«Просвіта» на Полтавщині в добу Української держави (гетьманату) Павла Скоропадського (з квітня до грудня 1918 року). Українізація освіти

Діяльність Педагогічного бюро та курси українознавства
Уряд гетьмана Павла Скоропадського розробив комплексну програму українізації освіти. 23 липня 1918 р. урядовці схвалили постанову про обов’язкове вивчення української мови, літератури, історії та географії в усіх середніх загальноосвітніх, професійних і комерційних школах, учительських і духовних семінаріях та інститутах. У середніх школах вводили штатну посаду вчителя української мови та літератури і позаштатну посаду вчителя історії і географії.
Чим були продиктовані ці заходи? Стара імперська школа була засобом русифікації. Промовистий факт з’ясував у архівах історик Віктор Ревегук. У Гадяцькій дівочій гімназії в березні 1918 року провели анкетування: українками себе назвали 80, але рідною мовою побажало навчатися лише 48 учениць. Не лише учні, а й чимало вчителів, особливо випускників єпархіальних училищ, так само мали низьку національну свідомість, не володіли українською. Тож для них активісти “Просвіт” влаштовували курси українознавства. Зокрема, займалися цим просвітяни спільно з повітовими шкільними радами, які проголосили намір “дбати про рідну українську школу”. Приклади практичної діяльності цих курсів дослідив і оприлюднив у книзі “Полтавщина в огні Української революції (1917—21 рр.)” Віктор Ревегук: “Протягом 5 червня—4 липня місячні курси українознавства працювали в Лубнах. Їх відвідувало більше 250 вчителів початкових шкіл повіту. На курсах читалися лекції з української мови, літератури, історії та географії України. На утримання курсів повітове земство асигнувало 15 тисяч карбованців. Протягом літа 1918 р. такі ж курси відкрилися в Кременчуці, Миргороді, Лубнах, Лохвиці та інших повітових містах Полтавщини. Утримувалися вони як за рахунок державного фінансування, так і на кошти місцевих земств. Так, вчителям Зіньківського повіту, які проходили тижневу перепідготовку в Гадячі, держава платила по 100 крб. на слухача, а місцеве земство доплачувало ще по 100 крб. для сімейних і по 75 крб. для одинаків. 4 липня при Другій українській гімназії в Полтаві відкрилися губернські одномісячні курси українознавства, на яких навчалися 372 слухачі, в тому числі 220 — з Полтавського повіту, 45 — з інших повітів губернії, 9 — з Холмщини і Волині та 98 випускників російських гімназій міста, які виявили бажання працювати вчителями в українських школах. Курс історії української літератури на них викладав В. Щепотьєв, української мови — З. Курдиновський”.
Лекторів добирало педагогічне бюро Полтавського губернського земства, яке очолював просвітянин, археолог, педагог, музейний діяч, учений секретар Українського наукового товариства дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині Михайло Рудинський. Психологію на курсах викладав діяч “Просвіти”, видатний педагог Григорій Ващенко, географію — Софія Русова, природознавство — Григорій Булдовський, історію України — Риженко. Бюро організовувало нові школи, передусім у селах і містечках, дбало про педагогічні кадри, видавало українські підручники і посібники, дитячу літературу українських письменників та освітньо-методичний журнал “Рідна школа”.

Історико-філологічний факультет
В умовах Української революції на розі сучасних вулиць Тараса Шевченка та Стрітенської у одноповерховому цегляному будинку, спорудженому у 90ті роки IХ ст., виник навчальний заклад, який відіграв важливу роль у становленні вищої освіти в краї. Саме тут діяв перший у Полтаві й третій в Україні (після Київського та Кам’янецьПодільського університетів) українськомовний навчальний заклад — історикофілологічний факультет Українського університету. Його заснувало Полтавське міське товариство “Просвіта” 16 вересня 1918 року. Предтечею були курси українознавства та лекторій при Центральному народному музеї Полтавщини. Ці громадські інституції виникли у добу Центральної Ради теж з ініціативи просвітян. Очолював раду факультету до серпня 1919 року голова Полтавської міської “Просвіти” Олекса Левитський. Він у серпні підготував Статут факультету, а 29 жовтня 1918 року Міністерство народної освіти гетьманського уряду затвердило цей документ.
На урочистостях з нагоди відкриття промовляв один із фундаторів “Просвіти” на Полтавщині Віктор Андрієвський. Він передав вітання від гетьмана Павла Скоропадського і оголосив, що “утримання професорів і технічного персоналу бере на себе держава”. Проте, за даними з монографії “Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка: з історії перших десятиліть діяльності” (автори — викладачі гуманітарних дисциплін Олександр Єрмак і Галина Білик), факультет фінансувався з державної скарбниці лише в останні два місяці правління гетьмана Павла Скоропадського. “Утримувався факультет за рахунок коштів, що надходили від полтавської “Просвіти”, губернського земства, міської Думи та Полтавської спілки споживчих товариств. У перший рік на факультеті навчалося 312 студентів, а навесні 1919 р. до них додалося ще 107”, — уточнює у іншій монографії Віктор Ревегук.
Навчання відбувалися спершу в приміщенні Українського клубу, згодом — у приватній гімназії Старицької та музейних кімнатах губернського земства. Науковці Олександр Єрмак і Галина Білик у згаданій вище монографії оприлюднили уривок з розвідки краєзнавцяпросвітянина Петра Ротача “Кілька штрихів до біографії професора Івана Рибакова”, а саме виписку із “заліковки” №215 студента словесного відділу Ю. З. Жилка (згодом поета, репресованого 1938 року). Із цього цікавого документа видно, що Жилко був зарахований на факультет 27 серпня 1918 року, також там оприлюднено відомості про предмети та викладачів. Так, С. Кульбакін читав вступ до мовознавства, І. Чаленко — історію філософії, Ф. Шмідт — теорію мистецтва, К. Гриневич — історію староукраїнського мистецтва, М. Сагарда — історію християнства. А діяч “Просвіти”, історик, мистецтвознавець, археолог, етнолог, учасник Українського клубу в Полтаві Вадим Щербаківський знайомив молодь із мистецтвом в Україні. Він у спогадах, написаних 1953 року, передав атмосферу, яка панувала на історикофілологічному факультеті: “Аудиторії завжди були повними. Студенти, здебільшого молоді селяни, були активними й у навчанні, й у громадських справах, мали представників у професорській раді. Щосуботи діставились своїх сіл, звідки приносили харчі, ділилися ними із своїми викладачами. Це була дуже велика і цінна допомога, бо вартість грошей падала, так що вони не мали жодної покупної сили”.

Мережа шкіл
1918 року розширилася мережа шкіл у селах Полтавщини. “Лише в Полтавському повіті налічувалося 488 початкових шкіл. На їх утримання протягом першої половини 1918 р. було витрачено 204.576 крб. До перших класів початкових шкіл з українською мовою навчання в Полтаві записалося 564 дитини, а з російською мовою навчання — 338. У зв’язку з цим шкільна секція міської управи перевела 15 початкових шкіл міста на українську мову навчання, а в 11 залишила російську. Збільшилася і кількість вищих початкових шкіл, які в селах Полтавщини відкривалися винятково з ініціативи і на кошти сільських громад. Якщо на початку 1917 р. на Полтавщині було 36 вищих початкових школи, навесні 1918 р. — 49, то на кінець цього ж року — 190. Всі відкриті в період Української революції вищі початкові школи були з українською мовою навчання. Існуючих за царизму російських шкіл залишилося не більше шести. 11 червня з ініціативи місцевої “Просвіти” українська гімназія відкрилася в селі Литвяки Лубенського повіту. Для її облаштування селяни шляхом добровільних пожертв зібрали більше 6 тисяч карбованців. Влітку українська гімназія відкрилася в селі Лука Лохвицького повіту, а в Оболоні Хорольського повіту — гімназія і реальне училище. У Полтаві розпочала роботу перша в місті повна жіноча українська гімназія, що перебувала у віданні повітового земства. 27 жовтня було відкрите вище початкове училище і змішана гімназія імені Г. Сковороди в Чорнухах. На її утримання місцеве земство асигнувало 5 тисяч карбованців і одну тисячу карбованців на стипендії для найбідніших дітей. Така ж українська гімназія була відкрита і в Зінькові. Тимчасово вона працювала у приміщенні Першої хлоп’ячої гімназії. У селах губернії в період Гетьманщини було відкрито близько 40 середніх шкіл”, — стверджує кандидат історичних наук Віктор Ревегук. Від часу створення (літо 1917 р.) Перша Полтавська українська гімназія імені І. Котляревського не мала власного приміщення. Тож Постановою Міністерства освіти гетьманського уряду Павла Скоропадського від 21 травня 1918 р. гімназія була взята на державний кошт. До Полтавського губернського земства постійно надходили клопотання про відкриття в селах українських гімназій. Для будівництва шкіл волосні управи виділяли земельні ділянки. Заробітки вчительства не були стабільними і зазвичай залежали від фінансових можливостей місцевих земств. Навчання було платним (200 крб на рік), але воно не покривало витрат на утримання гімназистів. Відтак часто фінансуванням гімназій опікувалися кооперативні товариства і “Просвіти”, які збирали серед населення благодійні внески.
Учителів початкових шкіл з українською мовою навчання готувала полтавська ОлександроМиколаївська церковноучительська школа. У період гетьманату її трансформували в учительську семінарію, назвавши на честь видатного письменника, педагога і мовознавця Бориса Грінченка.
Спільними зусиллями полтавських “Просвіт” і земств протягом кількох місяців 1918 року постала низка недільних і вечірніх шкіл для дорослих. Лише в Полтавському повіті їх було понад 70. На їхнє утримання місцеві “Просвіти” витратили більше 60 тисяч карбованців, а волосні земства — тридцять тисяч. Задля розвою позашкільної освіти в кожній волості Полтавського повіту ввели посаду вчителяінструктора. Протягом 1918 р. недільні й вечірні школи для дорослих тут закінчило більше двох тисяч осіб. Крім елементарних знань з граматики, вміння читати і писати учні отримували також початкові знання з історії України, українського народознавства і природознавства, народного права, агрономії, садівництва і городництва.

Матеріали систематизував
Олег ПУСТОВГАР,
перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”

Джерела:
Ревегук В. Я. Полтавщина в огні Української революції (1917—21 рр.) — Полтава, видавець Шевченко Р. В., 2014.
Колектив авторів, Вікіпедія, — Щепотьєв Володимир Олександрович
Колектив авторів, Вікіпедія, — Рудинський Михайло Якович
Колектив авторів, Вікіпедія, — Левитський Олекса Августович
Колектив авторів, Блавацький С., Пусепліна Н., ОДТРК “Лтава” / історикодокументальний фільм “Поборники незалежності. Григорій Ващенко”, 2014., режим доступу http://www.ltava.poltava.ua/pobornykynezalezhnosti/2/
Колектив авторів, Блавацький С., Кочерга Н., ОДТРК “Лтава” / історикодокументальний фільм “Поборники незалежності. Вадим Щербаківський”, 2014., режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=Zdz4TJ85lLw
Л. М. Булава, С. М. Шевчук, О. М. Мащенко. / Географічна освіта в контексті історії Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (1914—2014 роки): Монографія. — Полтава, ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014.
О. Єрмак, Г. Білик / Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка:з історії перших десятиліть діяльності: Монографія. – Полтава, ПНПУ імені В. Г. Короленка, режим доступу file:///C:/Users/Human/Downloads/Almpolt_2009_2_6.pdf
Колектив авторів, Історія Полтавського педагогічного — від першопочатків до міжнародного визнання, Полтава, ПНПУ імені В.Г. Короленка, с. 15, режим доступу http://www.logos.biz.ua/proj/korolenka/pdf/008.pdf
Колектив авторів, Блавацький С., Пустовіт Т. П., ОДТРК “Лтава” / історикодокументальний фільм “Поборники незалежності. Олекса Левитський”, 2014, режим доступу http://www.ltava.poltava.ua/pobornykynezalezhnosti/7/
Пустовіт Т.П. Це був справжній український патріот, людина з ґрунтовною освітою (Олекса Августович Левитський) // Історія Полтавського педагогічного інституту в особах. — Полтава: АСМІ, 2004.
Колектив авторів, Вікіпедія, — Левитський Олекса Августович

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment