позиції, де треба вживати у, описано за “звуковим” принципом: “між приголосними”, “перед приголосним” тощо.
У пункті 2 розгляданого розділу (с. 18), крім підпункту г, позиції, де треба вживати в, описано за “буквеним” принципом: “між буквами на позначення голосних”, “перед буквою, що позначає голосний” тощо.
По-перше, така непослідовність узагалі ускладнює розуміння предмета.
По-друге, у сучасній українській літературній мові є букви, що позначають “звукосполучення”: ї (й + і), я (й + а), ю (й + у), є (й + е), а також букви, що позначають “сполучення м’якого приголосного з а, у, е”: я, ю, є (Український правопис. 4-е вид., випр. й допов. Київ, 1993. С. 8).
По-третє, у сучасній українській літературній мові є буквосполуки, що позначають один звук: дж і дз (Там само.
С. 2, 58).
З огляду на щойно перелічені три обставини, а також на те, що в розгляданому розділі йдеться про чергування звуків, а не буков, викладаючи в ньому правила про чергування в і у, треба застосовувати “звуковий” принцип.
Це твердження так само стосується й до викладання в проєкті Українського правопису правил про чергування і, й та з, із, зі, зо.
В Українському правопису 1993 р. (Там само. С. 14—16) усі три вище названі види чергування цілком слушно описано за “звуковим” принципом (винятка, і то уникненного, містить тільки § 11, п. 1, підп. в).
2.7. Пункт 3 розгляданого розділу (якщо цей розділ збереже нинішню структуру й зміст, які з огляду на мої зауваги й пропонови треба докорінно змінити) треба викласти так:
“3. Чимало слів, що належать як до загальних назов, так і до власних, незалежно від їхньої позиції вживають або тільки з в (взаємини, вкладник, владарювати, Владислав, власний, властивість, внесок, впливовий, Врадіївка, Вроцлав, Врубель, вступник, втора, втулка тощо), або тільки з у (увага, увертюра, узбіччя, указ, умовно, Улянченко, урядувати, усталювати, уста­новчий, Устина, утопія, уточ­нювальний, Утрехт, Ухань тощо). У низці слів уживання в чи у залежить од значення слова (пор.: вдача і удача, вклад і уклад, вправа і управа, вступ і уступ)”.
Такий виклад пункту 3 розгляданого розділу, на відміну від його проєктового викладу, є фактово й граматично правильний, закономірний, збалансований і стилістично оптимальний.
2.8. Останню примітку наприкінці розгляданого розділу (с. 18) треба викласти так:
“Примітка 1. В усному розмовному мовленні й творах художньої літератури, передусім поезії, поряд із звичайною формою Україна іноді вживають Вкраїна: Так і те все там помальовано, щоб усяке знало, які-то колись були лицарі на Вкраїні (П. Куліш); Здійснивши мрію завітну твою, Славить Вкраїна дочку Прометея (Л. Забашта); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький)”; Це там, думаю, на Вкраїні саме весна весніє та садки вишневі розцвітають (О. Гончар).
Такий виклад цієї примітки, на відміну від її проєктового викладу, є фактово й пунктуаційно правильний і стилістично оптимальний.
2.9. Розгляданий розділ треба доповнити новою (другою) прикінцевою приміткою:
“Примітка 2. У творах художньої літератури, передусім поезії, можливі відступи від правил чергування в і у з огляду на ритмомелодику відображуваного усного розмовного мовлення, метрику поетичних творів тощо: Трохим розпитує, який є заробіток, яка ціна у день (Г. Квітка-Основ’яненко); На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (М. Вовчок); Не клади псові пальців в зуби, бо вкусить (М. Номис); Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволять (Л. Українка); Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (М. Коцюбинський); Гучить в деревах соків сила (П. Тичина); Старої арії тремтячі переливи Летять в вікно (М. Рильський); Не те у нас зерно в пшениці І не такі у нас зірниці (А. Малишко); — А віддавати ж [гроші] коли, в якім проценті? — питаю (І. Муратов); Та вдарили зразу в дзвони уві всі: Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль (з народної пісні)”.
Світлої пам’яті Святослав Караванський, пишучи про милозвучність і чергування прийменників у, в, ув і з, зі, із, наголошував: “Ставить свої вимоги до мовця (і до писця теж) ритмічна структура речення. Ритмічна структура речення часом змушує нас відступати від правил чергування звуків <…>” (Караванський С. Секрети української мови. Вид. 2-е, розшир. Львів, 2009. С. 11).
А знавці української мови Галина й Володимир Островські додають: “<…> мовці і люди (перекладачі й самоперекладачі), які для цих мовців щось готують, повинні дбати про організацію саме українського — ритмічного й музичного (ритмомелодичного) — звукопотоку” (Островський В. І., Островська Г. Ф. А українською кажуть так… 2-е вид., допов. й випр. Тернопіль, 2013. С. 24).
2.10. Підпункти в й г пункту 2 розгляданого розділу треба викласти загальніше й докладніше та подати як останню (третю) прикінцеву примітку цього розділу:
“Примітка 3. Абревіятури, графічні скороти, арабські й римські цифрові познаки, а також будь-які інші графічні знаки, що їх уживають на письмі (зокрема умовні), зумовлюють чергування в і у на загальних підставах відповідно до того, як вимовляють ці знаки: Як в УНР, так і в УСРР була актуальною проблема національних меншостей (В. Чапленко); Хоч у XVII ст. Україна мала свою добре розроблену канцелярійну мову, у XVIII—XIX ст. під тиском держав-окупантів ця мова вийшла з ужитку… (Ю. Шевельов); Кремлю довелося докласти величезних зусиль, щоб придушити повстанський рух у західних областях України, приєднаних до УРСР у 1939 році (Л. Масенко); Стаття 12 ІІІ Женевської Конвенції 1949 р. встановлює: “Військовополонені перебувають під владою ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, що взяли їх у полон” (з підручника); В НБУ (В ен бе у); У ЄС (У є ес); У § (У параграфі) 7 Українського правопису”.
Подана примітка заповняє прогалину, яку має Український правопис 1993 р. і якої, попри певну спробу, до пуття не заповнив проєкт Українського правопису.
2.11. Підпункти б й в пункту 1 розгляданого розділу не узгоджені з підпунктом ґ пункту 2 розгляданого розділу.
2.12. У розгляданому розділі не внормовано двох ситуацій, пов’язаних із чергуванням в і у:
1) “після приголосного перед голосним”;
2) “після павзи, що її на письмі позначають комою, середником (крапкою з комою), двокрапкою, рискою (тире), дужкою й крапками, перед голосним”.
2.13. У розгляданому розділі переважна більшість ілюстративних прикладів вигадані, а не літературні. [Те саме маємо, зокрема, у проєктовому розділі, стосовному до чергування і, й (с. 19).] Це істотно послаблює як їхню загальну доказовість, так і підставність самих правил, до яких їх подано.
З огляду на пріоритетну роль Українського правопису в унормовуванні української мови він має бути бездоганний як нормативно, так і ілюстративно. Тому за ілюстративні приклади в ньому мають правити найдобірніші цитати з першорядних літературних творів (принаймні в тих випадках, де ілюстративним прикладом має бути речення).
Тож у розгляданому розділі всі вигадані ілюстративні приклади (за винятком принагідно вигаданих ілюстративних словосполук, що не мають переважати серед ілюстративного матеріялу, та окремих слів) треба замінити слушними літературними ілюстративними прикладами, дібраними за сформульованим вище критерієм.

Висновок
З огляду на подані вище пропонови й зауваги до розділу “Чергування прийменників (префіксів) У та В” цей розділ треба докорінно (!) переробити, узгляднивши зазначені пропонови й зауваги, зокрема його назву треба викласти так: “Чергування прийменників і початкових В і У”.

13 листопада 2018 року

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment