Поети Полтавщини про бій під Крутами

Широко цитованим є вірш Павла Тичини “Пам’яті тридцяти”. Але окрім нього, бій опоетизували й інші класики української літератури — Євген Маланюк, БогданІгор Антонич, Юрій Клен, Яр Славутич, Антоніна Листопад та ін. Загалом близько сотні “крутянських” віршів нараховують розділи “Поезія” книги “Крути” від видавництва “Смолоскип” та сайта громадянської кампанії “Пам’ятай про Крути!”. Серед авторів і полтавці. Це настоятель СвятоМиколаївської церкви у Полтаві й учасник бою Демид Бурко. Це діаспорні поети родом із Лохвицького й Зіньківського районів Полікарп Плюйко і Олексій Шевченко, яких невблаганні вітри ХХ століття закинули за океан. А ще наші сучасники — активісти “Просвіти” Ганна Антипович (Дениско) і Григорій Булах.

Ганна Антипович (Дениско)
Народилася 25 січня 1949 року в с. Загрунівка Зіньківського району Полтавської області. Поетеса, літератор, публіцист, член Правління Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”. Співзасновниця і перша голова Полтавського осередку “Союзу українок”. Закінчила Львівський університет ім. І. Франка (1972). Працювала у пресі Зіньківщини та Полтави, власним кореспондентом газети “Молодь України” у Полтавській, Сумській та Харківській областях. 1987 року полишила журналістську роботу через неможливість вільно висловлювати свою позицію. На початку 1990х була поміж фундаторів та провідних публіцистів часописів “Полтавський вісник” та “Полтавська Думка”. У 2005—12 рр. — редактор газети ПОО ВУТ “Просвіта” “Наше слово”. Автор повістей і нарисів “Сестри твої, Хатинь” (1982), “Хліб і совість” (1984), “Світанкові зорі Ганни Сиволап” (1985), “Червоні лелеки” (1986), збірки поезій “Все так давно, немов і не було…” (2011). Нагороджена орденом “За заслуги” 3 ст. (2009). Лауреат обласної премії ім. Симона Петлюри.
Полеглим під Крутами присвятила “Український романс”, написаний під враженням перших по десятиліттях замовчування публікацій про Героїв Крут. Вірш поклали на музику і виконували полтавська просвітянка Орися Ковалевич, відроджувач “Пласту” Володимир Скоробський (м. Київ), а полтавський бард Юрій Трейгель, створивши свою інтерпретацію, проніс “Український романс” через майдани Революції Гідності, виконує його й нині.
Український романс
Ми упали в сніги.
Наші очі викльовують круки.
А нащадків навчать,
як тим крукам співати хвали.
Україно, живи! —
Простягаємо зранені руки,
Україно, прости,
що від ката тебе не спасли!

Боже нив і дібров,
наші душі до Тебе у леті,
Боже, Матір Вкраїну
хоч Ти заступи і спаси!
Нас укрили сніги —
і хорунжих, і просто поетів,
а її ще терзають
московські розлючені пси.

Ми упали в сніги…
Нас підступно ударили в спину
комісарський наган
і незгода у хаті вітця.
Україно, прости, —
хоч ми впали, та бились до згину
Із тими, що хотіли,
щоб крові не було кінця.

Ми зостались в снігах…
В Київ сунуть нові муравйови.
Хоч були ми орли,
нас онукяничар розпина.
Україно, устань,
дай зневіреним сили й любові,
Україно, прости, —
коли є ще за нами вина.

Пом’яніть нас усіх.
Ми увійдемо в Божі оселі.
Ми за вас Його будемо
денно і нощно молить —
За зчужілі міста
і засипані стронцієм села,
За усе, що так тяжко
вкраїнському серцю болить.

Ми упали в сніги…
Пом’яніть нас усіх…

Григорій Булах
Український поет, перекладач, прозаїк, майстер художнього слова, народний артист України. Народився 10 квітня 1938 р. у селі Піски Лохвицького району Полтавської області. З 01.07.1982 року член НСПУ. У 1990—1996 рр. — автор і ведучий програми “Живе слово” на Українському телебаченні. 1994—1998 рр. — член Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
Сніг
Цей білий сніг на чорнім чорноземі,
Як білий аркуш у крутянський степ.
Я знов торкаюся тієї теми,
В якій кривавиться нестерп.

В якій невигойність і болі.
Бинтів — немає! Тільки — сніг!
Цей білий сніг на чорнім полі,
Цей білий сніг — у ізголов’я ліг.

Цей білий сніг молодший за їх юність,
Цей білий сніг — шрапнеллю у світи.
Цей сніг в майбутнє,
у сьогодні,
у минулість!
Цей сніг нетанучий, на лицях молодих!

Цей чорний креп чорніше чорнозему.
В сльозі Тичини — вибухає схлип!
Червона кров дописує поему
Про білий цвіт весняних лип.

“Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить… Кохана спить…
Піди збуди, цілуй їй очі”.

А білий сніг — на чорний чорнозем.
Коханий спить…
У ізголов’ї — степ!
Не розбудити сон рядком поеми,
Бо юний цвіт — в снігу отерп!

Ви знаєте, як сніг той шелестить
На мертвих лицях, у січневі ночі?
Кохані сплять… Коханий спить!
Ніхто не поцілує в мертві очі!

Ви знаєте, як сніг на мертвих лицях
Шелестить?
Кохані сплять… Коханий спить.
Ні! Ви не знаєте, як сніг той шелестить.

Демид Бурко
Історик церкви, літератор. Народився 29.08.1894 р. у с. Пирогів на Вінниччині. Водночас життя його пов’язане і з Полтавою та селом Яреськи Шишацького району. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917), референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. З жовтня 1941го — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтави. Підготував до друку видання Євангелія (у перекладі Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті “Голос Полтавщини” (1941—1943 рр.) надрукував низку статей з історії літератури і мистецтва, вірші і спогади з пережитого. Автор книги “Українська Автокефальна Православна церква — вічне джерело життя” (1988, БавндБрук, США). На її сторінках знайшли місце і враження автора про полтавський період життя. Вірш “Крути” написав 1938 року. Тоді сталіністи лютували особливо, вирубуючи під корінь усе українське. У передмові зазначив:“Цей вірш написано в 20ті роковини битви під Крутами, в січні 1938 року, на самому полі бою за найтяжчих московськобільшовицьких окупаційних умов”. Помер 1988 року у Штутгарті.
Крути
Стою німий… Схиляю низько чоло…
У спогадах подія судних днів
Жива встає… Точився бій навколо…
О, скільки їх, відважних юнаків,
За рідний край і за любов до волі
Лягли от тут, на цьому полі!..
Ой, поле, поле крові і скорботи!..
Тут в сяйві ранку нашої весни
Почавсь новий шлях хресний до Голготи
І залунало зрадливе: “Розпни!”…
Немов Христа друге страшне розп’яття
Судилося Вкраїні… О, прокляття!

Полікарп Плюйко
Народився 3 березня 1903 року у селі Білогорілка Лохвицького повіту. Український поет, прозаїк, діяч діаспори (літературний псевдонім Поль Половецький). Ходив до церковноприходської школи, згодом вчителі порадили батькам віддати його в Лохвицьку школу, де навчався у 1915—1923 роках. Окремо брав уроки гри на фортепіано. Працював у школі Глинська, організував хор, яким диригував. 1926 року вступив до Київського інституту інженерів шляхів. По його закінченні (1930) відділом кадрів спрямований як “політично неблагонадійний” до роботи на Томську залізницю. Тоді написав низку віршів, які побачили світ лише після війни. 1935 року звільнений з роботи. Перебував під постійним наглядом НКВД, оскільки “демонстративно розмовляв з усіма працівниками установи лише поукраїнськи”. Брат його Іван, учитель, був закатований сталінськими дияволами 1938 року (посмертно реабілітований 1958 р.). 1945 року опиняється у Західній Німеччині, у таборі утікачів у Міттенвальді, там працює учителем математики в українській гімназії. 1950 року переїхав до США. Професор, одним із перших узявся досліджувати генезу Голодомору 1932—1933 років, послуговувався власним досвідом і спостереженнями та архівами американських газет, зокрема “TheNewYorkTimes”. 1944 року написав вірш про бій під Крутами. У серпні 1974 року написав коротку автобіографію “Мій родовід”. Вийшли друком: 1965 — історична поемасатира “Цар Премудрий Саривон”,1966 — “Проти течії” (праціроздуми на соціальнополітичні теми), “Наша Батьківщина”, Канада, 1978 — лірикасатира “Над безоднею”,“Геєнна огненна”. Ненадруковані твори: “Записки крігсфербрехера”, “Намісники Христа і їх діяння”. Друкувався у 1960х роках у газеті “Наша Батьківщина”, Торонто. Помер 1979 року у США.
Крути
Тож не хмари чорні крили снігові рівнини,
Не татари йшли на здобич в землі України.
З Москівщини більшовицьких диких орд навали
Молодую Україну багнетом вітали,
Шматували воскреслеє тіло сиротини,
Готували їй глибоку, темну домовину…
…Боронили соколята підступ до столиці,
Поливали сніг пухнастий краплі кривавиці.
Турбували й відбивали люту, злу навалу,
Не чекаючи зі сходу шаленого шквалу…

Олексій Шевченко
Народився 22 серпня 1928 року у селі Лютенські Будища Зіньківського району Полтавщини. Після Другої світової війни жив із батьком у Західній Німеччині, згодом оселився у США, закінчив міський університет НьюЙорка, здобув фах інженераелектрика. Ще в студентські роки писав вірші, оповідання на літературознавчі й політичні теми, які публікувалися у журналі “Смолоскип” та в багатьох інших українських діаспорних часописах. Вірш “Крутянці” написав 1953 року. Після здобуття незалежності кілька разів відвідував Україну, своє рідне село, був представником Міжнародного Благодійного фонду і видавництва “Смолоскип” у США і Канаді. Побратим видатного українського видавця Осипа Зінкевича. Помер 5 серпня 2008 року в місті Бріджвотер. Похований на українському православному цвинтарі у БавндБруку.
Крутянці
Морозне повітря дрижало
Від згуків потужних гармат,
А Ви залягли в окопах
Без куль, без шинель, без гранат.

Лиш триста пішло Вас,
Щоб волю здобути,
Щоб вірність навіки
Батькам присягнути.

Пощо Вам шинелі, пощо кулемети,
Хіба ж Ви навчилися цього?
Ви ж мрійники юні у світі фантазій,
І що Вам, що січень січе…

Лиш Ви замінили
Перо на рушницю.
А Вам назустріч іде
Шість тисяч п’яниць.

Ваш голос лунає в широкому світі
В просторах небесних тремтінь,
В блакиті глибокій, над золотом нив
В серцях наших юних, уже без терпінь.

Ми йдемо за Вами
В простори чарівні,
бо хочемо бути
Із Вами спільні!

Упорядкував Олег ПУСТОВГАР,
перший заступник голови Полтавського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment