Під різдвяною зіркою

Еліна ЗАРЖИЦЬКА,
м. Дніпро

— А-а-а! — плакало кучеряве Янголятко.
Річ у тім, що перед Різдвом на небі відбувалося велике прибирання: пралися хмари, начищався Місяць, купалися зірки. Але Янголятко перестаралося — від холоднючої води в однієї з молодих зірочок відколовся промінчик.
Перелякане Янголятко поплакало, а тоді вирішило якось прилаштувати той маленький уламок на місце. Від дорослих воно чуло, що на Землі є така рідина, яка має дивні властивості — скріплює все розбите й розламане, навіть серця.
Подумало сердешне й вирішило:
— Треба летіти!
Тож змахнуло крильцями і попрямувало до далекої блакитної кулі.

— А-а-а! — хлипала Зоська. Щоправда, плакала вона тайкома, щоб мама не побачила і не здогадалася, як Зосі зле. Тому що коли Зосі зле, мама страждає, ахає, метушиться… А сенс який? Нічим-бо не допоможе, а настрій перед Різдвом зіпсує.
Зоська страждала через Генку. Ну, подумайте самі: зустрічатися цілісіньких два місяці, бо любов у нього, бач. І навіть цілуватися вже, хоча й лише у щічку. У губи Зосі цілуватися поки не доводилося, тому вона або відговорювалася, або вигадувала якісь важливі причини. Сама ж наполегливо шукала відповідь на важливе запитання: як правильно цілуватися? Ніс же заважає! Та ще й окуляри Генчині її бентежили. А їх як? Знімати попередньо чи залишити? Не у мами ж питати. Зрозуміло, що мама інструкцій, як цілуватися, своїй 14-річній доньці не даватиме.
А все ж було нормально! І Новий рік зустріли, і на каток ходили… Домовились у Святвечір із вертепом ходити. Генка обіцяв змайструвати для Зосі таку зірку, щоб спалахувала різними кольорами. І разом із друзями вони співатимуть під вікнами сусідів. А що? В їхньому мікрорайоні багато дворів, де свої таланти показати можна.
Тільки пропав Генка. Вже чотири дні не з’являється. І телефон його мобільний не відповідає. А розпитувати знайомих або шукати запропалого хлопця Зосі гордість не дозволяє. Раптом він її розлюбив, а тепер ховається?
Гуляти теж не хотілося — ще зустрінеш торохтійку Вірку або заздрісну Ольку. Вірка причепиться: що та як, а Олька зловтішатися буде… Залишалося сидіти біля віконця і на небо витріщатися. Цікаво, куди поділася її улюблена зіронька? Така блакитна, з золотими промінчиками? Вона завжди підбадьорювала Зосю, підморгувала привітно. А зараз не видно її. За хмарою ховається чи що? Так немає на небі ніяких хмар. Он скільки зірок! І місяць яскравий…

Гена нервував. От же ж клятий мобільник! Не працює! І не розряджений, із грошима на рахунку, а як починаєш дзвонити, промовляє: “Зв’язку немає! Зв’язку немає!” Генка аж шаленіти почав від цих слів. Він же обіцяв Зосі… Багато чого обіцяв… Але ж хто знав, що бабуня захворіє? А село, де бабця живе, маленьке, там ані фельдшерського пункту, ані лікаря, ані аптеки немає. Лише один стаціонарний телефон, і той у дальньої сусідки. От як вона зателефонувала, вони з мамою і поїхали…
Зараз бабусі стало легше. Вони вже домовилися, що завтра заберуть її до себе. Але ж до завтра аж 18 годин! А клятий зв’язок не налагоджується… Якщо він так нервує, то що там із Зосею робиться? Мабуть, образилась, “накрутила” себе, як то дівчата вміють, і тепер навіть розмовляти з ним не буде.
І ще зірка… Коли він обіцяв її змайструвати, не думав, що це так складно. І як зробити, аби вона загорялася?

— Зосюню, в нас хліба немає. Збігай до магазину, будь ласка! — попрохала мама.
— Іду вже! — Зося зачинила двері, вийшла на вулицю і… зіткнулася з заплаканим хлопчиськом у білій сорочечці. У сорочці! У такий мороз!
— Ти хто? — зупинилася дівчина.
— Янгол, — хлюпаючи носом, відповів малюк. — Слухай, а чи немає в тебе такої рідини, що все скріплює? Навіть розбиті серця. Мені конче треба!
Зося протерла очі. Потім — скубнула себе за вухо. Стало боляче. Тож вона не спить! Перепитала:
— Хто? Янгол?
— Так, — хитнув головою хлопчисько. — А що тебе дивує?
— Навіщо тобі клей?
— О, так, згадав! Саме клей! У тебе є клей?
— Є, — зронила Зося.
— Неси! І швидше! — наказав малюк.
Здивована Зося невідомо чому його послухала. І побігла додому. Повернулася захекана й задоволена.
— Тримай!
— Гей-гей! — зрадів хлопчик. — Я тобі віддячу!
Міцно затиснув тюбик у кулачку, змахнув крильцями і полетів.
— Справжнє янголятко! — зітхнула Зося і пішла по хліб.

Янголятко густо намастило клеєм промінчик і приставило на місце. Замислено оглянуло зірочку.
— Ич, зблідла як. А холодна, наче крижинка. Що робити? — і спересердя почав терти зірочку клаптиком хмаринки. Зірочка затремтіла і — фу-ух! — вислизнула з маленьких пальчиків.
— Поверни-ися! — скрикнуло Янголятко. Але зірочка не слухала. Летіла й летіла собі до далекої блакитної кулі.
Янголятко кинулося навздогін.

Гена сумно роздивлявся припасований до картонного каркасу блискучий папір і зітхав:
— Непогана вийшла зірка. Тільки загорятися вона ніколи не буде! Ну, нехай хоч так…
Він обережно поклав зірочку на підвіконня і пішов по коробку, бо ж їхати було далеченько і тендітний виріб міг пошкодитися. Повернувшись, Генка застиг від несподіванки. Замість однієї на підвіконні лежало дві. І нова — блакитна, з золотими промінчиками — підморгнула привітно. У цю мить хтось постукав у вікно.
— Оце так! — тільки й видихнув хлопець, побачивши… кучеряве янголятко.
— Привіт! — сказало Янголятко і поцікавилося, — ти мою зірочку не знаходив?
— Е-е-е… це не вона? — Гена тицьнув пальцем на блискучу знахідку.
— Так, — зраділо Янголятко, — вона. Ти мені її віддаси?
— Не хотілося б, — чесно зізнався хлопчина. — Вона саме така, як мені треба.
— Ну, то й залиш її собі, — запропонувало добре створіннячко. — А мені свою віддай.
— Та вона ж… звичайна, — попередив Гена.
— Проте ніколи не розіб’ється.
Здійснивши обмін, вони по-дружньому розпрощалися. І задоволене Янголятко нарешті повернулося на небо.

— Зосю! Виходь! Зосю-у!
Зося підбігла до вікна. Там, біля під’їзду, пританцьовував Генка із довгою жердиною в руках. На верхівці жердини спалахувала різнокольоровими вогниками блакитна зірочка.
Зося почекала трішки, відчинила кватирку і поцікавилася:
— Де пропадав?
— Не ображайся, — жалісно скривився Генка. — Ми до хворої бабусі їздили. Бо в селі, де вона живе, лікарів немає. Ми з мамою її до себе перевезли. Я весь час намагався зателефонувати, але зв’язку не було… Та зірка в нас є. І прегарна! То ми йдемо колядувати?..

Пізно ввечері, коли на небі з’явилася велика яскрава зірка і Зося нею милувалася, Гена наважився її поцілувати. По-справжньому. І носи їм аніскілечки не заважали.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment