Спротив німецькій та московській окупації

Едуард ОВЧАРЕНКО
У “Козацькому домі” (м. Київ) відбулася презентація книжки “Лицарі золотого тризуба” Володимира Покотила. Твір побудовано на документальному матеріалі.

Володимир Кіндратович Покотило (1922—2013) народився на хуторі Кірчик Бишівської волості Київського повіту і губернії. З 1938 року — член СВУ, з 1939-го — ОУН. У 1941—1943 роках — організатор оунівських боївок у Бишівському, Фастівському та Бородянському районах Київщини, а також конспіративних квартир у Києві та передмісті для похідних груп ОУН-Р. У 1943—1946 рр. служив в оунівських боївках на Львівщині, провідник юнацтва ОУН-Р в одному з районів Львова. 1946 року посланий Проводом відновлювати ОУН-Р на Київщині. Обласний провідник ОУН-Р на Київщині в 1946—1948 роках. 1948 року його схопили енкаведисти. До 1961 року поневірявся в таборах ГУЛАГу: Джезказган, Караганда, Екібастуз, Долинка, Спаськ, Кенгір, Тайшет. Після звільнення повернувся на Київщину. Працював художником, скульптором, реставратором.
“Роман задумав давно, ще 1941 року, коли події розвивалися блискавично і люди змінювалися на очах. Хотілося схопити той швидкоплинний хід подій. Тоді я записав свідчення очевидців, що дивом залишилися живими, систематизував свої враження від пережитого, бо історія кидала і мене у вир смертельних випробувань. На жаль, багато записаного по гарячих слідах не збереглося.
Роман “Земля в ярмі” (другий варіант “Україна в ярмі”) я написав під псевдонімом 1944 року про повстанський рух на Київщині у 1917—1922 роках, голодні 1932—1933 роки та підпільну боротьбу на Бишівщині 1941—1943 років та передав його у Центральний Провід ОУН-Р для опублікування за кордоном. Подальша доля твору мені невідома. Можливо, його видали у Німеччині, США або Канаді під невідомим мені прізвищем, аби не підставляти мене під удар радянських спецслужб. Але кращого твору, насиченого фактами, подіями, прізвищами, можливо, що художньо недосконалого, вже не буде!
1947 року твір “Земля в ярмі” я відніс до видавництва “Радянський письменник”. Враховуючи, що видавати його мали у радянській Україні, багато подій не описав, прізвища, з метою конспірації, змінив. Роман назвали суцільною антирадянщиною і повернули. Я прибрав багато гострих і важливих моментів, та мені його знову віддали. Я ще скоротив рукопис, пом’якшив його й відніс до редакції. Твором зацікавилися письменники Василь Бережний та Яків Городской. Роман уже мали друкувати у скороченому варіанті у журналі. Та, попри всі сподівання, твір не з’явився у світ.
Це стало однією з причин того, що мною зацікавилося МГБ Української РСР, але я зобов’язаний був донести правдиву історію до читача. Невдовзі мене заарештували…” — згадував Володимир Покотило.
На презентацію книжки завітали історики, краєзнавці, всі, хто цікавиться історією України.
“Книжку “Лицарі золотого тризуба” Володимир Покотило написав про своє життя. Можливо, є неточності в перебігу подій. Але головним для автора було передати свої емоції, і це йому вдалося.
Почав вивчення книжки з розділів, які зацікавили мене як історика ХХ століття. Дізнав­ся багато нового про 30-ті роки. Вразили частини, що стосувалися періоду німецької окупації. У книжці багато цікавих сюжетів, які можна розвивати, досліджувати. Цей літературний твір починається з розділу “Голодний 1933 рік” і закінчується розділом “В’язень ГУЛАГу”. Книжка має потужне історичне підґрунтя. Водночас це літературний твір.
Володимир Покотило вважав себе щасливою людиною, бо дожив до Незалежності України. Лише кілька місяців він не дожив Революції Гідності”, — розповів керівник Всеукраїнської кампанії “Пам’ять нації”, кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.
“Ми познайомилися з Володимиром Кіндратовичем 2004 року в Товаристві “Просвіта”. Спілкувалися протягом майже 10 років. Він дуже любив спілкуватися з молоддю, покладав на неї великі надії. Вважав, що лише радикальні методи боротьби можуть принести помітні результати.
До “Просвіти” він тоді приніс щойно опубліковані частини його книжки у періодичних виданнях. Шукав, хто зможе повністю видати його спогади. Всі відмовляли. Я зрозумів, чому їх не видавали. По суті, у 1991—2013 роках ми жили в модернізованій УРСР. І лише такі люди, як В. Покотило, відчували справжню історію. Слава Богу, часи змінилися. Нам вдалося виховати молоде покоління, яке сьогодні зі зброєю в руках захищає Україну.
Володимир Кіндратович навчив мене двох речей. По-перше, боротьба за українську державу не припинялася ніколи. По-друге, історію України з покоління в покоління творили одні й ті самі роди. Коли почав досліджувати історію України як краєзнавець, то зрозумів, що кожні 16—25 років в Україні спалахували повстання.
Не можна передати словами, як Володимир Покотило описав Голодомор. Ці сповнені жахом і емоціями рядки треба читати. Так могла написати лише людина, яка все це пережила.
З ініціативи КУНу, активним учасником якого був Володимир Покотило, одну з вулиць на Борщагівці в Києві, де він жив, назвали його іменем. Але до цього часу він не реабілітований”, — підкреслив редактор і видавець книжки, голова Київського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Євген Букет.
Також Є. Букет розповів про діяльність Національного газетно-журнального видавництва, про періодичні видання “Культура і життя”, “Українська культура”, “Кримська світлиця”. На жаль, держава припинила фінансування цих проектів. Але журналісти не збираються складати руки і робитимуть все, аби вони доходили до читача і 2019 року.
Директор Макарівського районного історико-краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Віталій Гедз розповів про вивчення справи Володимира Покотила в архівах СБУ та про діяльність українських націоналістів на території Київщини у часи Другої світової війни та наступні десятиліття.
Під час презентації відбувся невеликий концерт. Заслужений артист України Тарас Силенко представив думи, присвячені Коліївщині, найбільшій українській перемозі — Конотопській битві та “Повстань, народе мій”. У концерті взяли участь родина Віксніних та молодий бандурист Василь Жованик.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment