Лариса ТКАЧ,
член ради Рівненського МО “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка
До 77-ї річниці трагічної загибелі видатної діячки національновизвольного руху української культури, поетеси, літературного критика Олени Теліги та шестисот діячів націоналістичного підпілля, розстріляних в урочищі Бабин Яр, просвітяни Рівненського міського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка провели вечір пам’яті.
У світлицю Рівненської державної обласної бібліотеки прийшли просвітяни, студенти КЗ “Рівненська медична академія”, учнівська молодь, користувачі бібліотеки, представники єврейської громади, щоб вшанувати пам’ять невинно убієнних у 1941—1942 роках у Бабиному Яру.
Розпочали вечір пам’яті учні НВК №13 літературномузичною композицією “Трагедія Бабиного Яру” (керівник Лілія Євдокименко, вчитель української мови та літератури, просвітянка).
Перед учасниками заходу виступив Володимир Мазурець, історик, просвітянин, голова Рівненського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів: “Під час окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів євреїв та ромів, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, підпільників, членів ОУН, душевнохворих, заручників. Лише за два дні, 29—30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4ї айзнатцгрупи “С” (каральні підрозділи гітлерівської Німеччини) під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля, за участю двох батальйонів німецької поліції розстріляла в Бабиному Яру майже 34 тисячі євреїв. Дані про це збереглись у німецьких документах. Там же було розстріляно 621 члена ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу. Вважається, що протягом двох років гітлерівської окупації у Бабиному Яру було розстріляно від 100 до 150 тисяч осіб.
У супроводі відеофільму з історичним матеріалом і фотознімками продовжила розповідь про страшні події ветеранка “Просвіти”, невтомна Євгенія Гладунова:
— У лютому 1942 року у Бабиному Яру загинули визначна діячка національновизвольного руху Олена Теліга та її чоловік Михайло, поетзакарпатець Іван Ірлявський, Іван Кошик, професор Гупало, інженери Романів та Сиченко, проректор Київської політехніки, учасник визвольних змагань 1917—1919 років Тодот Чередниченко… Героїчно загинув провідний член ОУН ДомазарДіброва, який на стіні камери Лук’янівської в’язниці кров’ю написав: “Спливаю кров’ю, але не зраджу таємниці друзів”. У Бабиному Яру фашисти розстріляли православного архімандрита Вишнякова та протоієрея Павла”.
Пані Євгенія розповідала про героїню духу українського народу Олену Телігу:
— Після арешту редакції “Українського слова” Олена Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. Друзі застерігали її, що СД готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де була Спілка, але вона тікати не збиралася. Це був її свідомий вибір, її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. З нею був її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом із коханою. В київському СД Олена Теліга перебувала у камері №34, тут залишила свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис: “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.
Рівне записане особливим рядком у біографії Олени Теліги.
“У вересні 1941 року Олена в товаристві Олега Штуля (Ждановича) в справах приїхала до Рівного, де їм відразу було запропоновано місце роботи в редакції газети “Волинь”, — розповідала викладач Рівненської медичної академії, просвітянка Наталя Савчук.
Акцентуючи увагу на побуті Олени Теліги в період її перебування Рівному, п. Наталя розповіла про своє “знайомство” з видатною постаттю через розповіді своєї подруги Зої Мучинської. Адже саме у їхньому домі квартирували Олена та Улас Самчук.
17 жовтня 1941 року в листі до чоловіка Михайла Олена писала: “Я особисто своїм побутом тут задоволена. Я тут писала статті до “Волині”, познайомилася з редакторською працею.., я тут добре підживилася.., отже, навіть хвилююся, що вже в мене спідниці затісні… Мої статті подобаються, мені багато людей казало, що часто питаються, чи в цьому числі є моя стаття, а я задоволена, що можу писати кожного тижня і “получається” не зле… Отже, Рівне для мене було такою ідилічногоголівською вставкою на моїй дорозі до Києва”.
“Ідилію” значною мірою забезпечували Анна та Дмитро Мучинські, у будинку яких квартирувала Олена. Господарі — працьовиті, хазяйновиті, патріотично налаштовані — створювали домашній затишок для своїх квартирантів.
Молодша дочка Мучинських Зоя Дмитрівна Цецик розповідала, що вона навіть і не здогадувалася, що то була українська поетка Олена Теліга. Це тут, у Рівному, на Тополевій, 21, у кімнаті Уласа Самчука над канапою висіла бандура Михайла Теліги, яка в середині лютого 1942 року несподівано голосно зойкнула й трісла…
У незалежній Україні ім’я Олени Теліги повернулось до читача. У Рівному ще 1992 року, вперше в Україні видали збірку її поезій “Найгостріше слово — Україна” (упорядник Євген Шморгун). А ще письменницька організація встановила меморіальну дошку на місці редакції часопису “Волинь”, у якій разом з Уласом Самчуком працювала поетеса.
У містах і селах Рівненщини сьогодні є вулиці, шкільні музеї і куточки Олени Теліги. А в обласному центрі відкрито Літературний музей Уласа Самчука.
Завідувачка відділу бібліотеки, просвітянка Наталя Войтович запропонувала присутнім переглянути мультимедійну виставку “Коротке життя довжиною у вічність” за творчістю видатної українки та розповіла про художні й літературнокритичні видання творів Олени Теліги, нові книги щодо трагедії Бабиного Яру, представлені на книжковій виставці.
