Яків де Бальмен, чи Козак Дибайло

Дарія БОБРИК,
фахівець Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
Дев’ятнадцяте століття, територія сучасної Прилуччини. Вздовж великої пирятинської дороги — пшеничні поля, отари овець, криниціжуравлі. З великого шляху поворот на Линовицю. Ліворуч видніється в зелені садів село з білою кам’яною церквою, а прямо — садиба власника. Дорога, обсаджена віковими липами… Кам’яний білий будинок, зведений 1796 року, з колонами та мезоніном, стоїть посередині. Пірамідальні тополі й біла акація огинають півколом загорожу та в’їзні ворота. Саме в цій мальовничій місцевості 1813 року народився художник, письменник, офіцер Яків де Бальмен.

Більшість, на жаль, згадує Якова Петровича лише як особу, якій присвятив свою поему “Кавказ” Т. Г. Шевченко. Щоб вшанувати пам’ять та ознайомити загал із творчим і життєвим шляхом Якова де Бальмена, Галина Осіпова, завідувачка відділу обслуговування бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, ініціювала проведення заходу “Друже незабутий”. Викладачі, працівники бібліотеки та музейного комплексу, студенти ознайомили присутніх з історією життя Якова де Бальмена.
1830 року Яків де Бальмен вступив до Ніжинської гімназії вищих наук вільним слухачем. Тут він товаришував з Гребінкою, АфанасьєвимЧужбинським, Рудановським. Любив читати Вольтера, Дідро, паризькі журнали та альманахи. Серед випускників 1832 року за сумою випускних балів Яків Петрович був на першому місці.
Якова навчав відомий художникпросвітитель К. І. Рабус. Він поєднував викладання теоретичних курсів із практичними заняттями та аналізом кращих творів провідних художників.
Джерелом творчого натхнення Якова де Бальмена було таємне кохання до далекої родички Софії Вишневської, тому, як стверджує літературознавець і шевченкознавець Андрій Кузьменко, “чорнильниця з пучком пір’я стала розрадницею його страждань, а папір — повірником таємниць”.
Про незламність характеру Якова свідчить один цікавий епізод: щоб припинити зустрічі з Софією, батьки беззаперечно хотіли відправити його в Петербург в артилерійське училище. Аби зруйнувати їхні плани, Яків навмисне застудився й тяжко захворів.
Перша проба пера майбутнього письменника — це його таємний студентський щоденник, записи в якому датовані періодом навчання в Ніжині. У ньому автор в аналітичній формі виявив своє ставлення до тогочасної дійсності. В основу повістей поклав відомі йому драматичні факти з життя ніжинських професорів, родичів та знайомих.
20 жовтня 1832 року Якова де Бальмена зараховано унтерофіцером Білгородського уланського полку. Як зазначає Андрій Кузьменко, Яків пішов на службу через матеріальну скруту, до того ж у той час дворянину, щоб отримати цивільну посаду, потрібно було мати офіцерський чин. Але він під час служби мав час для творчої діяльності.
Яків де Бальмен загинув у сутичці з чеченським загоном під час Даргинського походу на Кавказі. Його тіла так і не знайшли…

***
Завідувач сектору читального залу Ірина Олександрівна Левченко за допомогою мультимедіа провела віртуальну екскурсію Линовицею, родинним гніздечком де Бальменів. Башилови у кінці 90х років XVIII ст. купили у спадкоємців генерала Стоянова цей маєток. На місці старих зведень вони спорудили гарний двоповерховий будинок з колонами, два одноповерхові флігелі та низку господарських будівель. Коли Софія Башилова, донька таємного радника та сенатора, вийшла заміж за Петра де Бальмена, Башилови подарували маєток молодому подружжю.
Тут була домашня бібліотека з виданнями європейських та вітчизняних класиків, картинна галерея, музей зброї, письмовий стіл Бонапарта. Річ у тім, що дядька Якова — Олександра, було призначено комісаром на острові святої Єлени. Він мав стежити за Наполеоном. Одружившись на падчерці губернатора, після смерті Бонапарта він отримав кілька його особистих речей.
Гостей у Линовиці приваблювало штучне озеро з островом, що назвали “чайним”. Там господарі влаштовували чаювання, а навколо плавали лебеді.
У ХІХ столітті маєток де Бальменів у Линовиці відвідали Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр АфанасьєвЧужбинський, Нестор Кукольник, Іван МуравйовАпостол, Лев Жемчужников та ін.
Про атмосферу на вечорах у де Бальменів згадував Чужбинський: “Розмовляли про поліпшення життя й побуту селян, впровадження новинок”.
1919 року все майно маєтку де Бальменів розікрали, а бібліотеку знищили. Двір розібрали на цеглини, а основну територію віддали під машиннотракторну станцію, яка й досі там є. Нині оглядова та в’їзна вежі зруйновані. Уціліло всього три будівлі: конюшня (там зараз автомайстерня), господарська будівля та будиночок прислуги, але вони дуже змінилися. Дім у Линовиці — родинний музей де Бальменів, сьогодні перебуває в занедбаному стані.
Про живопис Якова де Бальмена розповіла провідний фахівець музейного комплексу Анна Сергіївна Парубець. 1909 року в Москві побачила світ книга “Гоголевское время. Оригинальные рисунки графа Я. П. де Бальмена (1838—1839 гг.)” — перший і єдиний досі альбом художника. Більшість картин Якова де Бальмена — сцени військового життя, бали, дуелі, побут — усе те, що могло зацікавити молоду людину. Художник дивиться на світ незаангажованим поглядом, іронізує, крізь призму творчості виявляє своє ставлення до тих чи тих подій. Є роботи з сентиментальними, фантастичними сюжетами, натрапляємо на сцени з мирного життя.
Де Бальмен із двоюрідним братом Башиловим виконали ілюстрації, заставки, кінцівки і заголовні літери до рукописного “Кобзаря” Шевченка (1844) — “Wirszy T. Szewczenka”.
На літературній ниві вирізняються твори Якова де Бальмена: “Изгнанник”, “Самоубийца”, “Пустыня”, “Не достанься никому…”, “Мыза”, “Солдат”, “Отрывки из заброшенного дневника”. Щодо художнього методу, то можна стверджувати, що Яків починав як романтик, однак з часом віддав перевагу реалістичному методу відображення дійсності.
Найґрунтовнішим дослідженням творчого та особистого життя Якова де Бальмена наразі є історичнолітературний нарис Андрія Кузьменка “Друже незабутий”. Викладачі Гоголівського вишу також виявили науковий інтерес до цієї теми, зокрема публікація Т. В. Михед “Жанрові особливості повістей Якова де Бальмена”. Потрібно згадати праці Сиротенко Л. Ф.: “Архітипові основи повісті Я. П. де Бальмена “Изгнанник”, “Романтична робінзонада Я. П. де Бальмена (незакінчена повість “Пустыня”), “Помста за любов. Рання повість Я. П. де Бальмена “Мщение”.
— Охочі можуть і сьогодні продовжити дослідження приватного й творчого життя Якова Петровича, — зауважила Оксана Миколаївна Капленко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та журналістики. — Розвідки, присвячені практикам повсякдення, наразі є актуальною темою, крім того, існує необмежений простір для пошукової діяльності.
Євген Миколайович Луняк, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України, який досліджував діяльність КирилоМефодіївського братства, згадав про цікавий факт із біографії Якова де Бальмена. Виявляється, Яків належав до товариства “мочемордів”. Це неофіційне утворення українського дворянства та літературномистецької богеми, ліберальних поміщиків на Пирятинщині та Чернігівщині 1840х років. До гуртка належали брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик Микола Маркевич, художник Яків де Бальмен та його брат Сергій, Тарас Шевченко, поміщики Капністи, Репніни, Тарновські та інші. Це товариство мало досить сумнівну репутацію, але побутує думка, що безтурботний, легковажний настрій, що, здавалося б, панував там, насправді був своєрідною конспірацією.
Товариство “мочемордів” мало козакофільські симпатії, свідченням цього є їхні титули, зокрема шотландське прізвище графа Якова де Бальмена змінене на Дибайло, додається звання військового осавула.
Як сказала Галина Осіпова, потрібно зберігати пам’ять про людей, які збагачували культуру, примножували духовну спадщину. Додам, що необхідно також оберігати культурні пам’ятки. Історія з маєтком у Линовиці не є винятковою. На території України є чимало величних в минулому палаців та замків, котрі нині поступово перетворюються на руїни. Наприклад, палац Терещенків на Житомирщині, палац ОстенСакен на Київщині, палац Санґушків в Ізяславі на Хмельниччині, палац Тора Ланге на Вінниччині, палац МуравйовихАпостолів у Полтавській області, замок Острозьких на Львівщині. За часів царизму та більшовицької влади ці маєткимузеї перетворювали на інтернати, заводи, казарми… Але й у період незалежної України влада мало дбає про збереження культурних пам’яток.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment