Літературний спадок Гетьмана Мазепи

Рада Рівненського міського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка презентувала літературну спадщину гетьмана Івана Мазепи “Писання”

Лариса ТКАЧ,
член ради Рівненського міського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка
У світлиці Рівненської державної обласної бібліотеки зібралися просвітяни, освітяни, учнівська молодь Рівненської МАН, читачі бібліотеки, щоб поринути в добу козаччини, дізнатися про поетичну творчість одного з найвідоміших гетьманів України Івана Мазепи та ознайомитись зі щойно виданим збірником “Писання”.
До книги ввійшли оригінальні твори Івана Мазепи “Дума іли пісня”, “Пісня про чайку-небогу”, “Псальма” та “Письма до Мотрі”.

Готуючи збірник до друку, укладачі Михайло Борейко та Тетяна Сергіюк отримали дозвіл та опублікували портрет гетьмана Івана Мазепи, що був відтворений під час роботи над проектом Акіма Галімова “Україна. Повернення своєї історії” телеканалу “1+1”. Постать гетьмана сьогодні недостатньо вивчена. Є багато домислів, міфів, неточностей. Дослідники щороку відкривають нові факти з життя українського діяча. Та одне залишається незаперечним, незмінним — це справжній патріот і борець за незалежність України.
Про Івана Мазепу як історичну постать, українського гетьмана з 22річним стажем правління розповів присутнім Петро Куделя, історик, член правління Рівненської обласної “Просвіти”, директор НВК “Колегіум”.
— Іван Мазепа належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту здобув у школі Київського братства, згодом закінчив КиєвоМогилянський колегіум і Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву майже 22 роки. Цей період характеризувався економічним розвитком УкраїниГетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковнорелігійного життя та культури.
Припинення громадянської війни (“Великої Руїни” 1657—1687) дозволило розпочати економічне відродження українських земель і політичного впливу України у світі. Мазепа намагався встановити “громадянський мир” на Гетьманщині, широко роздаючи козацькій старшині землі (про це свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін.), водночас захищаючи інтереси простих козаків і селян, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 рр., у яких регулювалися питання оподаткування та відробітку. Іван Мазепа серйозно зміцнив міжнародний імідж України, що допомогло врятувати Україну від руйнувань після державного перевороту в Московській державі 1689 р. Сталося це завдяки дипломатичному підходу Мазепи, який зумів налагодити стосунки і з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду князем Голіциним, і з їхнім наступником — царем Петром I.
Попри заборону міжнародних дипломатичних відносин, зафіксовану у “Коломацьких статтях” (угода між Україною та Московською державою, підписана під час обрання Мазепи гетьманом), він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема Веттинів у Польщі, Гіреїв у Криму та ін. З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема Новобогородицьку та НовоСергіївську на річці Самара.
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни Іван Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським, а також шведським королем Карлом XII спробував реалізувати свій військовополітичний проект, головною метою якого був вихід зпід протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави. Мазепа прагнув об’єднати козацькі землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини та Ханської України у складі єдиної Української держави, встановити міцну автократичну гетьманську владу у складі держави європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.
Іван Мазепа був людиною і державним діячем зі своїми чеснотами й недоліками, прорахунками та гріхами, — і політичними, і амурними. Але у вирішальний момент, коли треба було обирати між вірністю чужому монархові чи своїй Вітчизні, між особистим комфортом і ризиком заради майбутнього країни, його вибір був на користь України.
— Іван Мазепа був харизматичним інтелектуалом, освіченим, аристократичним управлінцем, який знався на світовій політичній думці, — продовжила розповідь Ірина Сергіюк, технічний редактор просвітницьких видань, викладач кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП. — Опосередковано діяльність Мазепи позначилася і на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало підставу вчениммистецтвознавцям говорити про виникнення в Україні наприкінці XVII—початку XVIII ст. унікального стилю — “козацьке бароко”. Крім того, цілеспрямована політика Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не тільки на розвитку всіх галузей мистецтва, а й у сфері філософії, теології, суспільних і природничих наук.
З використанням слайдів п. Ірина продемонструвала фотознімки українських святинь, збудованих, реставрованих коштом самого Івана Мазепи. Найвідомішими з них були будівлі в таких монастирях, як КиєвоПечерська Лавра, ПустинноМиколаївський, Братський Богоявленський, Кирилівський, ЗолотоверхоМихайлівський, Чернігівський ТроїцькоІллінський, Лубенський, Мгарський, Густинський, Батуринський, Крупницький, Глухівський, Петропавлівський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральні собори в Києві — Святої Софії, Переяславі та Чернігові, церкви в Батурині та інші. Також гетьман Мазепа переймався станом православної церкви за межами України. Серед подарунків, зроблених Мазепою іноземному Московському Патріархату, найбільш відома срібна плащаниця, що зберігається у вівтарі грецького православного собору Воскресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі й використовується тільки в особливо урочистих випадках. Іншим відомим подарунком було Євангеліє 1708 р., переписане і прикрашене гравюрами, та засоби для богослужіння православних сирійців м. Алеппо. Ще гетьман виділяв певні кошти на милостині й допомогу православним християнам за кордоном. Загалом, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті Мазепи, за 20 років свого правління гетьман на меценатські цілі витратив не менше 1110900 дукатів, 9243000 злотих і 186 000 імперіалів.
Перед присутніми виступила Наталя Хомеча, літературознавець, науковий керівник дослідницьких робіт Рівненської МАН учнівської молоді: “Іван Мазепа опікувався навчальним закладом, за свій кошт будував корпуси КиєвоМогилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше мали свої бібліотеки з рідкісними рукописами. Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана з видання творів української літератури, зокрема творів Афанасія Зарудного, Дмитра Туптала, Григорія Двоєслова та інших.
Представлені у “Писанні” твори можна вважати важливою частиною політичних поглядів і державницьких позицій українського керманича. Відхід від Москви — важливий етап позиції гетьмана, яскравим свідченням того є славетна “Дума” пана гетьмана Мазепи. Вона містить у собі всю програму внутрішньої та зовнішньої політики, засуджує чужинні орієнтації — на Росію, Туреччину та Польщу, — і протиставляє їм ідеал з’єднаної, сильної, самостійної України, якій у глибині душі Мазепа залишився вірним усе життя. Саме Іван Мазепа розпочав формування в Україні дворянства як соціального прошарку. Він поставив у центрі політичну людину, наділену розумом, волею, інтересами, а у поетичних творах порушував суспільнополітичну проблематику”.
Осмислюючи сьогодні цю легендарну постать, можна стверджувати, що в нашій історії був діяч, який увійшов до когорти найвизначніших державців усіх часів і народів.
“Хай про Мазепу спiв мiй лине,
Хоч вiн був пан, та серце мав.
За сувереннiсть України
Боровся, вів, i в цiм був прав.
I я спiвать про нього мушу
Так, як нiколи не спiвав.
Народ не марно в свою душу
Про чайку його пiсню взяв.
Ці слова мають особливу цінність, — продовжує презентацію гостя з Києва, просвітянка Оксана Приходько, кандидат педагогічних наук, докторант Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих, завідувач кафедри КНАУ. Вони належать В. Сосюрі і написані в часи радянської цензури. До речі, навіть права рука царя Петра Олександр Меншиков мусив визнати: “Понеже когда он сие учинил, то не для одной своей особы, но и всей ради Украины”. Мазепа вчинив так само, як Джордж Вашингтон, Симон Болівар чи Махатма Ганді. Для імперій, яким корилися їхні народи, вони всі були “зрадниками”, а для самих народів — борцями за свободу і незалежність, хоч і прийшли до неї різними шляхами. Замість російської анафеми Іванові Мазепі належить справжня українська слава! Саме тому сьогодні важливо відновити історичну правду і берегти її як вагому складову нашої ідентичності. Ми вшановуємо українських героїв і маємо оцінювати Мазепу не лише в нашій українській системі координат, а і в європейській. Не забуваймо: ще коли Петро І рубав для Росії вікно до Європи, Україна часів Мазепи ходила до Європи через двері. Сьогодні у зв’язку з російською агресією навіть скептики щодо величі постаті Мазепи зрозуміли — Іван Мазепа боровся за незалежність України, тобто він національний герой, а не зрадник”.
Лілія Овдійчук, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри МЕГУ поділилася враженнями від недавньої поїздки до Полтави, де відкрито перший пам’ятник Івану Мазепі уже за часів вільної, суверенної, соборної та незалежної України. “Найкращим увічненням Мазепи є сама незалежна Україна. Вона робить очевидним і доконаним факт: наш Мазепа таки переміг! Хоч через брак єдності ми програли Полтавську битву, заплатили за неї страшну ціну, кілька століть поневіряючись кривавими манівцями історії, ми виграли таки війну за самостійність”, — наголосила вона.
Музичним дарунком від знаного рівненського бандуриста, просвітянина, головного спеціаліста управління культури і туризму ОДА Назара Волощука були “Пісня про Мазепу” та “Пісня про чайку”. Член ради “Просвіти” Галина Коломис, директор видавництва “Волинські обереги”, де видано книгу, ведуча презентації Тетяна Сергіюк і всі присутні дякували невтомному просвітянину з великої літери Михайлу Борейку за появу на світ нової книги. Видання здійснене завдяки фінансовій підтримці ПАТ “Оболонь” (голова Наглядової ради Сергій Блощаневич), родини Боднаруків (Віри та Богдана з Чикаго), ТОВ “Рівень” ЛТД (директор Мар’ян Года), АК “ЕкспертРівне” (ген. директор Людмила Туровська), ПАТ “Поліссяхліб” (директор Олександр Коробка), Рівненського міського об’єднання товариства “Просвіта” (голова Катерина Сичик).
Найактивнішим просвітянам, доповідачам презентації подарували щойно видану книгу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment