Приховані витоки міфу

Едуард ОВЧАРЕНКО
У рамках майбутнього 100-літнього ювілею Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка спільно з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України представлено виставку сценографа Андрія АлександровичаДочевського “Сценоманіясценофонія”.

Андрій АлександровичДочевський, учень Федора Нірода та Даніїла Лідера, впродовж 40 років працює в театрі, 27 років є головним художником Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Його сценографічні проекти створено у співпраці з талановитими режисерами вітчизняної сцени: Сергієм Данченком, Адою Куницею, Романом Віктюком, Станіславом Мойсеєвим, Юрієм Одиноким, Олександром Ануровим, Дмитром Чирипюком, Петром Ільченком та іншими. На виставці представлені макети проектів сценографії, ескізні роботи до вистав та ескізи театральних костюмів.
“Досконало володіючи ремеслом, творячи простір, заряджений майбутніми неординарними мізансценами й надзвичайно комфортний для акторів, Андрій водночас залишається не тільки інтерпретатором конкретного твору, а й тлумачем світу”, — пише про Андрія АлександровичаДочевського театрознавець Сергій Васильєв.
Представлені на виставці роботи сценографа сповна відповідають творчому кредо художника, яке він сформулював так: “У кожному сюжеті, глибоко, архетипічно приховані витоки міфу. Щоразу перед початком роботи я намагаюся віднайти чи розгадати приховану міфологему. Якщо її немає, я її створюю. Кінець кожного століття є певним підсумком. Кожен початок століття є певним прогнозом або переосмисленням міфу. Пошук адекватності форми — виклик і завдання. Форма і є змістом. Нова форма — новий міф. І так без кінця, до скону часів”.
А ось що художник розповів про свої окремі сценографічні роботи.
“Король Лір” В. Шекспіра, Театр ім. Івана Франка,1990ті роки:
“Простір коробки був абсолютно відкритим з оголеною театральною машинерією. Добудовані технократичні деталі: галерея праворуч і ліворуч, тильна іржава сторона утворювали умовний пакгауз. Інтермедійною завісою слугує мапа Євразії ХІІІ століття в тому незвіданому вигляді, в якому її уявляли собі сучасники. Таким чином знищувалося відчуття часу – минуле та сучасне одночасно.
Король Лір (Богдан Ступка) на початку вистави мечем розсікав мапу на шматки, кидаючи їх своїм дочкам, в які вони куталися як в одяг. За розірваною мапою з’являвся проржавілий пакгауз — королівство. У момент бурі іржава стіна розліталася в різні боки, оголюючи піщану пустелю. Безліч етюдів з піском: посипання голови короля, фонтани з піску, — говорили про марність буття”.
“Каїн” Дж. Байрона, Львівський духовний театр “Воскресіння”, 1993:
“Виставу було створено в творчому тандемі з режисером Ярославом Федоришиним. Проект сценографії складався так: велика металева ферма утворювала в плані величезний лабіринт. До ферми було причеплено мішковину і прядив’яні канати, пофарбовані в колір червоної глини. Ферма на підвісах то злітала вгору, перетворюючись на скелі, то зникала за порталом, показуючи глядачеві тільки кінці обірваної тканини, що нагадували сталактити печери царства тіней, то опускалася вниз, що створювало піднесення з жертовниками, або лягала на планшет сцени, стаючи лабіринтом, по якому люцифер водив Каїна. Після вбивства Авеля Люцифер кидав у руки Каїна велику матер’яну ляльку. Замість обличчя в ляльки була золота посмертна маска. Лялька ніби приростала до Каїна, стаючи вічною ношею”.
“Вишневий сад” А. Чехова, “Театр Польський”, БельськоБяла, Польща, 1996:
“Облуплений тиньк старих будівель можна роздивлятися годинами, знаходячи в його “малюнках” цілі світи. Дякуючи цим спостереженням, я вигадав образ сценографії до “Вишневого саду” — перетворення старого тиньку у квітучий сад.
Вигадуючи макет сценографії з режисером Сергієм Данченком, велику увагу ми приділяли фактурі стін, що мали складатися з декількох шарів.
У другій дії, коли чеховські герої опиняються в саду, дощаті стіни піднімаються вгору, а крізь умовне напівпрозоре нашарування тиньку проходить контрсвітло — проекція сонячних плям, що утворює білий імпресіоністичний сад.
Саме середовище підказало думку про ремонт. На підлозі з’явилися газети, заляпані крейдою, ремонтні приладдя — козли, відра з фарбою, купа піску, драбина. Вони наступали на “чеховські” меблі.
У третьому акті востаннє зависало квітчасте марево, щоб потім, зруйнувавшись, перетворитись на будівельний брухт. Його прибирали мітлами муляри та штукатури, яких грали робітники сцени.
У фіналі вистави ми придумали повернення дощатих стін, але в іншій якості, без прошарку тиньку. Широкі щілини між дошками пропускали контрсвітло, і виникав ефект хитромудрої клітки з заплутаними переплетіннями тіней та світла. В цій клітці під звук обірваної струни й закінчувалося життя забутого всіма Фірса”.
Також на виставці представлені ескізи до вистав: “Наталка Полтавка” Івана Котляревського (2005), “Божественна самотність. (Оксана)” В. Денисенка (2003), “Мойсей” І. Франка (1996), “Ерік ХІV” А. Стріндберга (2015), “Дорога Памела” Дж. Патріка (2018) — усі Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка; “Варава” — Черкаський музичнодраматичний театр ім. Тараса Шевченка (2004), “Дядя Ваня” — Київський академічний Молодий театр (2003), “Дама без камелій” — Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки (1981), “Фатальна помилка” — Київський академічний театр юного глядача на Липках (1987).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment