Україна понад усе!

Ганна КИЧУК,
педагог, с. Нове Село,
Підволочиський р-н, Тернопільська обл.
У столичному видавництві “Ярославів Вал” 2018 року випурхнула пречудова творча ластівка й уже долетіла до масового читача: це гостросюжетний роман Катерини Мотрич “Трьохсотлітня Голгофа. Фавор”. У ньому знавець давньої і сьогоднішньої України вимережила на 523 сторінках нелегку долю однієї з найкращих створених Богом оаз на планеті, починаючи з її дитинного, так би мовити, пелюшкового, періоду й до нинішніх днів.
Королева художнього слова веде в цьому творі читача історичними дорогами нашого краю, який нині опинився в епіцентрі кривавих боїщ двох цивілізацій — європейської та азійсько-ординської (московської). Це битва двох світів: світу світла та світу темряви за долю не тільки України — за життя Європи й усього людства.

Роман, здається, написаний не рукою, а серцем і болем авторки. Письменниця словами Літописця каже: “Долі й конем не об’їдеш. Кров, пролита не задарма, зійде тими зернами, які зберуть Божі Ангели й понесуть на престол Господній. Аби лиш цього разу ми самі себе не зрадили й не загубили. Господи! Дай Своєї сили й мудрості! Єдності нам дай!”
Майстриня рідного слова на сторінках книги розмовляє з читачем добірною, барвистою, зрозумілою мовою. Навіть філософські роздуми й високе слово Катерини Мотрич читач сприймає легко й органічно.
Майстерно зображені й персонажі твору: Доля, Кліо, Праведний Гнів, Максим, Дмитро, Степан, Літописець, майданівці, учасники АТО, Велике Тіло, князі Святослав, Володимир Великий та багато інших. Як дочка рідної її серцю природи, змальовує чудову палітру її краси в різні пори року. З рядків твору уважному читачеві вчуваються трелі жайвора, спів пташиних хорів, п’янить запах конвалій, рясту, пролісків, чебрецю, волошок, хлібної ниви, вчуваються голоси наших Предків.
Авторка роману, як боголюбива християнка, вустами своїх героїв говорить про силу молитви, зокрема материнської, силу Духа. У творі крилаті народні вислови цвітуть, мов квіти. Читач насолоджується також врожайним різнобарв’ям словослів’я Катерини Мотрич і як вона на густому ситі просіває найніжніші, найтепліші слова й змальовує ними красу літньої ночі, як на її темному небесному куполі яскраво струменіє безліч зоряних отар.
Письменниця — правдолюб. Перебуваючи зі своїми образами в різних епохах нашої долі, словомстрілою цілить правду прямо у вічі, вказуючи на чвари, міжусобиці, боротьбу за булаву, помилки, великі огріхи, які допустили мужі верхніх щаблів влади, зокрема й нинішні. Не за таку Україну, яка довела нині українців до зубожіння, пролито ріки крові. Вона згадує юних безстрашних героїв Крут, славить мудрість гетьмана Скоропадського, який склав програму побудови української України, яка ніякими узами не була пов’язана з Москвою. Уже Україна зводилася на ноги. Але “все зіпсували ті, що творили державу під себе…”
Відтоді пішло й поїхало… За гречку, тонометри, зеленку, консерви, якусь сотню гривень продаємо своє волевиявлення на виборах і приводимо до державного керма лисів, лейб, “чисті руки”, зеків та “іже з ними”. Вони, всівшись у керівні крісла, забувають від радості, про що нам брехали, обіцяли перед виборами. І вже чверть століття ґвалтують Україну. А народ зозла іменами тих бандюків, злодіїв, брехунобайкарів, зеків тепер називає своїх свиней, півнів, коней, козлів, баранів. Втративши совість, відповідальність перед людом, народні обранці знахабніло пакують валізи з валютою, золотом і тягнуть їх у закордонні схови. Грабіжники не зважають на те, що з тих саквояжів капає людська невинна кров, ллються сльози…
Традиційно українська влада “…нікого й нічого не боїться. Вона безкарна”, — пише авторка. Тому й гнівно вигукує один із героїв роману — Тарас: “Будьте ви прокляті, бандити. Щоб по вас не залишилося й сліду! Боже! Прости мене і покарай цих злочинців!”
У розділах “Майдан: Дух непізнаний” і “Небесні тисячі” серце патріотки Катерини Мотрич і зображуваних нею героїв шаткує біль, коли зрадникпахан, його бундючна зграя, що в змові з ХутінПуєм, пустили захарканих вбивників на мирних людей Майдану, щоб назавжди умертвити Волелюбний Дух. Наші мужні патріоти геройськи боронили волю та долю України. Відійшла у вічність Небесна сотня. Але кат продовжував скаженіти, виконуючи волю кровожерливого “царька”. Майдани стояли не тільки в Києві, а й у всіх містах України. Рука озвірілих убивць, доморощених яничарів безжально клала криваві покоси. Проте страх не зупинив оборонців волі, майдани скандували: “Свободу не спинити!”, “ЄС”, “Україна понад усе!”
ХутінПуй, не задовольнивши свої звірячі апетити: напитися вдосталь крові України, — анексував Крим і так “облюбував” східні області, що донині справляє в них кривавий бенкет.
Підступна Московія, нехтуючи міжнародними домовленостями, й нині погрожує зброєю. А життя людське для неї нічого не вартує. Пробудилася Європа. Весь світ зрозумів, що “Росія — прокляття планети. Це той маховик, що працює на крові, — пише К. Мотрич. — Україна, її народ і далі несуть на Голгофу Христовий хрест”.
Наші хоробрі воїни творять дива безстрашшя в боях з ординцями. Їм допомагають небесні сили й молитва. Вони вже давно були б зламали зуби угрофінській орді. Але?..
Хто винен, що стільки наших захисників загинуло в Іловайському котлі?.. А Дебальцеве?.. Аеропорт?..
Чому зрадники досі не постали перед судом? Чому досі не покарані за вбивства на Майдані? Чому? Коли? Доки корупція роз’їдатиме, мов іржа, Україну?
Та є Суд Божий, і він буде.
Око, серце та творче перо щирої українки Катерини Мотрич зболені смертю тисяч волелюбців, тяжкою долею України. Вона зазирнула й у державні структури. І те, що побачила, — “не вистачило” чорнила, щоб описати. А серце патріотки, хоч і посилало скрики, але удари його ритмічно вистукували: “Україна буде! Буде вільною!” Максим із давнього роду племені полян Максима Безсмертного, виконуючи заповіт прабатьків, у “Посланні до нащадків близьких і далеких Божого року 2077го” каже, що він — один із тих, що народилися від роду великих борців за Україну, за її державу. “Я несу генокод свого роду: “Україна понад усе!” Тож заповідаю: “Бережіть Україну Великої мрії, до якої ми йшли сотні літ, а в останні століття заплатили за це великою кров’ю самого Бога, і ми пили силу “від духовної скелі, що йшла вслід за нами”. І та скеля “був Христос”, він нас і вивів із Голгофи на Фавор. Не згубіть і не зневажте цю дорогу і ту велику кров. Нехай жодна крапля з того поля не буде зневажена й забута. І поклик Предків “Україна понад усе!” хай стане клятвою, щоденною молитвою для кожного. І Україна відповість відлунням: “Кожен із вас для мене — понад усе!”
На мою думку, цей історично правдивий твір — не просто захопливий роман, а й настільна книга для кожного українця.
Роман “Трьохсотлітня Голгофа. Фавор” — визначна подія в літературному й суспільному житті України. Його автор заслуговує на відзначення високою національною премією.
Спасибі письменниці Мотрич за працю. Спасибі за правду.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment