Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото надані театрами
Репертуар камерної сцени Київського академічного Молодого театру нещодавно поповнила вистава “Острів любові”, створена за оповіданнями Марка Вовчка “Павло Чорнокрил” та Олександра Олеся “Острів любові”. Поставила виставу молодий режисер Олександра Меркулова. Сьогодні Олександра — гість “СП”.
— Чому Ви обрали для постановки саме ці твори?
— Звернутися до української класики мені запропонував художній керівник нашого театру Андрій Білоус. Шукала довго, доки не натрапила на твір Марка Вовчка. Потім зрозуміла, що потрібно додати ще містики. Прочитала “Острів любові” Олександра Олеся. Вирішила об’єднати ці два твори в одній виставі і в мене вийшла своя історія зі своїми акцентами.
Намагалася відійти від шкільних канонів, що в Марка Вовчка зображено побутову трагедію. Мене зацікавила нерозкрита, містична частина твору. За сюжетом твору Чорнокрил зустрів Варку на панщині. Зустрів рідну душу, зустрілися дві самотні долі. А в мене Варка не невільниця, а панночка. Ми намагалися зберегти українські традиції, повернулися у Трипілля, використовуємо міфи. У нашій постановці немає панщини, немає проблем з грошима, а є лише кохання.
У Марка Вовчка події розвиваються досить швидко. А між невеликими сценами проходить тривалий період часу. Мені довелося вводити пластику, аби показати, що минув час.
Також в оповіданні не прописана причина, чому саме Чорнокрил пішов від своєї дружини. Вони прожили разом три роки і в них начебто було все добре. За моїм задумом, саме після того, як померла їхня маленька дитина, вони більше не можуть бути разом.
У виставі переважно задіяні молоді актори. Катерина Варченко має гарні вокальні дані. Також хочу подякувати Денису Хомичу, Іллі Чопорову, Надії Тегіпко, Ернесту Ощипку, Сергію Пономаренку, Дар’ї Баріхашвілі, Валерії Березовській та ін.
Тут грають і досвідчені актори Валерій Шептекіта та Анатолій Петров. Ці актори мене підтримували, прислухалися до моєї думки, пропонували щось своє — і ми знаходили компроміс.
— Чому події вистави відбуваються на острові?
— Острів — це частина душі людини. Всі вовкулаки та відьми, яких ми бачимо на сцені, насправді живуть усередині нас. А кожен наш вчинок, хороший чи поганий, породжує містичну енергію. Цікаво, хто заселятиме цей острів у душі кожної людини? Усіляка нечисть чи щось світле — залежить від кожного з нас.
Я намагаюся бути адвокатом кожного з персонажів. Але всі вони не без гріха. Чорнокрил начебто кохав свою дружину, але не міг з нею бути. У нього немов дві душі. Він щиро покохав панночку, зробив свій вибір. Точніше, вибір за нього зробила дружина, яка не хотіла його відпускати. Навпаки говорила, що буде його кохати. Панночка теж не хотіла відпускати Чорнокрила, хоча й знала, що у нього є дружина. Всі герої егоїсти, мають недоліки, як і кожна звичайна людина.
У виставі звучить багато пісень. Брали обрядові пісні, які підходили за жанром і стилістикою. Міла Мороз вчила акторів співати народним голосом, а Леся Стефаник допомогла створити музичний супровід. Велику допомогу надала хореограф Лідія Соклакова, адже пластика має дуже велике значення у виставі.
— Ви задоволені тим, що сьогодні бачите на сцені?
— Режисер фантазує і вигадує щось своє, а на сцені виходить зовсім інше. Коли вистава хоча б на 20 відсотків збігається із задумом режисера, це вже удача.
Ми довго готувалися до постановки. А репетиційний період тривав один місяць. Хотілося, можливо, додати більше пісень. Не вистачило часу, аби втілити деякі режисерські задумки. Але загалом, думаю, спектакль вдався. Вистава — це живий організм, який живе своїм життям.
Маю багато творчих планів. Зокрема, мрію поставити “Запрошення на страту” Володимира Набокова та “Леді Макбет Мценського повіту” Миколи Лєскова.
