Україна—родина—людина

Дмитро ЗАХАРУК,
народний депутат України першого скликання, заступник голови Івано-Франківської обласної організації “Просвіта”, письменник
Цю сув’язь, цю детермінанту можна вивести й так: людина—родина—Україна.
Чим тісніша — аж до нерозривности — ця цілісність, тим успішніше реалізується українська національна ідея. А паче як її зцементовує, як над нею витає БОГ.
Ще зі студентських літ і донині переймаюся проблемою структури нашого народу, його ментальністю, умовами, що сприяють його успіхам, спричиняють невдачі чи й катастрофи. І бачиться мені в графічному зображенні народ-нація конусом, що рухається, росте, зупиняється чи й занепадає у часі й просторі. І є він часткою більшого і ще більших конусів, і сусідує з іншими. І якщо рухається, росте, розвивається, прогресує, то не вивищуються над ним сусідні, не затінюють його і не відтягають від нього його часток. І сам він складається з менших, малих і малесеньких конусів і конусиків. Головною силою, що забезпечує той рух-розвиток нації-конуса, є національна ідея і єдність усіх складових нації у сповідуванні національної ідеї.

Досліджуючи етапи розвит­ку української національної ідеї (у трьох виданнях праці “Вгору піднесімо серця” і багатьох статтях) від самоідентифікації до державотворення, дійшов висновку, що “генеральна” ідея українців у найкоротшому виразі звучить так: “Слава Україні!”
Чим тісніше гуртується суспільство всіма своїми частками навколо цієї ідеї, тим швидше прогресуватиме. Найголовнішою ж, базовою, основою нації є родина.
Глибоко переконаний: успішно розвиватися, конкурувати з іншими спільнотами в цьому світі може тільки нація, яка розробила ефективну модель власного відтворення і живе за тою моделлю, постійно вдосконалюючи її. І знову: найголовніша ланка, найголовніша складова тої моделі — родина.
Турбота про сім’ю як головний соціум суспільства проходить через усю творчість батька Української нації Тараса Григоровича Шевченка. Прикладів можна навести дуже багато. Приверну увагу лише до кількох. Автор великої кількости геніальних творів найбільше любив свій “Садок вишневий коло хати” — невибагливий ідилічний образок із побуту сільської родини. Наприкінці життя поет створив буквар, у якому для першого читання вмістив тексти про Бога і християнську віру, про благодать дружнього братнього життя, а також дві думи, герої яких мучаться через гріхи перед родинами і перед нацією.
Великий український мудрець Андрей Шептицький на початку минулого століття (1900 р.) у своїм пастирськім посланні назвав родину основою всякого ладу. Він визначив як найсутніше в житті українського народу на століття турботу про родину, роботу на родину, працю в родині, бо родина є запорукою майбуття народу. “І я переконаний, — писав митрополит Андрей Шептицький, — що, як тільки послухаєте мого голосу і… візьметеся до праці, до якої Вас закликаю (для родини, у родині. — Д. З.), то дерево суспільної сили та суспільного щастя закорениться глибоко у серці народу. А корінь його набере такої тривкости, що дерево це не зможуть уже звалити й ніякі бурі, і ніякі перевороти… Я свідомий того, що наслідки праці, до якої Вас закликаю, і після десяти віків триватимуть непохитно” (Андрей Шептицький. Родина як основа всякого ладу//Греко-католицький церковний календар. — Крехів, 1992. — С. 40).
Шевченко бачив нерозривну єдність мертвих, живих і ненарод­жених українців (згадаймо його “Посланіє”). І головним для них — реалізацію української націо­нальної ідеї — творіння Слави Україні. Він у центр буття ставив людину в сув’язі людина—родина—Україна—світ. Згадаймо, як поет з болем і гнівом викрив і осудив, персоніфікувавши, неславу України, висловив застереження пророка і мудрі настанови вчителя та й так детермінував вселенську важливість ідеї слави України: як оживе добра слава України, то і “світ ясний, невечерній // тихо засіяє”.
Родина є часточкою світу. Вона залежить від світу. Але — так бачилося нашим мудрим предкам — і від неї залежить світ, ба і Всесвіт. Згадаймо багатозначний символ деревця, що і в нинішній час прикрашає весілля на нашому Покутті. В ньому прочитується і дерево роду, і дерево світобудови. І означає воно, що народження нової сім’ї — то подія не тільки родинного, а й космічного значення.
Розробляючи концепцію модерної структури освіти (Сонячна дорога України. — Коломия: “Вік”, 1999) і програму “Нова українська родина” (Нова українська родина. — Снятин: ПрутПринт. 2000, пізніші роботи), постійно цікавився різножанровими творами, дотичними до цієї важливої теми. Та й нині тішуся, коли до мене потрап­ляє така праця. Особливо цінні — очевидно, не тільки для мене як дослідника — автобіографічні твори, яких так мало.
Зазначу, що далі йдеться не про класиків, а про сучасників.
З того, що мені пощастило прочитати, найґрунтовніший роман-колаж відомого в Україні політика, літературо- і мистецтвознавця Богдана Гориня “Не тільки про себе”. (Три томи: К.: Ун. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006, 2008, 2010. Загальний обсяг цих великоформатних книг — 1920 сторінок). Читачеві добре знана остання прижиттєва книжка лауреата Шевченківської премії Романа Іваничука “Словом і вогнем”, видана у Львові 2015 р. Гадаю, допитливий читач мав змогу ознайомитися з особливо цінною працею поета, вченого, журналіста Петра Шкраб’юка “Історії, прожиті тричі” (Львів, 2015). У багатьох прекрасних творах різних жанрів у лауреата Шевченківської премії Яреми Гояна ідеться про родину. Привернули мою увагу також автобіографічні книги мого односельця Богдана Ступарика “З порога вічності” (Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 2005), Василя Гука “Шлях до волі” (Івано-Франківськ: “Просвіта”, 2012), Миколи Кейвана “Мої спомини” (Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 2015).
Особливе місце у цій низці займає книжка Наталії Синиці “Просвітянка з Покуття”, друге, доповнене, видання якої маю честь пропонувати шановному читачеві.
“Просвітянка з ­Покуття” вписується у програму Івано-Франківського обласного об’єд­нання “Просвіта” “Нова українська родина”. Насамперед тому й цікавить вона мене як розробника цієї програми.
Наталія Синиця добре знана не тільки в нашому краї, а й далеко за його межами, ба навіть поза Україною. Чимало писано й говорено про її працю. До оцінок, даних Степаном Пушиком, Марією Гуцол, Василем Бойком, Богданом Сушевським, Марією Федунь та багатьма журналістами, важко щось додати. Але ці поціновувачі прекрасного вели мову про її просвітянську роботу та про творчість Синиці як винятково талановитої мисткині-вишивальниці. Я ж хочу запросити читача ще й до цієї надзвичайно цікавої та цінної книжки з огляду на те, як авторка доскіпливо відстежила сім поколінь свого роду.
Варто зауважити, як Наталія Синиця почала знайомити читача зі своїм родоводом. Перед шістьма графічними зображеннями (який тут огром праці вкладено!) генеалогічного дерева вона зацитувала Григорія Сковороду, Олеся Гончара, Василя Симоненка, Ліну Костенко, Святослава Вакарчука. Та досить уважно подивитися на обкладинку книжки, аби переконатися: авторка бачить себе часточкою Українського Світу в його історичній тяглості (зверніть увагу на вишите тло), в його минулій і нинішній красі (в руках книжки, “одягнуті” в її вишиванки), в громадському житті (“просвітянка”), в єдності з малою батьківщиною (“із Покуття”).
Нині навіть “розкрученим” авторам важко похвалитися великими накладами своїх книжок. А “Просвітянка із Покуття” вийшла таким маленьким накладом, що її появу на світ можна вважати пробним каменем. Вона здобула схвалення і спеціалістів, і “пересічних” читачів. Тож авторка вирішила перевидати її, суттєво доповнивши.
Пропоноване читачеві видання “Просвітянки із Покуття” присвячене 860-літтю Снятина і 150-річчю “Просвіти”. Природно, що читач тут знайде важливі дані з історії найстарішої з нині діючих громадських організацій і славного міста Снятина, всього Покуття.
Краєзнавчі й народознавчі розвідки вчених, власні, виписані добротною соковитою мовою оповіді, повчальні й навчальні матеріали книжки вчать бачити і розуміти код нації, вивчати минуле, використовувати його досвід.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment