Дмитро ПАВЛИЧКО Нас врятує материнське слово

Яса

Я — син Стопчатова, зі мною
Говорять гори і ліси.
Я вихований бороною,
Кущем калини і лози.

Боявся я людського тліну,
Вогонь любив і татів кріс.
Померти мав за Україну,
І біля зброї я підріс.

А що тепер? Життя листочок
Ще зеленіє, я люблю
Свою дружину, своїх дочок
І світ, мов купи кришталю.

Розбито все, що так сіяло,
Та не померкли небеса;
Бери меча, вдягни забрало,
Твоя хай знов шумить яса!

1.ХІІ.2018
Лист полонених матросів наших із Москви

Україно, рідна земле й мово,
Не проси помилувань для нас.
Нас врятує материнське слово,
І в молитві згаданий Тарас.

Відібрали в нас москвини зброю,
Душу роздягають, в серце б’ють,
Та людини зрадницького крою
Серед нас ніколи не знайдуть.

А хахли, єфрейтори з Ростова
Радять на російство перейти.
Б’є дзьобами птиця двоголова
В наші груди, спини і хребти.

Ждуть од нас російщини дзвінкої,
Може, навіть пісні про Байкал?
Все дарма, і, хоч ми не герої,
Заповіту чуємо хорал.

Мовчимо, самі собі опори,
Хоч язик ми знаєм, мовчимо.
Ні, не заговорить Чорне Море
Так, як ти говориш, чорна тьмо!

Ми тут українці, ми в полоні,
Знаєм — наша воля то язик
“Человеческий!” То ж на припоні
Ждатимем вбиваючих музик.

Ми самі для себе орієнтири,
Чуєм наших кораблів гвинти.
Нас є тут всього двадцять чотири,
Досить, щоб язик перемогти!

12.ХІІ.2018
Наш перший президент

Наш перший президент втікає під Москву,
Щасливої путі! Його я не назву.
Я прізвища його не пам’ятаю вже,
Але його життя для мене не чуже!
В моїй душі колись він жив, творив дива,
Ненавидів Москву, тепер його Москва
Принаджує, а чим наприкінці життя
Людина зваблена, як перших літ дитя?
За Юлькою стоїть цей сивий чоловік,
Із-за її плеча свій оглядає вік,
А в тому віці ми вознесли прапори
Держави нашої над київські двори;
Той час його не зник, час-пам’ять, а не прах,
Ми ж Україну з ним вдержали на вітрах
Сибірських, пробивних, разючих, як мечі,
А що ж він бачить там на ніжному плечі?
Надовкруги стоять знайомі імена,
Я пам’ятаю всіх — картиночка жахна;
Там друзі є мої, колишні, ясна річ,
Що зрадили себе, не піднімають віч;
Дивлюся я тепер на їхній розворот,
Закохані вони, звичайно, в свій народ,
Але самих себе шанують, як боги,
А їх політика — то в доларах торги.
Брати співаючі, як вороги мовчать.
Чи ж на устах клятьба, чи сорому печать?
Мені однаково, чи продані вони,
Чи так з переляку тікають од війни,
Яка вже триста літ сотається як змій…
Телефоную, жду, мовчить товариш мій.
Наш перший президент втікає. Не втече.
Він дивиться тепер через чуже плече.
А що там видно? Гей! Європи там нема.
Там ним розвалена встає стара тюрма.
Колись до НАТО він нас кликав, а тепер
Мовчить, як хитрий лис, що курочку роздер.
Не зрадник він, але тримається здаля
Від правди й тішиться в гурті, як немовля.
Я дав йому, немов дитину в сповитку,
Акт проголошення держави на листку,
Сказав йому: “Читай!” Тепер кажу: “Мовчи!
Бо задушу тебе, з розпуки плачучи!”

10.ХІІ.2018
Геть від Москви!

Геть від Москви! Це Хвильовий Микола.
Це виклик Сталіну із Харкова вночі.
Це нашого мазепинства кодола,
Це воїни УПА, світання сурмачі.

Геть від Москви! Це вже бібліотека
Моя, а батьків кріс, закопаний гниє,
Ні! Виріс він, стоїть, немов смерека,
Шумить і молиться за все життя моє.

Геть від Москви! Це латиші й естонці,
Литовці з фінами, немов одна сім’я.
З Карпат ми бачимо при чорнім сонці,
Що є й за сонцем світ і світла течія.

Геть від Москви! Там сплять царі криваві,
І сниться їм, що нас женуть вони в Сибір.
Там сяє лож в золоченій оправі,
Як скальпель, що з очей виймає людський зір.

Геть від Москви! Немає там Росії,
Стражденної, там чути крик орди.
На голос правди — свист анестезії,
Любові мить, але ненависть назавжди.

Геть від Москви! Радіщев, Достоєвський,
І Гоголь наш — то людськості жага й глибінь,
То погляд на Москву, та не плебейський,
То вся імперії ганьба й мерзотна тлінь.
Геть від Москви! Як ні, то руки вгору,
І сльози радості з подякою братам,
Що вийшли ми живі з Голодомору,
Що пригорнули нас, вже скинутих до ям.

Геть від Москви! Якщо ти Україна,
Європа, нація, Шевченко і Франко,
Якщо твоя душа, як небеса, нетлінна,
З’явись, моя свободи блискавко!

10.ХІІ.2018
Імпровізація

Я на стіні Софійського Собору
Читав колись проникливі ґрафіті.
За націю свою безтямну й хвору,
Захоплену в міцні московські сіті,
Молився і просив самого Бога,
Щоб дав нам сили вдержатись на світі.
Земля козацька золота й розлога,
Волинь зелена й наші гори сині
Вкривала вже злоякісна тривога —
Юрба церков російських по Вкраїні
Розбіглась, як орда, вбивать готова,
Так наче ми вже не народ, а тіні,
Все українське — церква, пісня, мова —
Повинно зникнуть, правити повинна
У Києві Хахландія совкова.
Де ж тут Галичина, де Буковина,
Чи справді в нас немає вже народу,
Чи нас тепер вже тільки половина,
Чи все, що дієм, дієм навдогоду
Москві, що йде на нас із моря й Криму,
Із над Дністра, із півночі і сходу?
А хто наш Бог, що силу незбориму
Дає народам, прагнучим любові,
Чи з неба Він, а чи з Єрусалиму?
Людина Він, з людського тіла й крові
Збудована й людьми була розп’ята,
Що розпинать його й тепер готові…
Брати мої, надходять наші свята,
Різдво господнє вже не за горою,
Велика Україна — наша хата
Возвеселиться піснею і грою,
А я благаю вас колядувати
А всіх святих не брати в руки зброю!

13.ХІІ.2018
Я є народ європейський

Там, де сьогодні вмирають герої
За Україну з Москвою в боях,
Сонце криваве йде з ночі сліпої,
Небо Донеччини скинуте в прах.

Я прокидаюсь, як ранена мова,
Матом полаяна, бита стокрот.
Танки надходять сибірського кова,
Я йду назустріч, як вільний народ.

Ти не уб’єш мене, кутий москалю,
Все поруйнуєш, та мови не вб’єш,
Буде вона, хоч розп’ята на палю,
Грати, як сонця іскристого креш.

Кров’ю горять твої руки і стопи,
Кров’ю забитих сусідів твоїх.
Йдеш ти вбивати народи Європи,
Я — неприступний для тебе поріг.

Будуть вивчати мої лексикони
В бібліотеках всієї Землі,
Ти ж пильнуватимеш Сталіна клони,
Коронувати трупарні гнилі.
Кпитиме разом з твоїх гегемоній
Мова козацька й гуцульська — в суціль.
Ти в синьо-жовтій і в чорно-червоній
Ткані уздриш мій стотисячний біль.

Слово моє — то коріння латини,
Духу слов’янського первісна плоть.
Імперська зброя і кров твоя згине,
Згине, бо людства не перебороть!

Ні, не збороти, хоч будь ти потвором
Смертного зла, не здолаєш мене.
Я є народ європейський, що сором
Чує за рабство російське, жахне.

Ти вже на мене ідеш кровобризно,
Знай же, я вічний, мов Київська Русь.
О, моя рідна Європо, вітчизно,
Благослови мене, я не зігнусь.

Я не впаду, але стань біля мене,
Та не спізнися, бо згинеш сама.
Спільно поборемо розпачу трени —
Битва-рятунок, все інше — тюрма!

19.ХІ.2018 р.,
Київ
Вставайте!

Обороняйтеся, та пам’ятайте, браття, —
Наш наступ на Москву — то до свободи шлях.
Кривавий біг крізь ніч, крізь присмертні прокляття
Побитих ворогів на наших же полях.

Та не пишайтеся звитяжністю, братове,
Між вами ще Москва в парламенті сидить,
І проголошує пропутінські промови,
В свій крик ховаючи свою зміїну сприть.

Москва ховається за мудру Самопоміч,
І радикальний ген підхвалює вона.
Москва стоїть собі не десь, а просто поміж
Хахлів, що сваряться, як нація чумна.

До трону сміло йде благословенна Юля,
Вся миром дихає і миру калачі
Пече для Путіна, кує, немов зозуля,
Для нас, рабів Москви, на сотні літ харчі.

Я визволяв колись ту пташечку з неволі,
З тюрми у Києві, не знав, що та тюрма —
Театр, готуючий ту пташку в ореолі
Богині злинути над нами, над всіма.

Брати мої, Москва-то наша смерть-заглада,
Не спіть, подумайте, де наше сонце й дно.
Москва зі сходу йде, гримуча канонада,
А в Києві її ти вчуєш крізь вікно.

Вона так гордо йде, як ангел, як студентка,
Вся в білому, як сніг, підкуплена вночі,
Іде й кричить, як пес, і лає Порошенка
За те, що викував на ворога мечі.

Вставайте ж, як один, на з неба клич: “Тривога!
Вас, відступаючих, ковтне московська лють,
А наступаючих чекає Перемога,
Бо вас всі розуми й народи підіпруть!”

О, націє моя, катована Москвою,
Вже воскресаюча, вже сходяча з хреста,
Вставай і покажи, що годна брати зброю,
Як Божа благодать, як місія свята!

3.ХІІ.2018 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment