Перетворення виборів на фарс?

Петро АНТОНЕНКО,
м. Чернігів

Центральна виборча комісія зареєструвала 44 кандидати на вибори Президента України 31 березня. Це не просто рекорд за всі 7 президентських виборів: досі рекордними були вибори 2004 року — 24 кандидати, на попередніх 2014-го був 21. І ось отаке…
Що тут скажеш? Враження, що на посаду глави держави можна балотуватися всім, кому не ліньки. Про це красномовно свідчить перелік 33-х претендентів, яких Центральна виборча комісія не зареєструвала кандидатами.
Схоже, ті, хто у нас верховодить суспільно-політичним життям, тобто, бізнес, можновладці, політикани, прагнуть перетворювати дуже важливу справу виборів на фарс.
Що ж за висуванням величезної більшості претендентів — і зареєстрованих, і ні — тих, у котрих шанси на обрання дорівнюють нулю? Це обслуговування як технічних фігур якихось серйозних кандидатів — відбиранням голосів у суперників, участю представників у виборчих комісіях, це прагнення “засвітити” свої партійки і себе перед осінніми парламентськими виборами. Тобто причини нікчемні.
Щоб уже зовсім не перетворювати вибори на цирк, майже півсотні кандидатів (!)
ЦВК відсіяла, не зареєструвала.
Чималий резонанс викликала відмова в реєстрації лідера Компартії України Петра Симоненка. Так, він живий-здоровий, у політичному житті, цей неодноразовий учасник виборчих перегонів, до того ж 1999 року він навіть вийшов у другий тур, коли ефектно була розіграна для виборців альтернатива “Кучма або Симоненко”. Цього разу Центрвиборчком відмовив у реєстрації Симоненкові, бо він заявився не як самовисуванець, а відверто й демонстративно — як кандидат від очолюваної ним Компартії, що й висунула його. ЦВК відмовила в реєстрації на тій підставі, що статут, символіка та й сама назва Компартії суперечать ухваленому навесні 2015 року парламентом закону про декомунізацію.
Але все це лірика. Відкриваємо офіційний Реєстр політичних партій Міністерства юстиції України. Під № 109 значиться Комуністична партія України. Та сама, зареєстрована 5 жовтня 1993 року, після двох років заборони по розпаду СРСР — у зв’язку з участю її в московському заколоті ГКЧП та іншими антидержавними діяннями. Але відновлена, зареєстрована, брала участь у численних виборіадах, була представлена у 7-ми наших парламентах, всіх, крім нинішнього і, виявляється, офіційно існує й сьогодні.
Невже 4 роки не вистачило владі держави, щоб нарешті юридично ліквідувати цю давно вже антизаконну партію?
Утім, і без Симоненка кандидатів від прокомуністичних, лівих сил вистачає. Зокрема, після розколу Соціалістичної партії йде на вибори не лише її нинішній очільник, а й багатолітній лідер Олександр Мороз. Теж неодноразовий учасник перегонів, двічі голова парламенту. Програвши при розколі партії, він спокійно створив нову під назвою — Соціалістична партія Олександра Мороза (ще одна “іменна” партія), яка й висунула його кандидатом. Є серед кандидатів й інші ліві — це після майже 4-х років декомунізації.
Частині претендентів було відмовлено в реєстрації з політичних, ідеологічних мотивів.
Скажімо, 6 претендентів отримали відмову, бо ЦВК вважає, що в їхніх програмах містилися положення про ліквідацію незалежності України чи насильницьку зміну конституційного ладу, або порушення суверенітету, територіальної цілісності, або пропаганда війни, насильство і посягання на права і свободи людини. Справді, така заборона резонно фігурує у законі про вибори президента. Адже ці положення антиконституційні, їхня пропаганда заборонена, а спроба втілення є серйозним злочином. Залишається лише вірити ЦВК, що у програмах тих претендентів були такі положення.
Ще одному з претендентів відмовили у реєстрації через те, що його програма містила таке: “Я виступаю за те, щоб всі гілки і рівні державної влади очолювали представники титульної української нації (не менш як 80%) з одночасним пропорційним залученням представників національних меншин”. Звичайно, можна дуже критично ставитися до такої ідеї, але визнаймо, що вона має певних прихильників, вільно пропагується й обговорюється. Питання тут у юридичній площині: чи є подібне підставою (навіть з найбільш благими намірами!) для відмови у реєстрації? Мабуть, підставою стало положення Конституції про рівність усіх націй у державі?
Є ще цікавіший приклад. Одному з претендентів відмовили у реєстрації, бо він пропонував у своїй передвиборній програмі ввести смертну кару для державних службовців усіх рангів за такі злочини, як корупція, зрада, розкрадання державного майна. Так, у нашій державі, як і майже по всій Європі, смертна кара скасована. Але ж ідея її введення постійно “висить” і вільно обговорюється в суспільстві.
Відмовлено в реєстрації Надії Савченко, ще недавньому кумиру нації, що Указом Президента відзначена найвищим званням держави — Герой України. Нині вона на лаві підсудних, у суді Чернігова.
Надії Савченко, яка вже встигла створити свою, теж “іменну” партію, що й висувала її кандидатом, відмовлено в реєстрації не тому, що вона є звинуваченою у злочині. Бо поки що — не засуджена ж! Он спокійно зареєстрований і балотується теж доволі відомий Роман Насіров, недавній головний податківець держави, нині звинувачений у колосальному розкраданні цієї держави. Надії Савченко відмовлено на тій підставі, що вона… не внесла грошову заставу. Звісно ж, Надія, її адвокати, партійці добре знають про необхідність такої застави. Тоді що все це значило?
Між іншим, через невнесення застави відсіяно одразу кілька претендентів. Зрозуміло, що мало не всі з величезної когорти претендентів і кандидатів вносили не свої гроші, за них вніс хтось. Але виявилися й такі, що не внесли — ні самі, ні хтось — необхідну суму у 2 мільйони 500 тисяч гривень.
Наприклад, один претендент вніс 25 гривень, що рівно у 100 тисяч разів менше необхідної суми. Інший вніс 5 гривень, тобто у півмільйона разів менше потрібного. Рекорд поставив претендент, який, явно в насмішку, вніс рівно одну мільйонну (!) частку суми — 2 гривні 50 копійок. Словом, далеко до наших виборів цирковим клоунам.
Але й зареєстрованих — 44 кандидати! Причому переважна більшість — це кандидатики, котрі наберуть у голосуванні жалюгідні “нуль” і скількись десятих чи й сотих відсотка голосів. Вони про це знають, це прогнозовано. Але марно після виборів соромити таких, дорікати, що вони пхалися на ці вибори. Вони знають ЧОГО.
Клоунада, цирк, фарс, засвідчені уже самим висуванням і реєстрацією кандидатів, тривають. Зараз тривають у форматі виборчої агітації, яка теж, схоже, б’є всі рекорди з демагогії, популізму, брехні, наклепів, засилля брехливих, замовних “рейтингів”. Тобто рекорди повної зневаги до виборців. То, може, ми це заслужили?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment