Київ — 30 років відродженої «Просвіти»

Урочиста Академія з нагоди 30-річчя відновлення в Україні діяльності ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, 150-ліття з дня заснування якої відзначили наприкінці минулого року, відбулася 11 лютого в приміщенні Київської міської державної адміністрації.
Голові Київського міського осередку Товариства Кирилу Стеценку, який готував та вів академію, випала непроста роль, адже крім всеохопної радості і торжества, учасники дійства, особливо ті, яким і випало відроджувати “Просвіту”, не припиняли вести свою 30-літню дискусію щодо нагальних завдань організації, її методів роботи.
Свобода висловлювань і жвавий діалог — найяскравіша і найцікавіша демонстрація живого розвитку “Просвіти”, її зростання. Найгостріші — виступи двох славетних просвітян. Перший, як представив його Кирило Стеценко — “Людина-легенда, поет, дипломат і громадський діяч, наш найбільший пасіонарій відродження української держави Дмитро Васильович Павличко”. Другий — “Керівник-очільник ВУТ “Просвіта”, яке було офіційно зареєстровано як окремішня організація відразу після того, як Україна 1991 року отримала незалежність, політик, поет, публіцист Павло Мовчан”. Про гостроту полеміки можемо судити з його виступу.
Павло Мовчан:
— Дорога Українська родино! Дякую всім вам, що ви нагадуєте про те, що ми причетні до великого руху. Ми можемо полемізувати з Дмитром Васильовичем. Для нього це дуже важлива дефініція. Але я всім хочу нагадати, що робила тоді (1989 року — ред.) Компартія. Тоді разом з Товариством української мови творилися Товариства російської мови в Україні, болгарської, польської, єврейської, хоч такої мови немає, навіть циганської, хоча такої мови теж немає. Не перераховуватиму весь інтернаціонал, який назвав Юрій Єльченко (секретар ЦК Компартії України по ідеології — ред.), сидячи в Президії в Будинку кіно, у відповідь на пропозицію Романа Іваничука відродити Товариство української мови“Просвіта”. Він сказав, що ніякої “Просвіти” буржуазної не буде.
Все це відбувалося в Будинку кіно. Тоді були зафіксовані найвагоміші речі. І найважливішою була промова Олеся Гончара, який почав з того, що цитував Тараса Шевченка: “Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого”. Та за це “більш нічого” могли класти голови, їхати за світи, бути понищеними за це “нічого”. За цю мову. Сам факт нашого перебування в цих стінах свідчить про те, Дмитре Васильовичу, що ми незнищенні.
Я не говоритиму про минуле. Не нагадуватиму всі перипетії, бо ми з Вами, Дмитре Васильовичу, були свідками, коли ми подавали кілька разів законопроекти, зокрема напрацьовані за допомогою Івана Пилиповича Ющука, якому треба поклонитися як першому ініціатору, що створив Клуб шанувальників української мови. Я хочу нагадати Вам, Дмитре Васильвичу, що Ви очолювали ще з 1986 року комісію Спілки письменників по роботі з вищими навчальними закладами, тому що вся вища школа була зрусифікована. І коли збиралися в цій комісії, ми говорили про значення Слова. Сьогодні ми вже можемо гортати сторінки Рене Генона, і з’ясовувати, що мова — це справді Господній дарунок. Цей великий француз першим сказав, що Божа частка, якої сьогодні шукають через колайдер, збільшує його вже на кілька кілометрів, щоб знайти цей тунель. А він сказав: “Божа частка в Слові”. І Слово має вирішальне значення для всього.
Двадцять сім років ми головного, основоположного документа не прийняли. Я питаю: європейський вибір — це добре? Так, немає заперечень. НАТО — це гарантії, і ми створювали разом, тут багато присутніх, громадський комітет зі сприяння нашому входженню до Північно-Атлантичного союзу. Але не вирішена тема фундаментальна. Тема мови. Хіба бракувало сьогодні мужності? Я дуже шаную нашого Президента, але пройдіть по Хрещатику. Увімкніть радіо, телебачення, що там панує? Московською мовою говорять, московська мова розпанахалась за п’ять років. Де вона, вас запитую, наша рідна, де вона? Збираються по “Просвітах”. Ще є поміж нас люди, які делегували від Товариства української мови, ми делегували в політику весь склад Народної ради. Отут присутні, і дякую Миколі Поровському, він добре знає, він у Рівному створював ТУМ. Як Микола Степанович Тимошик на Чернігівщині, Буковині. Як Гео­ргій Філіпчук, і Віктор Вовк, і Павло Гриценко, і всі інші. Можу сказати про Петра Макаровича, який тут присутній. Всі вони причетні до того загальнополітичного руху, який ми створили. І ми домоглися створення української держави.
Я щойно прийшов з телебачення — каналу “Київ”. Я був опонентом такого собі Бистрякова, російського композитора, російськомовного, російськоцентричного. І вони вимагають своїх прав, а я йому кажу: “Де наші права? Було 20 мільйонів українців в Росії, куди вони поділися? Де хоч одну школу в Москві, у Владивостоці, у Синьому клину я знайшов? Жоднісінької. Жодної української газети. А ви вимагаєте тут російські театри, російське телебачення, російське все. Де ми, куди нас витіснили, куди видавили?
“Просвіта” безсмертна. Це засвідчило її 150-річчя. Ініціатива наших попередників і те, що там були священики, свідчить, що ми з Церквою разом були і будемо, бо це Господня справа. “В почині було Слово, і Слово було Бог”. Небесне наше посилання від Слова. Якщо наш інформаційний простір зараз покроєний, ми не можемо до космосу добитися, до цієї цілющої енергії і прийняти її сюди. Тому вирішальне значення формування всієї структури Товариства української мови, яке власне і започаткувало цей поштовх. Я виписав слова Олеся Терентійовича Гончара. Настільки були важливі ці слова і лишаються до сьогодні.
Ми не можемо лише спостерігати. Треба робити. Ніяке Товариство української мови, яке Єльченко тоді нав’язав, не може того зробити, що робила “Просвіта”. Чому винищували “Просвіту” стільки разів, чому забороняли? Ми створили мартиролог замучених просвітян по всій Україні. Видати не можемо. До 150-річчя “Просвіти” держава не зробила нічого. Тут присутні представники Міністерства культури. День української мови, рідної мови, ми будемо відзначати так, як і торік, в Ужгороді чи, може, в Києві? Зможемо вплинути на Президента чи ні? Чи, може, вихолощений закон піде туди, зроблять кастрований закон як закон “КК”?
Саме тому ми зібралися тут, щоб нагадати Президенту: ми будемо його підтримувати, коли він підтримуватиме і розв’язуватиме фундаментальне наше питання — мовне. Тоді ми будемо йому умови виставляти. Тільки за умови вирішення нарешті питання нашої перспективи, бо без мови немає нації.
Дуже вдячний Д. Павличку, що він не байдужий до минулого. Але мене тривожить більше завтрашнє. Якщо буде далі та сама ліберальщина, яка панує, — а ми знаємо, що навіть в університеті Драгоманова сьогодні іноземним студентам викладають російською. Це ж ганьбище! СРСР сидить тут, у нас. Ми не можемо виставити і перевчити. Це може тільки той закон, до якого причетний Володимир Андрійович Василенко. Я дуже вдячний всім тим, хто робить загальну справу і нагадує, що тільки в Слові ми можемо відродитися. Жодні соціальні проблеми, жодні соціальні програми, жодна орієнтація. Та ж Європа — вона нас зраджувала, Пілсудський роззброїв армію Петлюри. Скільки можна повторювати ті самі помилки? Мусимо бути сильні. А цю силу дає слово. Слава Україні, Слава рідному слову!

На завершення Урочистої академії з нагоди 30-річчя відновлення Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка на пропозицію доктора юридичних наук, професора Володимира Василенка учасники зібрання одностайно підтримали звернення до Президента України з вимогою ухвалити нарешті закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” — без будь-яких вилучень.

Власн. інф.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment