Агресія Росії проти України зростає

Микола ТАБОРИТ
Експерти з інформаційної безпеки стверджують, що за останні роки присутність Росії в інформаційному просторі України невпинно зростає. Вони переконують: влада, з огляду на ситуацію в країні, мусить призупинити діяльність тих ЗМІ, які працюють проти України. Про це під час круглого столу “Інформаційна безпека України: нові виклики і загрози” в Укрінформі заявив голова товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Павло Мовчан. Він відзначив, що в Україні відсутні дієві інституції для захисту нашої інформаційної безпеки. За таких умов українське суспільство сподівається, що Президент, Кабінет Міністрів та Верховна Рада вживуть нарешті адекватних заходів для вирішення цієї проблеми.

— Все, що стосується інформаційної безпеки, не розв’язується в Україні вже протягом досить тривалого часу, — сказав Павло МОВЧАН, відкриваючи круглий стіл на тему “Інформаційна безпека України: нові виклики і загрози”. — Численні виступи наших представників у пресі, на радіо і телебаченні, круг­лі столи і прес-конференції, звернення до діючої влади залишаються гласом волаючих у пустелі. І це при тому, що нині маємо реальну загрозу з боку російського агресора для нашої державності.
Інформаційна безпека — це не абстрактна категорія, як дехто собі уявляє. Нині Російська Федерація застосовує у війні з Україною і світом свою найновітнішу зброю масового враження великої потужності — інформаційну. Вона замішана на давніх принципах геббельсовської пропаганди і найновіших досягненнях інформаційних технологій. Наш ворог — і це треба нам чесно визнати — суттєво впливає на політичну, соціальну, економічну, гуманітарну складові життя України. Особливо це помітно напередодні наших виборчих перегонів. Якщо ми пригадаємо ситуацію в інформаційному просторі України п’ятирічної давності, то переконаємося, що такого впливу на той час ще не було. Сьогодні, коли Росія анексувала український Крим і майже п’ять років точиться кровопролитна війна на Донбасі, проти нас всередині держави безборонно працюють кілька радійних і телевізійних каналів. Що вже казати про низку російськомовних друкованих видань!
Як агресивно і цілеспрямовано Москва веде боротьбу з українцями, ми бачимо на ситуації з Церквою. Нашому Президенту, церковним отцям довелося докласти чимало зусиль, щоб Україна нарешті отримала свою національну автокефальну помісну Церкву. Це один із рішучих кроків до нашої перемоги. Але заспокоюватися рано, бо резидентура Кіріла і тої структури, що за ним стоїть, невідступно продовжує підривну роботу проти України. З амвонів неукраїнських церков постійно йде інформаційна обробка свідомості мирян. Як і раніше витягуються жупели давньої і нової імперської антиукраїнської пропаганди на кшталт того, що українців як націю придумали австріяки, що насправді всі ми єдинороси, що в нас спільний, “русскій мір”, у нас спільне минуле і таким чином спільне майбутнє з Росією…
Згідно з Конституцією України, оборона територіальної цілісності країни покладається на Збройні сили України, охорона державних кордонів — на Державну прикордонну служби і решту силових структур, але фактично жодним чином не означено захист національного інформаційного простору, що є, вкотре на цьому наголошуємо, основою основ нашої незалежності. Інакше як розуміти, що такі відверто антиукраїнські телеканали, як 112-й, Ньюс-ван з червоненками, новінськими, мураєвами, піховшеками почуваються, як риба у воді?.. Гадаю, причину небезпечних парадоксів української демократії треба шукати не лише у відсутності політичної волі наших керманичів.
Про це, зокрема, говорив на круглому столі колишній голова Держкомтелерадіо, народний депутат України кількох скликань Іван ЧИЖ, представляючи позицію Української консультативної ради експертів інформаційної сфери. Він, як і решта учасників, охарактеризував інформаційний простір як основу національної безпеки.
— Вся історія Української держави, — сказав Іван Чиж, — від часів незалежності — це історія боротьби за українську Україну. Тому нині наше законодавство мусить реалізовувати ті конституційні приписи щодо конституційних прав і свобод громадянина. В законодавстві мусять бути чітко виписані механізми їх реалізації і відповідальності.
Він нагадав, що ще в квітні 1999 року, він, тоді голова Комітету Верховної ради України з питань свободи слова та інформації, підготував законопроект №12079 “Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України”. Це великий документ на 19 сторінок, 6 розділів, 27 статей, які були присвячені проблемі інформаційної безпеки. В основі цього законопроекту лежав конституційний припис статті 34 щодо прав і свобод громадянина на інформацію: отримання, використання і поширення. Він повністю узгоджувався із Загальною декларацією з прав людини, Європейською конвенцією прав людини.
Чому ж тоді Верховна Рада не ухвалила цей документ?
— Тому що в цей час, — стверджує Іван Чиж, — почали формуватися медіаструктури недержавної форми власності. Мій акцент був поставлений на національну інформаційну складову. Зокрема на державну як ресурс, який не можна розтринькувати. Теперішнім сленгом — дерибанити. Це не сподобалося можновладцям і “новим українцям”. З того часу минуло двадцять років. Якби я сьогодні його подавав, то назвав би “Про інформаційний суверенітет та інформаційний безпеку особи, суспільства, держави”. Тому що йдеться в ньому про найважливіші речі для нашого суспільства і країни.
Іван Чиж запропонував повернутися до його давнього законопроекту. У ньому він акцентує на державі як головному інструменті забезпечення інформаційної безпеки. Сподівань на Верховну Раду України, яка б мала у цій сфері право контрольних функцій, він не має. Особливо нині.
— Нинішня Верховна Рада, — вважає він, — у нас дуже “специфічна”, особливо останнім часом, коли на носі вибори. Вона формувалася на початку своєї роботи як конституційна більшість, а наприкінці каденції стає “недобільшістю”. Ті, які були в більшості, раптом опиняються в опозиції. На таку політико-правову опору опиратися не можна.
Тепер про те, що нам треба зробити. Мусимо звернути увагу на так звану громадську неурядову складову. Вона має стати основою, базою. Але не та складова інформаційного простору, що вибудувана і годується закордонними грантами. Будьмо чесними: ми всі бачимо, хто на якій скрипочці і по чиїй партитурі грає. Нам треба звертатися до патріотичної, національної частини, яка справді переживає і якій болить те, що виробляють з нашим інформаційним простором. Для цього треба створити систему конституційних змін існуючих структур в інформаційній сфері. Міністерство інформаційної політики через його яловість і нездатність працювати справді по-новому себе, м’яко кажучи, дискредитувало. Його ніхто серйозно не сприймає. Хоча деякі заходи, які воно розробляє, на час війни можуть бути виправдані. Щодо Держкомтелерадіо, то воно, на жаль, фактично зведено за потужністю, спроможністю і потенціалом до пересічного органу виконавчої влади, який мало на що впливає. І це прикро.
Отже, потрібно створювати новий орган — Національний комітет інформаційної політики замість згаданих структур. На базі нового Комітету, залучивши громадських представників, законом треба передбачити й участь представників всіх міністерств і відомств, які опікуються безпековою складовою. Не відбираючи їхній функцій, вони разом мусять виробляти стратегію і політику національного інформаційного простору. Така система, введена в законодавче поле, могла б безпроблемно вирішувати всі порушення ЗМІ. Якщо ти працюєш по ліцензії, то зобов’язаний будеш дотримуватися певних норм і стандартів. Тобто цей конституційний орган виконував би рамкову базову модель, навколо якої формувалося б законодавство українського інформаційного простору з подальшою його реалізацією.
Це непроста робота, особливо нині, коли на порозі вибори. Але мусимо всі: і суспільство, і влада, пам’ятати, що війна з Росією триває. А перемога кується не лише на фронті східному, а й насамперед на інформаційному, всеукраїнському.
Свої думки і пропозиції висловили й інші учасники круглого столу: Володимир Кметик, керівник телеканалу “Малятко ТВ”, директор студії “Фрески”; Микола Цимбалюк, головний редактор газети “Слово Просвіти”; Мирослав Котвіцький, заступник голови політичної партії “Патріот”, Ігор Зоц, головний редактор газети “Донеччина”, Андрій Хома, голова Української Координаційної Ради.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment