Невідомий лист Катерини Білокур

Едуард ОВЧАРЕНКО
У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відзначили 118-й день народження видатної української художниці Катерини Білокур.

У день її народження, 7 грудня, музей запросив усіх відвідувачів долучитися до екскурсійного марафону “Ода Катерині”, зокрема переглянути документальні фільми про життєвий і творчий шлях художниці. Також цього дня музей презентував досі неопублікований лист Катерини Білокур та книжку Миколи Кагарлицького “Квіти мої, діти”.
“Катерина Білокур — це вже член нашої родини. Твори художниці живуть у стінах нашого музею. На жаль, наша колекція не дуже велика, всього 37 робіт, 34 з яких виставлено в постійно діючій експозиції. Але це найкращі картини з її творчого доробку.
Через два роки відзначатимемо 120річчя від дня народження художниці. До цієї дати підготуємо проект, до проведення якого долучимо інші музеї, в яких зберігаються її твори. Сподіваємось, що наступного року в цій залі буде нове освітлення, також хочемо оновити рами картин. Але для втілення цього задуму потрібні чималі кошти”, — розповіла Генеральний директор музею Людмила Строкова.
“Ще 1988 року Микола Кагарлицький видав книжку “Наодинці з совістю. Образи видатних діячів української культури”. До цієї книжки включено повість, присвячену Катерині Білокур, її біографію та характеристику творчості. Загалом видано чотири книжки, присвячені художниці, — вони виходили давно і видавалися малими накладами. А хочеться, аби про творчість Катерини Білокур знало більше людей. Тому я та ще кілька пенсіонерів зібрали невеликі кошти для перевидання книжок. Ці книжки продають у меморіальному музеї художниці в Богданівці, а на виручені кошти плануємо нові видання. Сьогодні представляємо книжку Миколи Кагарлицького “Квіти мої, діти”, — розповіла вдова письменника Ольга Кагарлицька.
“Видання книжок про Катерину Білокур є місією нашого колективу, і ми пишаємося цим. Докладаємо зусиль для того, щоб їх гарно оформити.
Нещодавно видали першу частину спогадів сучасників про Катерину Білокур, завершуємо роботу над другою. І надалі працюватимемо над тим, аби всі твори Миколи Кагарлицького побачили світ і знайшли якомога ширше коло читачів”, — підкреслила директор видавництва “Щаслива друкарня” Ганна Горошко.
“Мій дідусь Іван Максимович Шило був учителем малювання у сільській школі. Спеціальної художньої освіти не мав. Був сиротою, пережив Голодомор, під час Другої світової війни його забрали на примусові роботи до Німеччини. Після повернення додому, вивчився на механізатора, закінчив курси і став вчителем. У кожній хаті в нашому селі є його картини.
До нас із мамою звернулися працівники районного краєзнавчого музею з пропозицією зробити експозицію його робіт. Стали перебирати архів, дістали з горища листи, серед яких знайшли лист від Катерини Білокур. Сьогодні це наша сімейна реліквія”, — повідомила онука художника Івана Шила Оксана Давидова і зачитала уривки з цього листа:
“Вельмишановний Іване Максимовичу! І Вам, і всім, хто так пише, я так відповідаю. Що не було і нема тих же художників і вчителів ніде в світі, щоб мені, хоч кому, рисочку показав в моїй роботі. Хоч слово порадив. Та я ні в кого не просила допомоги. А з насупленими бровами і стиснутими вустами сама до тої великої мети йшла все вперед і вперед. Носити велике звання художника я дійшла з моїм розумом, моєю силою волі і моєю великою впертістю.
І якщо моя робота сильна, то маю право гордитися. А якщо є й недоліки, то нема до кого звернутися. І ні на вчителів, ні на школу. Отак то воно, щоби Вам написати.
А те, що коли я задумувала малювати, я любила і кохала дуже так нашого богданівського товариша, думала з ним увесь життєвий шлях пройти. Але коли він дізнався про мій намір учитись самоучкою малювати, спершу відговорював. Та куди, я вперлася як осел. Буду вчитися і все. І врешті він мене покинув. І там десь кажуть має сім’ю, їх жаліє, а сім’я його. А я залишилася одна і вже на той рік мені буде шістдесят років. І коли незгоди життєві доводять мене, що я тужу і плачу. І нема кому мені слова ласкового сказати, бо в мене нема сім’ї.
Так ото я веду свою річ к тому, що якщо Вам, вельмишановний Іване Максимовичу, вже 35 років і Ви маєте сім’ю, то жалійте її і працюйте для неї. Слухайте дружину свою. Як то гарно ввечері повернутися з роботи додому, а вдома і вечеря смачна, і слово ласкаве, і в дворі порядок, і в хаті.
А в часи дозвілля, часи відпочинку Ви беріть пензлі і фарби, і полотно, і працюйте. І Ви досягнете бажаного. І будете механізатор і художник. І Ваша дружина тоді не лаятиме Вас, а жалітиме.
Полотно велике спершу не беріть. Ні по розміру, ні по задуму. А над невеликим Вам буде легше працювати. Вдивляйтесь і вдумуйтесь в природу. І вивчайте і форму, і фарбу. А все ж таки, щоб Ви були і механізатором, і художником.
Будьте здорові! Бажаю Вам всього хорошого у Вашому житті.
З повагою до Вас, Білокур”.
Заслужений артист України Борис Лобода розповів, як спілкувався з Миколою та Ольгою Кагарлицькими по телефону, коли на радіоканалі “Культура” читав книжки М. Кагарлицького.
“Саме завдяки Музею українського народного декоративного мистецтва я познайомилася з творчістю Катерини Білокур, коли була студенткою факультету кінорежисури. Разом з оператором їздила до музеїв у Богданівку та Яготин. Саме там зрозуміла, що маю створити фільм про художницю. Запропонувала зробити цей фільм на студії “Київнаукфільм”. Там відповіли, що вже є десятихвилинна стрічка і цього досить. Минули роки, наближалося сторіччя художниці, я стукала в усі двері. Навіть зверталася до Української мистецької фундації в Канаді. А коли прийшов рік сторіччя, то нам все ж дали гроші на стрічку, але лише половину від необхідного. Отож фільм довелося знімати на волонтерських засадах.
Постало питання, хто ж читатиме листи Катерини Білокур? Думали про Раїсу Недашківську, Ларису Кадирову і Ніну Матвієнко. Але ж ці голоси знає кожен. Врешті вибір припав на письменницю Катерину Мотрич. Перед цим на радіо я чула серію радіопередач, які вона вела разом зі священиком. Її голос промовляє дуже багато про духовне багатство людини. Катерина Мотрич ще й зовні схожа на Катерину Білокур”, — розповіла режисер Ольга Самолевська.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment