Енциклопедія життя

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото з сайта театру
Однією з наймасштабніших постановок Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка за останнє десятиліття стала вистава “Коріолан” за трагедією Вільяма Шекспіра, яку здійснив головний режисер театру, лауреат Шевченківської премії Дмитро Богомазов. Український переклад Дмитра Павличка.

Трагедія “Коріолан” — історія злету і падіння давньоримського полководця, сюжетну основу для якої Шекспір запозичив із “Порівняльних життєписів” давньогрецького історика Плутарха. У п’єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних стосунків, і внутрішня трагедія однієї людини. Її герой, Кай Марцій, уславився подвигами у вій­ні з ворогами римлян — вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан.
Повернувшись з перемогою додому, доблесний воїн іде у “велику” політику — в консули Римської республіки. Але у політичних баталіях Коріолан виявився вразливим: відвертий, прямодушний і безкомпромісний, він не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужнього воїна проголошують ворогом народу. У бажанні помститися Коріолан об’єднується зі своїми колишніми ворогами — вольсками — і веде їхню армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму, зворушений благаннями матері, відмовляється від знищення Риму й платить за цей вибір власним життям.
Ось що написав про п’єсу Іван Франко у передмові до видання “Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік”:
“Трагедія Коріолана” появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р.
Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір знайшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була — виявити своє презирство до юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на “юрбу”, оту темну, змінчиву, і легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обажання для одних, а погорду і обридження — для другої?… Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільстві, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством…
…Велику роль в трагедії грає мати — “найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір”. Сеї фігури Шекспір покористовувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам’яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще був пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний “Коріолан”…”
“Коріолан” — це енциклопедія життя, її текст живе вже кілька століть, а досі актуальний, і просто пройти повз нього, коли берешся за велику справу, неможливо. Це роздуми про складність побудови суспільного життя, тут піднімається тема влади і народу, їхніх відносин, порушується проблематика існування чеснот у політиці, є думки про демократію і про те, чи може людина в демократичному світі наполягати на своїй принциповій думці, відмінній від думок інших”, — розповів в інтерв’ю інформагентству “Укрінформ” Дмитро Богомазов.
Роль Кая Марція Коріолана виконують два потужні актори — Дмитро Рибалевський і Олександр Форманчук. Та й весь акторський склад сміливо можна назвати зірковим: матір Коріолана грає Наталя Сумська, наставника та найближчого товариша, який називає себе батьком Коріолана, — Богдан Бенюк, Авфідія — головного супротивника Коріолана — Олексій Богданович, а серед “впливових політиків” – Остап Ступка і Назар Задніпровський. У п’єсі багато ліній: є держави, правителі, армії, середня ланка, народ, складна побудова і широка палітра персонажів, є масові сцени, приміром, коли зустрічаються дві армії — римлян і вольсків.
“Коріолан” — це дев’ята спільна робота Дмитра Богомазова та його сина Петра, який є художником-сценографом і художником по костюмах.
Музичне оформлення композитора Олександра Кохановського. Звучить жива музика. У виставі два оркестри — римських громадян та вольсків. Якщо у вольсків він маленький, то у римлян це справжній оркестр з акордеонами, трубами, барабанами.
Над виставою почали працювати півроку тому разом з художником та другим режисером Андрієм Самініним. А з акторами репетирували трохи більше двох місяців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment