До 90-річчя Святійшого Патріарха Філарета
Павло МОВЧАН
Будь-яка згадка про Патріарха Філарета виводить мене на усталене уявлення про нього як складову мого власного життя. Немов би завжди він супроводжував мене, хоча насправді владика Філарет запам’ятався 1991 року, коли 22 травня ми з невеликою горсткою священиків біля пам’ятника Шевченку відбували панахиду і велелюдний мітинг. Відтоді ВУТ “Просвіта” спільно з владикою провела сотні спільних заходів ще задовго до формування Київського Патріархату… Зрозуміла річ, пам’ять вибірково зафіксувала окремі яскраві епізоди спільної співпраці “Просвіти” і Української Церкви на чолі з владикою Філаретом. Як, наприклад, освячення розчищених джерел навколо Києва, коли після Чорнобильської катастрофи ми разом реалізовували програму “До чистих джерел”, суть якої полягала в тому, що місцеві просвітяни розчищали від намулу і сміття джерела маленьких річок та колодязів… У моєму фотоальбомі збереглися світлини освячення розчищених витоків владикою Філаретом. Так само, як збереглося на світлинах відродження свята Хрещення України-Руси Першоапостольним князем Володимиром, яке згодом стало традицією загальнонаціональною… Але відмінність полягала в тому, що на початках відродженого дійства все священництво Української Православної Церкви на чолі з Патріархом Філаретом і вірянами-просвітянами йшли колоною від Володимирського собору повз Національну філармонію і спускалися до відомого пам’ятника Магдебурзькому праву в Києві, де, за свідченням істориків і літописців, була та купіль, в якій, власне, і відбулося хрещення наших пращурів князем Володимиром… Спільно з Науково-популярною кіностудією ВУТ “Просвіта” саме тоді започатковано виготовлення багатосерійного історико-документального фільму за відомою історичною працею М. Грушевського. Саме в цей липневий день за домовленістю з начальником “Укррічфлоту” М. Славовим по завершенні богослужіння, яке проводив Святійший Філарет, на водах Славутича відбулася урочиста фрегата, в якій брали участь сотні яхт, катерів і човнів… Проте найвиразніше запам’ятався хресний хід від Володимирського собору в день поховання першого Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату Володимира (Романюка), коли громада намагалася поховати Патріарха на найсакральнішій території Софійського собору, до якого влада Кучми-Марчука позачиняла всі брами, заповнивши територію тисячами міліціянтів на чолі з полковником Савченком. Подосі зберігаю в пам’яті оскал його зубів, який не кричав, а сичав: “Ухадітє, ухадітє!”. Згодом він дослужився до генерала. В зв’язку з тим, що ми спільно з Миколою Поровським та Ігорем Юхновським були делеговані на засідання Кабміну, присвяченого саме проблемі поховання Патріарха, одержали негативну відповідь не лише від Романа Шпека, Івана Кураса, а й від уряду Євгена Марчука, ми не змінили свого твердого наміру поховати Патріарха не на Байковому цвинтарі, де уже було викопано яму для погребіння, а за будь-яких умов вимагати того, що логічно вмотивовано: могила першого Патріарха України Київського Патріархату могла бути тільки біля найбільшої святині України. Пригадую — обличчя владики Філарета спокійне, хоча в очах була тривога. Він час від часу поглядав на очищене небо від хмар, які рясно зросили всю дорогу від Володимирського собору до Софії, спостерігаючи, як стрімко падає сонце, немовби запитуючи: “Що ж зробити далі, якщо влада непоступлива?” Але й тут же промовляв, збадьорюючи нас: “Господь нас не полишить…” Сюжет відомий… Знайшлися до відповідних обставин і кайла, і лопати, і ломики. І за благословенням місцеблюстителя Патріарха Філарета почалася та робота, яка утвердила мене в думці, що нас ніколи не полишає Господь…
Мені випала щаслива нагода одним із перших за благословенням Святійшого Філарета шукати дороги до Фанар у Константинополі, тобто до Вселенського Патріарха Варфоломія, до якого Святійший Філарет відрядив мене, секретаря рухівського фракційного об’єднання “За єдину Помісну Церкву” Богдана Тернопільського та спочилого в Бозі владику Даниїла, на ту пору ректора Духовної академії. Пригадую, що ця поїздка до Стамбула відбулася на другий день Великодня з листом на руках від Прем’єр-міністра України Віктора Ющенка 2000 року. Пам’ятаю і подосі настанови Патріарха Філарета: “Нагадайте Його Всесвятості Варфоломію, у який спосіб було відібрано Москвою наші церковні права”… І напередодні відльоту до Стамбула я лихоманно шукав документальну базу цієї кричущої московської авантюри. І знайшов у праці Івана Огієнка, яку мені десять років перед тим подарувало подружжя Гунчаків у Нью-Джерсі… Не переповідатиму про ту атмосферу, яка панувала напередодні Собору, що відбувся в Києві, де Патріарх Філарет був обраний на святійший престол. Лише можна згадати про те, яка панувала атмосфера навіть у нашій фракції Народного руху України, де група депутатів особливо категорично заперечувала підтримку Святійшого Філарета. Бог їм судія. У своїх наступних спогадах я згадаю не лише Сергія Головатого, а й деяких інших опонентів Філарета.
Що мене особисто надихає? Які риси, які ціхи Патріарха Філарета? Зрозуміла річ, віра! Віра у Всевишнього, в Його не лише вселюдський план, а й план України, в незмінні принципи Всесвіту, збудованого Всевишнім. Адже як ми пересвідчилися, добро неодмінно перемагає зло, отже, справедливість рано чи пізно зреалізується. І про це постійно нагадує нам Святійший Філарет, посилаючись на формулу апостола Павла: “Бог не в силі, а в правді”, що, власне, і є наріжним каменем світоладу, як і те, що сонячна любов Ісуса Христа неодмінно подолає темряву, що ми всі покликані до добротворення, що найвищим почуттям є почуття любові… Я не закликаю Всевишнього зупиняти час, а прошу усіх нас, скороминущих, вдивлятися в чисте, умиротворене, просвітлене обличчя Патріарха Філарета. І ми зрозуміємо, що поряд з нами є той, кого Всевишній обдарував чистим серцем і обтяжив його ж нашими неймовірно важкими обов’язками. І що з нами постійно Бог.
А на завершення мого скупого портрета додам лише один епізод з тисячі інших, які теж глибоко сидять у моїй пам’яті. Щоразу, коли буваю на Всеношній разом зі своєю родиною у Володимирському соборі, слухаю казання Святійшого Патріарха Філарета, думаю про його духовну снагу, про його непов’янний голос, про, зрештою, людську витривалість… Адже після першої години ночі у мене самого підкошуються ноги, ніби час стає волокнисто-довгим, протяжним, як і голоси на хорах, а Святійший усе такий же переконливий, енергійний у кожному рухові, у кожному слові, у кожному жесті. І доходжу (вкотре!) висновку: йому, Святійшому, слугують янголи. І пригадується ще одне, як у стінах Національного банку України тодішній голова НБУ Вадим Гетьман провадив акцію зі збору коштів на відбудову Михайлівського Золотоверхого собору. На першому поверсі банку у великій залі височів подіум, на якому згромадився весь оргкомітет на чолі з Олесем Гончаром… На тому подіумі вже стояли представники влади і представники різних конфесій, а Філарет, з певних причин, чомусь запізнювався. Там були і Л. Кравчук, і І. Плющ, і перші вже олігархи, імена яких мені не хочеться навіть згадувати. Ми разом з Вадимом Гетьманом, Миколою Жулинським чекали появу Філарета. І ось нарешті прийшов Святійший. І В. Гетьман показував йому місце на подіумі, хоча, власне, там уже й не було місця, настільки він уже був заповнений. Проте Святійший Філарет піднявся дерев’яними східцями і став на самому краєчку цієї платформи, опершись лише однією ногою. Пригадую, як ми з тривогою спостерігали за владикою, аби хтось його не штовхнув знеобачки. І ця година напруженого стеження за Святійшим була напрочуд довгою, як і Великодній перехід від першої години ночі до другої. І коли вже закінчилася процедура збору коштів, ми запитали Святійшого, який уже стояв поруч з нами, як він зміг вистояти як Стовпник на одній нозі на подіумі. І Патріарх здивовано відповів, що він стояв на обох ногах. Тепер можу з певністю стверджувати, що все його життя перебуває під опікою небесних сил. І його постійно підтримують янголи. Хай і далі його оберігає Всевишній!
Павло МОВЧАН
