Петро ЛЕВКІВСЬКИЙ,
м. Київ
До християнських обрядів генетично ввійшли стародавні українські традиційні звичаї, які збереглися аж до наших днів. Зараз ми не можемо собі уявити святкування Різдва без куті, Великодня — без писанки або без красного яєчка, Трійці — без зеленого духмяного зілля. Однією з ознак старожитності України є колядки, щедрівки і засівання.
Людська пам’ять із плином часу тьмяніє. Стирається багато випадків і подій, мабуть, тому, що вони були загальними, рядовими, тобто сприймаються буденно. Але ніколи не зникають запахи дитинства, напевно, тому, що для кожного вони надто рідні і мають своє коріння. Для мене такою подією з притаманним емоційним ароматом була моя перша колядка.
Село Лучанки на Овруччині. Перша половина ХХ сторіччя. Передвоєнний 1938 рік. Мені 4 роки. Моя бабуся Олена навчила мене колядки, яку вона перейняла від своєї бабусі, моєї прабабусі, що колядувала її десь у першій половині ХІХ ст. А може й давніше, адже знаю свій родовід з 1547 року. Старовинна колядка, з якою я пішов до сусідів і, ніяковіючи, її проспівав, одержавши окрім схвалення ще й жменю гарбузового насіння. Текст колядки трішечки відкоригований. Річ у тім, що й досі на Овруччині панує діалект, мабуть, із часів Київської Руси — мова української дрібнопомісної шляхти, яка протягом багатьох століть берегла і таки вберегла свої звичаї, традиції, православну віру, що і понині несе в собі відгомін старовини. Принагідно нагадаю, що український етнос почав формуватися на зламі V—VІ століть, що відтоді бере свій початок й українська мова у формі діалектів. Звичаї і мова неподільні. Нищилися і горіли храми, хроніки і святі книги, а слово і звичай вийшли з цих тортур як заповіт, як дороговказ.
Спонукало мене звернутися до газети ось що. По-перше, багатьом моїм знайомим колядка подобається, і вони стверджують, що вперше таку чують. По-друге, багато років, навіть десятиліть, у нашу оселю заходять колядники. І всі колядують одну і ту саму колядку, яка починається добре знайомими словами: “Коляд-коляд-колядниця, добра з медом паляниця…” Окрім самого обряду колядки як такої, у ній присутній лише споживацький мотив, а не мотив чи то побажання господарям щастя, здоров’я й достатку, чи то віри в Бога, віри в майбутнє. То, може, є сенс у сім’ях і в молодших класах знайомити учнів зі звичаями нашого народу, з їхнім давнім походженням.
Колядка
Ой, Божеє народження, Божая сила,
Народила Ісуса Христа Діва Марія,
Народився Ісус Христос в Діви Марії,
І ніхто не зміг дізнатися Божої сили.
Дізналося три янголи з неба летячи,
темної ночі
При ясній свічі Христа глядячи.
А ви, люди-християни, віруйте в Бога
І вдартеся чолом битим цьому
престолу.
А цей престол служить усім
на очищення,
Богу-отцю Ісусу Христу
на причащення.
