Володимир КУПЧИК
Україна відзначає величний ювілей своєї державності. Цьогоріч 22 січня виповнюється 100 років з дня проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.
Відзначається це на всеукраїнському і державному рівні, про що Верховна Рада України ухвалила постанову.
Задля гідного пошанування історичної пам’яті нації маємо поіменно згадувати всіх, хто здійснював цю вікопомну подію. Серед них на почесному місці — Лонгин Цегельський, український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець. Він був членом уряду ЗУНР, і саме йому випала честь зачитати Акт злуки між ЗУНР і УНР біля пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві.
Лонгин Цегельський народився 29 серпня 1875 року в містечку Камінка Струмилова (тепер Кам’янка Бузька), біля Львова. Був нащадком давніх священичих родів Цегельських і Дзеровичів, відомих своїм патріотизмом і жертовністю для українського народу і Української Церкви.
Його батько о. Михайло Цегельський (1848—1944) був відомим священиком, просвітителем і громадсько-політичним діячем. Після висвячення митрополитом Йосифом Сембратовичем був скерований на парохію в Камінку Струмилову і протягом 70 років душпастирював у цьому місті. Був камінко-струмиловецьким парохом і деканом Камінецьким та одним із чільних діячів “Просвіти” та інших українських громадських організацій. Мав великий авторитет не лише на Львівщині, а й у всій Галичині. Традиції активного й дієвого патріотизму о. Михайла Цегельського продовжили його діти. Активними й відомими були його сини: педагог-фізик і член НТШ Роман Цегельський, о. доктор Ігнатій Цегельський; донька Євгенія стала дружиною видатного історика Мирона Кордуби і сама була активною в українському жіночому русі, донька Іванна стала дружиною активного душпастиря і просвітителя о. декана Володимира Лиска, а донька Марія — дружиною о. Володимира Кармазина, декана Поморянського.
Та найвідоміший представник родини Цегельських — старший син о. Михайла — Лонгин Цегельський, який став адвокатом, визначним громадсько-політичним діячем, публіцистом, державотворцем і дипломатом.
Початкову освіту Лонгин Цегельський здобув у Камінці, потім навчався у Першій державній академічній гімназії у Львові, далі навчання на юридичному факультеті Львівського університету ім. Франца Йосифа. 1898 року його скерували до Відня на правничо-адміністративну практику при міністерстві закордонних справ, звідки делегували на рік до австрійського посольства у Стокгольмі. Після повернення до Львова Лонгин Цегельський захистив докторат у галузі міжнародного права.
Ще в студентські роки брав активну участь у багатьох акціях. Так він був делегований у складі австрійської делегації на студентський конгрес в Англії, де виступив з промовою, в якій рішуче протестував проти виголошеного перед тим реферату про перебудову Європи, в якому йшлося, що Галичина по річку Сян повинна належати Росії. Під час запального виступу Лонгин Цегельський, очевидно, образив російського царя, за що був вигнаний з Конгресу і з самої Англії, а в місті Пассау на німецько-австрійському кордоні його заарештували австрійці за “образу маєстату іншого монарха”. Лише завдяки старанням ректора і сенату Львівського університету, а також намісника Галичини графа Міхала Бобржинського Лонгина Цегельського звільнили з-під арешту і він уник будь-якої відповідальності.
Прагнучи поширювати національні ідеї, він включається в процес творення студентських товариств. Був членом нелегального Проводу української організації “Молода Україна”. Саме він значною мірою спричинився до злуки студентських товариств “Ватра” й “Академічне Братство” в єдину студентську організацію “Академічна Громада”, що відіграла велику роль у житті українських студентів.
Лонгин Цегельський був редактором (1900—1902 рр.) студентського журналу “Молода Україна” та автором статей у ньому. Хоч “Академічна Громада” не мала чітко вираженої політичної позиції, оскільки до неї входили і прихильники народовського руху, і прихильники соціалістичних та радикальних ідей, але їх об’єднувала спільна ідея державності й соборності України, кінцевою метою якої мала стати Українська самостійна держава.
У липні 1899 року Лонгин Цегельський виступив організатором з’їзду українських студентів, на якому виголосив політичний реферат. На підставі доповіді було схвалено дві найважливіші постанови: вимога до австрійського уряду про заснування українського університету у Львові і документ про змагання до створення української суверенної соборної держави.
На студентському вічі у Львові 14 липня 1900 року Л. Цегельський виступив з доповіддю, в якій основною метою українців оголосив незалежність українського народу і закликав до соборного єднання галицьких і російських українців. Це був один із перших привселюдних закликів, спрямованих на популяризацію ідеї української державності, на здобуття політичної і духовної незалежності.
Розпочинається публіцистична кампанія поширення цієї ідеї. Л. Цегельський опубліковує праці, серед яких найбільш відома — “Русь-Україна і Московщина”. Лонгин Цегельський підтримував тісний зв’язок із Миколою Міхновським, публікував у Львові його праці.
Після закінчення університету та захисту докторату Л. Цегельський займається адвокатською діяльністю, та згодом цілком присвячує себе журналістській і громадсько-політичній діяльності. Був членом національно-демократичної партії, брав активну участь в її роботі. Маючи неабиякий журналістський хист, часто дописував до газет і журналів. Був редактором газет “Свобода” (1907—1908), “Діло” (1908), а під час війни очолював редакцію другого українського щоденника “Українське Слово” (1915—1918), працював редактором “Літературно-Наукового Вісника” Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, членом якого був.
Дуже активно пропагував сокільсько-січовий рух у Галичині, був близьким до Івана Боберського, активіста створення спортивних товариств, з яким співпрацював.
Доктор Лонгин Цегельський належав до проводу організації “Сокіл”, був членом Надзірної Ради Убезпеченевого Товариства й Банку “Дністер”, одним із директорів Земельного Банку Гіпотечного.
На загальних виборах до австрійського парламенту 1908 року Цегельський виступив в коаліції з сіоністами. Був обраний заступником посла — д-ра М. Гібеля, відомого діяча єврейського сіоністського руху, а після смерті останнього 1909 року зайняв його місце в парламенті. На виборах 1911 року Л. Цегельський здобув мандат по Ярославській окрузі (Любачів—Ярослав—Чесанів), перемігши графа Тарновського. 1913 року його обрали послом до Галицького сейму від Бібрецького повіту.
В австрійському парламенті Лонгин Цегельський став секретарем Української парламентської репрезентації, активно працював у комісії закордонних справ. Як член цієї комісії, їздив з дипломатичними місіями у різні країни.
Будучи депутатом австрійського парламенту та водночас Галицького сейму, Лонгин Цегельський брав участь в організації Всеслов’янського З’їзду Послів 1913 року, ініціаторами якого були чеські політики.
З 1914 року д-р Лонгин Цегельський був членом Головної Української Ради, яку очолював Кость Левицький. До президії Ради разом з ним увійшли Микола Білицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, Микола Лагодинський, Михайло Лозинський, Андрій Лунів, Теофіл Мелень, Володимир Темницький, Кирило Трильовський, Юліян Романчук, Володимир Старосольський.
У час Першої світової війни Лонгин Цегельський із сім’єю виїхав до Відня, де працював у Комісії з питань біженців, а також у Комітеті допомоги біженцям. Коли Боєва Управа Українських Січових Стрільців переїхала до Відня, д-р Л. Цегельський став її членом.
Восени 1918 року стало очевидним, що дні Австро-Угорської імперії злічені. Перед українськими політиками постало нагальне завдання — вирішити, як діяти далі. Активність українського політичного проводу зростала. На маніфестаційному вічі 22 вересня 1918 року в Народному Домі з доповідями виступили Кость Левицький, д-р Степан Баран і д-р Лонгин Цегельський. Основною ідеєю віча була вимога поділу Галичини та утворення окремого коронного краю.
Після підписання Берестейського миру д-р Цегельський часто їздить із дипломатичними місіями до Києва. Він добре знайомий із провідними діячами Наддніпрянської України, мав приязні стосунки з гетьманом Павлом Скоропадським, прихильником якого був.
Лонгин Цегельський бере активну участь у підготовці й організації першолистопадового перевороту 1918 року у Львові. Йому довелося вести переговори з поляками під час боїв у Львові. У момент утворення першого галицького уряду 9 листопада 1918 року д-р Цегельський стає державним секретарем (міністром) внутрішніх справ Західно-Української Народної Республіки.
Після відставки на початку грудня голови уряду Костя Левицького і призначення на цю посаду С. Голубовича, якому доручили сформувати новий уряд, Л. Цегельський обіймає в новому уряді посаду керівника Секретаріату закордонних справ ЗУНР.
Міністром закордонних справ ЗУНР був д-р Василь Панейко, але він фактично майже весь час перебував у Парижі як представник ЗУНР на Мирній конференції, тому ведення переговорів та інші справи в міністерстві закордонних справ президент Євген Петрушевич доручив Лонгину Цегельському. Так він брав участь у переговорах у Фастові, внаслідок яких 3 січня 1919 року була підписана попередня угода про злуку УНР та ЗУНР.
22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва “рівно о дванадцятій розпочався акт Злуки. Тишу порушив державний секретар Лонгин Цегельський, який зачитав грамоту-ухвалу Української Національної Ради ЗУНР від 3 січня 1919 р. Опісля промовець передав грамоту з підписами президії Української Національної Ради голові Директорії Володимирові Винниченку”. (Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Львів, 1995. — С. 132—133)
Після проголошення злуки українських земель Л. Цегельський став одночасно заступником міністра закордонних справ УНР в Києві (міністром був Володимир Чехівський). Призначення посади заступника міністра закордоних справ УНР було хіба теоретичним, бо якогось фактичного об’єднання урядів УНР і ЗУНР так і не відбулось. Та й незадовго після акту злуки Київ захопили більшовики, а вся галицька делегація перед тим покинула Наддніпрянщину і повернулась до Галичини.
Завдяки знанням іноземних мов і досвіду дипломатичної діяльності Лонгин Цегельський очолював переговори з усіма місіями і представниками з-за кордону. Однією з найважливіших місій була місія від Мирної конференції на чолі з французьким генералом, маркізом де Бертелемі. Ведення переговорів було доручено Л. Цегельському, але вони не увінчались успіхом, оскільки Національна Рада не прийняла умов перемир’я, запропонованих генералом Бертелемі. Л. Цегельський, який вважав за потрібне прийняти умови перемир’я, щоб забезпечити суверенітет хоч над якоюсь територією і отримати визнання держав Антанти, виступив із різкою незгодою з курсом уряду ЗУНР і 13 лютого 1919 року подав у відставку.
Після відставки Лонгин Цегельський деякий час жив у Відні. Незабаром отримав від Петрушевича, вже як диктатора, доручення очолити посольство ЗУНР у Вашингтоні, куди виїхав 15 березня 1920 р. через Чехословаччину, Німеччину і Голландію, і 10 квітня 1920 р. прибув до Нью-Йорка.
З того часу д-р Лонгин Цегельський жив у США. Він мав завдання домогтися визнання ЗУНР з боку Сполучених Штатів Америки, а також організувати постачання в Галичину медикаментів і боєприпасів. Прибувши до Нью-Йорка, Цегельський створив Тимчасовий головний український рятунковий комітет “Поміч рідному краєви” і став його головою. Взимку 1921—1922 років Є. Петрушевич дав Л. Цегельському спеціальне дипломатичне доручення поїхати до Японії. Після повернення з Японії до США Л. Цегельський подає у відставку з посади посла, заявляючи про свою незгоду з прорадянським курсом, який обрав Є. Петрушевич. Його місце зайняв д-р Лука Мишуга.
Деякий час Лонгин Цегельський працював викладачем українознавчих предметів в українському відділі протестантської теологічної семінарії у Блуфільді, штат Нью-Джерсі. У цей час написав розвідку “Про історію протестантизму”.
У Нью-Йорку Л. Цегельський редагував часопис “Український Вісник”, а потім переїхав до Філадельфії, де працював редактором часопису “Шлях”. 1937 року видав у Філадельфії монографію “Митрополит Андрей Шептицький”, яку схвально оцінив сам Митрополит.
Улітку 1938 року Лонгин Цегельський здійснив поїздку до Європи. Він спричинився до створення Українського Конґресового Комітету Америки, З’єдиненого Українсько-Американського Допомогового Комітету, а також Літературно-Мистецького Клубу у Філадельфії.
З 1943 року і до самої смерті Лонгин Цегельський був редактором популярного часопису “Америка”.
Помер славний українець 13 грудня 1950 року у Філадельфії. Похований на українському цвинтарі на Факс Чейс, коло Філадельфії.
Важко переоцінити значення спогадів Лонгина Цегельського, котрі він публікував у газеті “Америка” і які після його смерті були видані під назвою “Від легенд до правди” (1960). 2003 року працю перевидало у Львові видавництво “Свічадо”, з передмовою професора Ярослава Дашкевича.
Спогади Лонгина Цегельського становлять важливе джерело для вивчення історії української державності.
