Відгомін ювілею

Степан ТАТАРСЬКИЙ,
член НСЖУ, с. Гермаківка Борщівського району Тернопільської обл.
У барвистому сяєві 150-річчя “Просвіти” — яскраві промені культурно-мистецького просвітянського розвою Борщівщини, мальовничого краю на півдні Тернопілля, де колись, кажуть, “український когут піяв на три держави”: по той бік Збруча — царська Росія, по той бік Дністра — королівська Румунія, по сей бік Збруча і Дністра — то монарша Австро-Угорщина, то панська Польща… Та український голос і в часи чужинського безпросвіття проривав собі шлях до сердець знедоленого українства понад берегами названих рік… Але то — тема іншої мандрівки звивистими шляхами “Просвіти”…
Ювілейний рік Товариства осяяний у нашім краї низкою непроминальних подій. Про дві з них (чи, радше, одну “у двох дзеркалах”) — у журналістських нотатках-відгомонах, які охоче пропоную шанованому виданню…

Чотирнадцять уроків Любові…
Щойно відкриваю свою сторінку, як всевидяще око ФБ у павутині хитрувато: “Що у Вас на думці?”… Та що може бути на думці, коли потрапляєш у вир позитивних емоцій, поринаєш вглиб ріки, торкаєшся чолом самого дна, а розплющеними очима, поки не запечуть, розглядаєш таїнства тієї глибини?.. Я сьогодні в Нічлаві… Ніні, не в річечці, од верб — зеленій, а від неба — синій, що за якийсь там не цілий десяточок кілометрів від мого дому… Я — у НічлавіРіці, духовній Ріці, яку сам собі явив, перечитуючи Ганну КостівГуску… Я знову торкаюсь глибин її Поезії!.. Але нині якось трішки інакше, нині я не сам у тих глибинах, зі мною колеги, друзі та ще незнайомі приятелі, яких, як і мене, чарує її Слово… Нам усім наче заново відкривається неповторний “пейзаж душі поетки знад Нічлави”…
Власне, цей “пейзаж…” — не моє, то — дуже влучний заголовок статті Марії Данилевич, кандидата філологічних наук, доцента кафедри теорії і методики української та світової літератури Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, яким вона запрошує читача у мандрівку до Духовної Ріки Ганни Михайлівни КостівГуски, що завирувала в тернопільському видавництві “Джура” під палітуркою посібника “Література рідного краю. Ганна КОСТІВГУСКА”.
А далі — чотирнадцять уроків, на яких хочеться сидіти без малої чи великої перерви і слухати вчителя й слухати, малюючи в своїй уяві просторінь тієї Ріки, впиватися ароматами різноцвіття землі, яка дала крила тій дівчинці, що виросла з куща калини… і посадила на безкрайній ниві Української Поезії другої половини ХХ—початку ХХІ ст. барвистий квітник, для якого не існує пір року, який не боїться ні морозів, ні спек, бо він проростає не з землі, а з серця, живиться його гарячою кров’ю і охороняється жоржиновим вогнем Любові…
Свідомо омину титули та звання авторів тих уроків, наголошу лишень, що всі вони — українціпросвітяни, досвідчені й творчі особистості — вчителі української мови та літератури загальноосвітніх шкіл Тернопілля, у навчальних програмах яких кілька годин відведено на вивчення літератури рідного краю: Надія Дмитрівна Валігродська (Борщівська ЗОШ І—ІІІ ст. №1), Неля Іванівна Кармаліта (Стрілковецька ЗОШ І—ІІІ ст.), Марія Миколаївна Тимочків, заслужений учитель України, патріархиня, авторитет надзбручанськонаддністрянської спільноти вчителівсловесниківукраїнців, чиє багатоліття в МельницеПодільській ЗОШ І—ІІІ — то невичерпна педагогічна скарбниця “передового досвіду” для кількох поколінь освітянфілологів не лише Борщівщини, Галина Рудольфівна Слюзар (Тернопільська українська гімназія імені Івана Франка), Оксана Ярославівна Герасимів (Іванківська ЗОШ І—ІІІ ст.), Галина Василівна Ласяк (Стінківська ЗОШ І—ІІІ ст. Бучацького району), Марта Ярославівна Кузьмич (Мушкатівська ЗОШ І—ІІ ст.), Леся Михайлівна Бей (Борщівська ЗОШ ІІІІ ст. № 2), Оксана Григорівна Ярчук (Мушкатівська ЗОШ І—ІІ ст.), Ярослава Павлівна Мединська та Любов Володимирівна Харук (Великочорнокінецька ЗОШ І—ІІІ ст. Чортківського району), Любов Василівна Шендеровська (Тернопільська спеціалізована школа І—ІІІ ст. №3 з поглибленим вивченням іноземних мов), Ганна Василівна Татарська (Гермаківська ЗОШ І—ІІІ ст.), Ярослава Іванівна Кісілюк (Вільховецька ЗОШ І—ІІ ст.)… До кожної з них Ганна КостівГуска приходила в різний час із пишним короваєм Поезії, серце кожної посвоєму сприймало Божий дар поетеси, педагогічний талант кожної творив конспект уроку в міру власного сприйняття художнього слова загалом і конкретної поетичної постаті зокрема.
З точки зору методики викладання навчального предмета, у книжці перевеслом любові до поезії нашої непересічної краянки оповиті неординарні урокроздум, урокбесіда, уроксповідь душі, урокзустріч з поетесою, усний журнал, урокогляд конкретної збірки та інше з творчого арсеналу талановитих вчителів Тернопілля. Таке розмаїття думок, поглядів на предмет зацікавлення та методів передачі їх школярам, такий букет учительської фантазії в одному посібнику — добірний плід, щедрий ужинок вдумливого, виваженого підходу до його створення завдяки конструктивній співпраці цих педагогів з авторкою поезії, яка, як мовиться в зачині до книжки, “репрезентує мистецьке сьогодення не лише Тернопільщини, але й усієї України, її талановита поезія привертає увагу читачів і виступає предметом осмислення критиків і науковців”…
Отже, чотирнадцять уроків… “Перепрошую, — може усміхнутись уважний прискіпливий читач, — тринадцять…”. Даруйте, але я не обмовився. Чотирнадцятий — Урок Ганни Михайлівни КостівГуски… 46 рідкісних світлин, ніби 46 літ творчої діяльності… Теплі слова про нашу Княгиню Слова присутніх на тому уроці маститих літературних критиків, письменників, науковців, журналістів (це поетилауреати поважних літературних премій і просто широковідомі Володимир Бровченко, Світлана Йовенко, Леонід Вишеславський, Борислав Степанюк, Степан Сапеляк, Дмитро Кремінь, прозаїки, публіцисти, критики Іван Гонтар, Олександр Деко, Роман Гром’як, Микола Ткачук, Петро Сорока, Петро Довгошия, Марія ДовгошияФафруник — чим не сузір’я творців українського літературного слова!), а також освітянметодистів, зокрема Оксани Леонівни Сороки, багаторічного енергійного і талановитого наставника команди методистівсловесників Борщівщини… “Мій життєпис”, якого (такого обширного) годі шукати в попередніх книжках поетеси, кілька десятків поезій, які бачаться мені невеличкою хрестоматією для учнів різного шкільного віку, вчителів і просто для шанувальників української поезії… Хіба це не урок? Урок Любові… До рідного слова, до рідного краю, до рідної матеріУкраїни…
За видавничобібліотечними канонами (упорядники Марія Крупа, кандидат педагогічних наук, Віра Крамар, багаторічний талановитий, порозумному вимогливий методист обласного відділу освіти, Оксана Кісіль, методист комунальної установи “Борщівський районний методичний кабінет”) цю книгу названо посібником, у якому зібрано конспекти уроків та позакласних заходів учителів української мови та літератури області. Видання приурочене до 70річчя від дня народження поетеси та 45річчя її творчої діяльності. Посібник буде дуже корисним учителям української літератури, організаторам позакласної роботи, учням…
Не сумніваюся, що він викличе жвавий інтерес не лише поміж учительської спільноти. Нею зможе пишатися й дуже широка аудиторія тих, в чиєму серці Україна.

“Я доторкаюся до Слова…”
Так словами Ганни КостівГуски, здавалося, міг промовити всяк, хто переповнив того осіннього дня “у павутинні бабиного літа” малу залу Борщівського районного будинку культури — з квітами чи без них, але зацікавленим. Ще б пак! Зустріч із нею, відомою українською поетесою, активною просвітянкою і очільницею Конгресу української інтелігенції Борщівщини, авторкою 12 поетичних збірок, кавалером ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, лауреаткою низки престижних літературних вітчизняних та міжнародних премій, краянкою, чиї труди в ім’я духовного та культурного розвою рідного краю пошановані почесними громадянськими званнями, випадає не так уже й часто.
Та небуденна подія все ще на вустах палких шанувальників поезії Ганни КостівГуски, яка, поза всяким сумнівом, — зірка першої величини сучасного літературного небозводу Наднічлав’я. А тим паче — вчителів української мови та літератури, які, на жаль, розчаровані, що так мало годин відводиться на “літературу рідного краю”; кмітливіші уже розмірковують, як би то потайки “відійти” від “рекомендованих міністерством освіти” шкільних підручників та використати багатющий матеріал талановитої землячки як ілюстративний під час вивчення постулатів граматики чи теорії літератури безпосередньо в ході уроку, і для домашніх завдань…
Понад чотири місяці з нетерпінням очікувала “творча спільнота” вчителівсловесників Борщівщини презентації “своєї” книжки за участю автора. І вона відбулася! Надзвичайно теплою і щирою видалася атмосфера в залі, куди, окрім майже всіх запрошених “українських мовників” Борщівщини, завітали представники районної влади, творчої інтелігенції та просто палкі прихильники таланту Ганни КостівГуски. Ще б пак! Такі зустрічі бувають нечасто — небуденні, відвертозадушевні, світлі, як її Слово і Пісня, вічнавіч! Як і в час підготовки цього непересічного науковометодичного посібника до друку, прискіпливо і скрупульозно, в злагодженій взаємодії з поетесою працювали над сценарієм цього свята поезії редактори і упорядники книги Петро та Марія Довгошиї, відомі у краї журналісти, активні громадські діячіпросвітяни, а також Оксана Кісіль, головний методист мовноосвітянської спільноти району, без чиєї чіткої координації творчого процесу колегсловесників навряд чи вдалося б створити цей воістину подвижницький труд. Певно, тому й такою дорогою, якоюсь мірою (за щирим зізнанням самої поетеси) “може, навіть дорожчою за всі видані раніше книги, знаковою” стала ця.
Дуже невипадковим, доречним і вдалим, своєрідним камертоном до Уроку, що ввібрав у себе конспекти тринадцяти уроків, тринадцяти учительських досліджень, розвідок, творчих знахідок, біль і тривоги вчительства, спричинені всуціль засмартфоненою епохою нелюбові школярів (і не тільки) до художнього чтива, до книги як носія мудрості й вічності бачилась мені непроминуща пісня Ярослави ЦюприкБатіг на слова Ганни КостівГуски “Це вишиття для мене як бальзам”. Тоді, понад 20 років тому, “це вишиття” сприймалося буквально як залюбленість у вишивання закоханої ліричної героїні, а нині воно стало, на моє переконання, своєрідним символом усієї поетичної творчості Ганни КостівГуски, та ниточка, що вела героїню до серця коханого, повела поетесу розлогобезкрайнім білим полотном української поезії ХХ—ХХІ століть, на якому чорне і червоне, жовте і синє, зелене і біле… Там стільки барв, кольорів та відтінків, там стільки музики!
…Відтак “віжки правління” в руки взяли автори сценарію Марія ДовгошияФафруник та Оксана Кісіль, отець Богдан Боднар поблагословив зібрання на цікаву мандрівку в світ Поезії… І — вже полилося авторськовчительське слово любові до творчості талановитої землячки, осмислення її творчого шляху і творчої сутності її Слова, гордістю за те, що її поезії не просто читають, а й вивчають напам’ять, коли здібні до художнього читання борщівські та іванківські школярики (Христина Ковбель, Дмитрик Цебрій, Вероніка Мороз, Богдан та Юрко Ярчуки) декламували вірші Ганни КостівГуски; то віхолою, то вирієм осявали заповнену залу “пейзаж душі поетки знад Нічлави” до запамороки чарівні “золоті голоси краю” Марії Храпчинської та Марії Кашуб’як, завсідників і виконавців усіх творчих масових заходів у місті, в якому переливамиясноцвітами засяяв подарований їм Богом дар; і в цій залі знову насолоджувався перед мікрофоном пісенною творчістю вишивальниці українського Слова самодіяльні виконавці Петро Довгошия, Наталя Морозко…
Оглядаюсь на ту подію з відстані кількох тижнів, переглядаю перше власне “прочитання” і переконуюся: так, то був 14й урок… Талановито організований як пошанівок творчим освітянам саме Борщівського району, оскільки саме в цьому краї живе і творить Ганна КостівГуска, саме звідси, з цієї мальовничої землі, походить перший хрестик у тім вишитті, що для десятків тисяч поціновувачів української поезії (а Ганни КостівГуски — зокрема) стало бальзамом для душі і серця…
Виступи вчителівавторів, численних друзів, колег і просто шанувальників барвистого українського Слова, запрошених “до класумайстерні”, дуже вдале музичне оформлення з пісенної скрині винуватиці, робили той Урок незвичною і незабутньою просвітянською віхолою Любові.
Вклоняючись учителям за їхні труди, Ганна Михайлівна в заключному слові розкрила цікаві “таємниці” творчої співпраці в ході підготовки посібника до друку, а також деякі секрети своєї творчості, роботи над Словом, над попередніми збірками, відзначила, зокрема, що ця книжка їй “дорожча, можливо, за усі попередні”, бо в ній сконденсовано думки, биття сердець тих, заради кого живе й творить Поет, тих, кому не байдуже українське поетичне слово.
P. S. Коли вже стихли “постпрезентаційні” емоції, освітянську спільноту утішила приємна новина: низка громадських, культурнопросвітницьких організацій надіслала в столицю відповідні матеріали на конкурс із присудження щорічної премії Президента України “Українська книжка року”. Долучаю до них і ці читацькі нотатки…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment