Залишиться у слові і пам’яті

Україна і її література зазнали непоправної втрати. На сотому році життя відійшов у Вічність Патріарх сучасного українського красного письменства, активний член “Просвіти” Віктор МІнЯйло.

Віктор Олександрович Міняйло — один із найвидатніших українських прозаїків другої половини ХХ—початку ХХІ століть. Витоками його творчості є життя рідного народу, якому минуле століття послало небачені за жорстокістю і трагізмом випробування: Перша світова війна, революція і громадянська війна, голод 1920—1921 років, розкуркулення і колективізація, Голодоморгеноцид 1932—1933 років, практично повне фізичне знищення Українського Відродження протягом розстрільних 1934—1938 років, Друга світова війна, голод 1947го, безперервні недолугі експерименти правлячої компартійної верхівки над власним народом — все це, пережите й самим письменником, стало сюжетами його оповідань, повістей та романів.
Одержавши 1939 року під час служби в Червоній Армії інвалідність, Віктор Міняйло тяжкохворим залишився на тимчасово окупованій гітлерівцями території. Цього було достатньо для десятирічних переслідувань, унаслідок чого у повоєнні роки письменник не мав змоги реалізувати свій величезний літературний талант і працював слюсарем, геодезистомрозвідувачем, економістом, учителем. Дійти до читача зміг лише 1960 року, і перша ж його книга “Перо жарптиці” здобула величезну популярність та засвідчила, що в українську літературу прийшов майстер першої величини. Зпід пера В. Міняйла виходять талановиті книги оповідань і повістей: “Блакитна мрія” (1963), “Людське ім’я” (1964), “Дзеркальний короп” (1968), “Молоді літа Олександра Сокола” (1961, 1984), “Дивовижні пригоди Баби Яги, Івасика Телесика та фотографа Диньки” (1989, 2004); романів “Посланець до живих” (1966, 1973, російською мовою 1970, 1975), “Кров мого сина” (1969, 1976, 1986, російською мовою 1974, 1975), “Зорі й оселедці” (1972, 1979, російською мовою 1978), “На ясні зорі” (1975, 1979, російською мовою 1978), “Останній рубіж” (“По цей бік правди”) (1983, 1985, російською мовою 1987), Вибрані твори в 2х томах (1989), роман “Вічний Іван” (2001, 2003, 2004), книга притч “Шпаргалки Езопа” (2004), романи “По цей бік правди” (2009), “Вічний Iван. Шпаргалка Езопа” (вибрані твори, 2011).
У 1984 р. за роман “Останній рубіж” Віктор Міняйло удостоєний літературної премії — імені Андрія Головка, а 1996 року за роман “Вічний Іван” відзначений найвищою літературною премією України — Національною імені Тараса Шевченка. Він також є лауреатом літературномистецької премії імені Івана НечуяЛевицького.
За довге творче життя Віктор Олександрович Міняйло дав путівку в літературу багатьом учням, які продовжують справу свого учителя.
Талант, самовіддана подвижницька робота письменника зі становлення та утвердження незалежної України відзначено багатьма нагородами. Видатний письменник і громадський діяч пошанований орденами Ярослава Мудрого ІV і V ступенів, медаллю ВУТ “Просвіта” “Будівничий України”. Удостоєний звання “Почесний житель Білої Церкви”.
Талановитими творами і громадською діяльністю Віктор Міняйло зробив неоціненний внесок у виховання тисяч свідомих громадян незалежної держави України, у збереження і примноження культурних надбань українського народу, в розвиток сучасної української літератури. Тож нині над свіжою могилою класика сучасної української літератури і свого вірного сина Україна в зажурі схиляє голову. А разом із нею усі, хто знав його особисто або читав його талановиті книги.

Центральне правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка;
Київська обласна організація НСПУ;
Київське обласне об’єднання
ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка