Зустріч Стуса і Сосюри

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото надані театрами

Літературно-музична композиція “100 відтінків любові” за творами Василя Стуса та Володимира Сосюри нещодавно поповнила репертуар Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). “Зустріч, якої не було” — так визначив жанр нової постановки автор ідеї і режисер Анатолій Левченко.

Дитинство та юність Володимира Сосюри минули на Донеччині. Учасник багатьох літоб’єднань 20—30-х років. Видав близько 40 збірок віршів, два романи, півтора десятка поем. Зазнав гонінь за “націоналістичні ухили” та “буржуазний націоналізм”, переніс кілька нервових зривів, помер після другого інфаркту. Похований на Байковому кладовищі.
Василь Стус виріс на Донеччині. Шістдесятник, член Української Ґельсінської групи. 13 років провів у слідчих ізоляторах, карцерах, мордовських таборах, на каторжній роботі, загинув у камеріодиночці під час протестного голодування. 1989 року поета перепоховано на Байковому кладовищі.
Режисерпостановник Анатолій Левченко розповів:
— Торік 6 січня виповнилося 120 років від дня народження Володимира Сосюри і 80 років від дня народження Василя Стуса. Вирішили створити виставу за їхніми творами. Для вистави обрали призабутий нині жанр — поетичні читання.
Коли почали досліджувати творчість Сосюри, то зрозуміли, що справжній Сосюра нам не відомий. Ми цитуємо у виставі слова з “Української літературної енциклопедії”, яка називає його українським соловейком, ліриком. Насправді він багато віршів писав “у шухляду”, а його доля трагічна. Нещодавно відкрили його поему “Мазепа”. Під час Української революції був спочатку у лавах Петлюри, потім — Махна, а згодом — у Червоній армії. Його життя практично розірвало на дві половинки. Про це розповідає вірш “Два Володьки”.
А про Василя Стуса “Українська літературна енциклопедія” пише, що він був екзистенціалістом, поетом філософських ухилів, песимістичного сприйняття життя. Але насправді він — автор прекрасної лірики.
Ми на сцені вирішили організувати їхню зустріч, якої насправді не було. Це різні поети, які мають багато спільного. Навіть поховані неподалік один від одного на Байковому цвинтарі.
Від Сосюри читає Валерій Сарбей. А Артур Войцехівський читає від Стуса.
Для російськомовного Маріуполя українська мова Сосюри і Стуса складна в технічному розумінні. Вони створювали слова, унікальні метафори. Не знаю, як це відчувається в Києві, а для нас, маріупольців, важлива сама поетична структура цих надзвичайно вишуканих мов. Для обох акторів це серйозний іспит. Українською мовою ми почали грати лише з 2016 року.
На вірші Стуса виконуються пісні, створені сестрами Тельнюк, а на вірші Сосюри взяли пісні сучасних українських композиторів.
Граємо цю виставу переважно для молоді, школярів. Бо в шкільній програмі представлено лише 2 вірші Сосюри і 2 — Стуса. Прагнули, аби творчість поетів стала для них ближчою, а також формуємо літературний смак. Спочатку читаємо вірш Сосюри “Так ніхто не кохав”, потім лунає пісня на ці слова. Так само і Стуса. Щоб молоді люди розуміли, як відрізняється поетична мова від покладених на музику віршів.
Прем’єра вистави відбулася у грудні, було не так багато показів. Глядачі сприймають порізному. Ті, хто звичний до поезії, філософії, зазвичай прагнуть таких вистав.
Столичний глядач мав змогу побачити виставу на сцені Київського академічного театру “Колесо” у рамках українського формату Міжнародного фестивалю камерних вистав AndriyivskyFest, в якому театр із Маріуполя бере участь уже вдруге. А невдовзі на фестивалі чекають гостей із Харкова і Дніпра.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment