Гнат Хоткевич та його родина

Там, де не колеться трава / Галина Хоткевич. — Львів: Апріорі, 2017. — 224 с.

Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського ОО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка

Сповідь Галини Хоткевич, знаменитої писанкарки і наймолодшої доньки про батька та його нащадків — дивовижна сага та своєрідний лист із минулої епохи. Водночас це безцінне джерело для всіх дослідників нашого героїкотрагічного поступу. Видрукувана накладом лише в одну тисячу примірників, вона не тільки архівує повчальну долю українського громадського діяча, літературного класика, натхненника й активного учасника національного культурнопросвітницького руху першої третини ХХ ст., особистості неймовірного таланту в різних царинах високого духовномистецького життя Г. М. Хоткевича та його родини, а й викликає неабиякий подив і захоплення.
Викладене вчергове спонукає замислитись над злободенною темою національної пам’яті. Загальновідомо, що жертва сталінськобільшовицького тоталітаризму Гнат Мартинович Хоткевич — організатор хорів, театрів, інструментальних колективів, автор 300 літературних і 600 музичних творів, у його честь проводять пам’ятні заходи, на Харківщині плідно функціонує меморіальний музейсадиба, а ім’я навічно вкарбоване в топоніміці різних регіонів країни. Та чи все нам відомо про нього і його сподвижниківпобратимів? Що ми знаємо, наприклад, про здобутки Г. Хоткевича та його родини на просвітянській ниві України? Чи не на часі нарешті на державному рівні започаткувати фундаментальний документальний цикл досліджень — громадськополітичні портрети творців новітньої вільної незалежної Соборної України на тлі подій минулого буремного століття? Ми занадто багато говоримо про культ пам’яті видатних українців, зокрема й таких, як Г. М. Хоткевич. Але чому все так і залишається на рівні побажань?
Упорядник та відповідальний редактор книги Віра Манько на поставлені “чому?” відповідає: “Ми ще не дійшли уповні до усвідомлення внеску Хоткевича — прозаїка, драматурга, критика і літературознавця, мистецтвознавця, композитора, скрипаля і віртуозного бандуриста, диригента, історика, педагога, етнографа, видавця, театрального та громадського діяча, — в український мистецький поступ, не цілком оцінили новаторство і широту засягу його проектів…”
Г. М. Хоткевич (літературний псевдонім Гнат Галайда) народився 31 грудня 1877 р. (12 січня 1878 р.) в сім’ї харківського міщанина Мартина Пилиповича. Дитинство Гната минуло в Деркачах під Харковом. Щоб дати сину гарну освіту, незаможні батьки приписали йому один рік у метриці. Закінчивши ремісниче училище з відзнакою, продовжив навчання на механічному відділенні Харківського технологічного інституту. Тут і сформувався як завзятий українофіл, активний учасник культурноосвітніх заходів у місті та селі.
Зокрема, в музичному мистецтві Г. Хоткевича визнано одним із найяскравіших українських музикантів і теоретиків народної музики. Вдосконалюючи бандуру, він власноруч виготовляв унікальні народні інструменти. Запровадив власну манеру та методику для них. Усі чесноти дозволили включитися в концертну діяльність. Виключений за “українство” з інституту, приєднався до хору Миколи Лисенка, де став знаним віртуозом співу і гри на бандурі. Викладена ним доповідь про музику і кобзарські традиції на ХІІ Археологічній конференції у Харкові (1902 р.) викликала неабияке захоплення науковців і громадськості. А організований концерт ансамблю бандуристів став їхнім першим офіційним виступом в історії. Г. Хоткевич ініціював ідею збереження мистецтва кобзарів за допомогою запису їхньої музики на недавно винайдений фонограф. Терміни “кобзарство” і “кобзарське мистецтво” також уперше в обіг увів він.
Мріючи видавати невеличкі за обсягом та дешеві книжечки для просвітництва українських селян і робітників, які будили б їхню національну свідомість, Хоткевич невдовзі на громадських засадах очолив просвітницьке видавництво “Вс. І. Гуртом”. Серед видань були збірки з творами Т. Шевченка й І. Франка. Зпосеред тих, хто реально підтримав Гната Мартиновича, — М. Коцюбинський.
Переслідуваний царатом, переїхав до Галичини. Там заснував Гуцульський театр, для якого написав п’єси “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Непросте” та ін. На цей час був досвідченим театральним діячем. Бо ще 1895 р. в Деркачах створив перший на Слобожанщині сільський театр. Майже водночас заснував у Харкові студентський театральний гурток, який став основою першого в Україні знаменитого робітничого театру. Упродовж трьох років театральна трупа 150 акторіваматорів поставила понад 50 вистав українських класиків. Як правило, на вистави збиралося понад 800 глядачів. А в репертуарі театру було постійно 16 вистав українських класиків, чого не мали й професійні театри. Все це засвідчує колосальний внесок Г. М. Хоткевича в розвиток української культури.
Повернувшись з Галичини на Велику Україну, Хоткевич у Києві долучився до літературномистецького життя, виступав з лекціями, влаштував серію концертів “Вечір бандури”, редагував літературний журнал “Вісник культури і життя”. На початку І Світової війни був засланий на Воронежчину. Посипались доноси. Військова контррозвідка розшукувала його на Київщині та Полтавщині, запідозривши в шпигунській діяльності на користь Німеччини та АвстроУгорщини. Лише 20 червня 1917 р. повернувся до Харкова. І відразу ж поринув у громадське життя. Був обраний до “Українського організаційного комітету”, в якому очолив культурнопросвітницьку роботу. Боронячи українську мову, історію, культуру, активно виступав з лекціями, засадничими доповідями, дописував до періодичної преси, гостро критикував “російський інтернаціоналізм”. Фактично не було на Слобожанщині жодного повіту, де б він не побував, гуртуючи громадськість довкола створюваних “Просвіт”.
Г. Хоткевич створив Харківський національний хор, влаштував пропам’ятні вечори, присвячені Т. Шевченку, І. Франку, М. Лисенку. Створена ним капела бандуристів у складі полтавських та київських митців невдовзі стала високопрофесійною і багато концертувала в Україні й за кордоном.
Згортання проголошеної українізації, штучний голодомор 30х років, влаштований Кремлем, знищення українського кобзарства, постійне цькування з боку НКВС гнітюче вплинуло на психологічний стан Гната Мартиновича. А невдовзі був і арешт.
23 лютого 1938 р. на заарештованого Г. М. Хоткевича харківські енкаведисти завели кримінальну справу за ст. 54 прим. 6, 10, 11 КК УРСР. За сфабрикованими матеріалами про участь у контрреволюційній організації і шпигунстві на користь Німеччини позасудовий орган — особлива трійка УНКВС по Харківській області — “засудила” його до розстрілу, який здійснили 8 жовтня у підвалі місцевого управління.
Навісивши тавро “родина ворога народу”, в сімейному гнізді у Високому “народна влада” милостиво залишила Хоткевичам кімнатку з кухонькою. Але за “послугу” вдесятеро збільшила податки, “відрізала” присадибний сад, примусила повернути авторські літературні грошові аванси та надумані заборгованості Хоткевича. Листи, адресовані високопосадовцям Корнійчуку, Хрущову, Берії, Вишинському та іншим залишалися без відповіді. Ризикуючи, родину, позбавлену засобів існування, таємничо підтримали Білецькі, Будкевичі, Алешнікови й особливо знаний вірменський актор Ваграм Папазян. У таких неймовірно скрутних умовах Платоніда Володимирівна не тільки зберегла архів чоловіка, а й добилась офіційного захисту й упорядкування документів від створених комітету з охорони пам’яток культури та СП СРСР.
З початком німецькорадянської війни, з метою підняття морального духу відступаючих армійських частин, більшовицькі пропагандисти завзято використовували мистецький спадок Г. Хоткевича. Нерідко після патріотичних закликів по радіо під дзвін бандури звучали в його виконанні козацькі думи, записані ще 1934 р. на Одеській студії.
Під час німецької окупації в Харкові відродилася “Просвіта”. Її активним членом була і П. В. Хоткевич. Але вир війни розкидав родину Хоткевичів.
П. В. Хоткевич у Празі доглядала хворого приятеля свого чоловіка — відомого історика Дм. Антоновича. Після його смерті в 1946 р. отримала чеське громадянство і призначення на роботу в профшколі м. Ічин. 19 квітня смершівці заарештували і заслали її до сталінських таборів. Тільки 1956 р. повернулась до Харкова. За рік туди ж повернувся і син Богдан, який теж поневірявся в мережі ГУТАБу,
Колишній харків’янин, ректор Львівського університету Є. Лазаренко допоміг Платоніді Володимирівні перебратись у край, який колись так причарував Гната Хоткевича, де завжди вважали, що “він наш, з гуцулів”. Мешкаючи в Криворівні, вона не тільки виживала, а й доклала чималих зусиль до облаштування села та створення в ньому повноцінного музею в колишньому помешканні І. Я. Франка. Довгий час очолювала його. Упокоїлась 1976 р. в ІваноФранківську. Але в Галичині жива її слава. Про неї згадують з теплом і любов’ю. Бо “була вона людям і за попа, і за війта, і за знахарку, і за порадницю”.
Донечка Гната і Платоніди Хоткевичів Галина знайшла прихисток у Франції, яка стала її другою батьківщиною. Вперше відвідала Україну 1989 р. Зрозуміло, що лиховісний час не дав їй можливості зустрітись з найріднішими: братом Богданом, матусею, зведеним братом Володимиром — видатним фізиком низьких температур, членомкореспондентом АН УРСР, ректором Харківського університету. Це в його сім’ї після заслання деякий час мешкала його друга мати Платоніда Хоткевич.
Два десятки разів приїздила в Україну з далекого Гренобля Галина. Зробила неймовірно багато для вшанування свого родоводу. Вона вписала його належним чином у культурномистецький простір України. Рід Хоткевичів з їхнім культурномистецьким надбанням по праву належить історії нашої країни, а отже, й усім нам, про що засвідчує й лист до матері. Написаний через чверть століття після відходу у вічність Платоніди Володимирівни, він не лише пройнятий тугою за нею. Це духовний заповіт Галини Гнатівни Хоткевич. У ньому засвідчено не тільки шанування і любов до батьків, а й до отчого краю, України.
2010 р. Галини Хоткевич не стало. Не стало особистості, яка зберегла в собі Україну, жила Україною та для України. Посил її батька не канув у лету. Важко не погодитись з думкою про те, що “той шляхетний чин, який він зробив, можна посучасному назвати подиву гідним культурним волонтерством — подвижницьким життямдіяльністю задля розбудови в умовах антиукраїнської політики російськобільшовицької імперії українського культурного простору”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment