Петро ЧЕРНЕГА
Нещодавно виповнилося 180 років від дня народження “велетня української етнографії, який так хотів у ті глухі часи виявити всю багату індивідуальність свого народу…, всю красу його фольклору”, — так оцінила С. Русова правознавця, фольклориста, громадського діяча України та Росії, предтечу української свободи Павла Платоновича Чубинського.
Навчаючись у Другій київській гімназії, а згодом на юридичному факультеті Петербурзького університету, він цікавиться життям селян і міщан, збирає музичний фольклор на Бориспільщині. У зимові канікули 1860 р. зібрав 139 весільних і календарних пісень, нотний запис яких здійснив М. Лисенко. Бере участь у роботі товариства “Хлопомани”, створеному В. Антоновичем і Т. Рильським.
1861 р. П. Чубинський долучається до роботи в київській “Громаді”, журналі “Основа”.
1862 р. 23-літній кандидат права П. Чубинський у Києві на зібранні київської громади і сербських студентів у будинку купця Лазарева під враженням сербської пісні пише вірш “Ще не вмерла Україна, і слава, і воля”.
Дар організатора, натхненника ідей свободи й небезпеку для імперії побачила в П. Чубинському російська влада і 1862 р. доправила його на заслання до Архангельська. У дорозі жандарм, який його супроводжував, слухаючи розповіді П. Чубинського про людські дивацтва, народні вірування, перекази, анекдоти, став прихильником українства.
Упродовж 1863—березня 1869 рр., обіймаючи посаду секретаря Архангельського губернського статистичного комітету, П. Чубинський зробить вагомий внесок у розвиток господарства, зокрема сільського, транспорту, торгівлі, вивчення історії, становлення освіти й музейної справи в губернії. Його оберуть членом Імператорського Московського товариства сільського господарства, Імператорського Російського географічного товариства (РГТ), Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії Московського університету. За 7 років заслання в Архангельській губернії він написав понад 50 наукових праць, звітів, програм, що започаткували становлення процесу соціально-економічного життя на колонізованих імперією землях фінських племен.
У березні 1869 р. його звільнили з-під нагляду, а в травні доручили очолити Експедицію в Південно-Західний край для етнографічних і статистичних досліджень. П. Чубинського нагородили срібною медаллю, а великий князь Олексій Олександрович подарував діамантовий перстень за заслуги перед Росією. У Петербурзі опублікували його змістовний “Нарис народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії”, автора нагородили другою срібною медаллю.
Повернувшись в Україну, П. Чубинський улітку 1869 р. опублікував у пресі Програму досліджень експедиції: збирання матеріалу про склад населення, суди, хліборобство, тваринництво, тютюнництво, бджільництво, ремесла селян і промисли, заробітки і бюджет сімей, ярмарки і торгівлю; народний побут, традиції, звичаї, повір’я, забобони, демонологію, фольклор і народну музику.
Збір матеріалу тривав 14 місяців впродовж 1869—1870 рр. Чубинський з колегами й помічниками здійснив три експедиції в повіти Київської, Волинської й Подільської губерній, об’їхав 56 повітів, кілька сот сіл, міст, хуторів. Вивчаючи життя населення Полісся, зокрема Мозирського, Берестейського, Кобринського, Пружанського і частини Слонімського й Більського повітів, він зібрав 700 рішень волосних судів, матеріали про стан промислового і сільськогосподарського виробництва, торгівлю, бджільництво, побут, фольклор. Чубинський, аналізуючи національний склад населення, робить висновок, що воно зберегло українську мову, традиції, звичаї, проте засвоїло білоруську фонетику.
Роботі експедиції сприяли відомі вчені, митці: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Лисенко, О. Русов, М. Костомаров, О. Кістяківський, В. Симиренко, вчителі, священики, працівники земських статистичних органів. До впорядкування матеріалу він залучив цих діячів, а також колег із Київського відділу РГТ, журналістів, працівників губернського статистичного комітету В. Кравцова, П. Раєвського, професора Київської духовної академії М. Петрова, А. Хойнацького – церковного і педагогічного діяча, протоієрея, історика Української православної церкви.
Наприкінці 1871 р. комісія РГТ високо оцінила працю експедиції і ухвалила рішення про видання зібраного матеріалу в 7 т. у 9-ти кн. Відповідальність за видання поклали на М. Костомарова і П. Гільтебрандта – члена Археологічної комісії товариства. Впродовж 1872—1878 рр. “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским Русским географическим общестом” були видані в Петербурзі. Член РГТ, імперської академії, академік О. Пипін високо оцінив працю П. Чубинського: “За два роки він зібрав таку величезну кількість матеріалу, як цього не вдалося зробити цілим науковим товариствам за багато літ”, а товариство нагородило нашого земляка Золотою медаллю.
У 5-ти томах видання був уперше зібраний багатющий фольклор українського народу. Широко були представлені легенди, прислів’я, загадки й ворожіння, 146 народних казок з Правобережної і Лівобережної України, що раніше не були опубліковані вченими, близько 500 колядок, переважно духовного релігійного змісту “… так як їх співав народ”, близько 4000 тис. обрядових і побутових пісень, а з ліричними і героїчними – 5000.
Особисто П. Чубинський зібрав і опрацював спільно з товаришем, відомим правознавцем, професором Київського університету св. Володимира О. Кістяківським близько 1000 матеріалів судових рішень волосних судів, поміщених у 6-му томі, де вони аналізують їх вироки, із застосуванням імперського і звичаєвого права, особливості побуту й традицій у соціальних взаєминах українського населення. Він об’єктивно характеризує національний характер українців, позитивно оцінюючи їх працьовитість, моральність, сентиментальність у порівнянні з “великоросами”. П. Чубинський в одному із нарисів “Записок Императорского Российского географического товарищества”, аналізуючи трудовий світогляд, тобто ідеальний тип культури українців, понад 97 % яких становили селяни, пише: “Малороси уважають єдиним джерелом багатства хліборобську працю: “Як віл да коса і грошей киса”, — каже народне прислів’я, тобто маючи знаряддя для хліборобської праці, й не маючи навіть своєї землі, можна досягти достатку”.
Значний матеріал щодо географії і статистики українського населення, зокрема євреїв та поляків, запис і опис українських приказок, житла й побуту, їжі, одягу українців вміщено у двох книгах 7-го тому. У січні 1872 р. П. Чубинський ознайомив членів РГТ з “етнографічною різновидністю малоросійського племені на основі аналізу говірок”, — писала російська шовіністична газета “Киевлянин”. Він заявив, що українці тотожні, ідентичні населенню, описаному в літописі Нестора, що вони в побутовому, лінгвістичному і топографічному планах так само поділяються на полян, сіверян або поліщуків і галичан. А в липні виступив з доповіддю перед членами відділу етнографії РГТ про “Малоросійское племя” (назва статті в “Киевлянине”) про походження українців, де заявив “що об’їхавши всю Україну, записавши і проаналізувавши особливості мови, говірок, діалектів українців, я дійшов висновку: збіг мови і говірок з поділом Нестора на окремі племена свідчить про древність населення Південно-Руського краю” і що цей поділ існує до нинішнього часу”.
Чубинський, таким чином, спростовував заперечення царизму, його Валуєвських і Емських указів про те, що не існує українців та їхньої мови.
Павло Чубинський упродовж 1871—1872 рр. редагує “Труды” і готує до друку з дійсним статським радником, головою київської контрольної палати і заступником Голови Південно-Західного відділу РГТ В. Борисовим “Календар Південно-Західного краю” на 1873 р. обсягом 600 с. Ця фундаментальна праця за структурою, змістом, якістю матеріалу не мала подібних в імперії. У ній були анотовані календарі свят, хресної ходи, хронологія історичних подій, географічний нарис і опис населення України у повітах і містах, статистика шлюбів, народжень і смертей, страхування прибутків і капіталів, матеріал про сільське господарство, промисловість, кількість церков, ярмарок, опис шляхів сполучень, пароплавства, поштових трактів і пунктів кореспонденцій, наукових товариств, статистику навчальних закладів, їхніх учнів і студентів, бібліотек, книгарень, друкарень, братств, лікарень, притулків, шпиталів й адрес-календар усіх начальників Південно-Західного краю.
Завдячуючи П. Чубинському, 22 листопада 1872 р. імператор дозволив організацію Південно-Західного відділу РГТ у Києві. Офіційне відкриття відбулося 13 лютого 1873 р. у залі Державного банку. Головою обрали просвітителя і добродійника Григорія Галагана, управляючим справами, а згодом заступником голови П. Чубинського, а його помічником — О. Русова.
Робота Південно-Західного відділу РГТ легалізувала діяльність “Київської Громади”, писав Ф. Вовк. Вона видає “Історичні пісні українського народу”, Б. Грінченко розпочинає підготовку “Словника української мови” (1907—1909 рр.), плідно працює фольклорист і етнограф В. Гнатюк, а П. Чубинський планує експедицію на Одещину й до Чорномор’я, що не вдалося здійснити за браком коштів.
У квітні 1873 р. П. Чубинський на засіданні відділу РГТ у Києві зробить презентацію “Декількох народних історичних переказів та пісень”, висвітлюючи героїчне й трагічне оспіване у них історичне минуле українства. Він заявив: “Малоросійський народ прожив життя, повне драматизму. Україна була ареною постійною боротьби, а її народ героїчно боровся з ворогами. Саме в пісні — душі народу, він відобразив свої почуття і помисли”. П. Чубинський запропонував створити Етнографічний музей, що було здійснено.
На початку 1874 р. Південно-Західний відділ РГТ налічував 90 дійсних членів і 12 членів-кореспондентів, які під керівництвом П. Чубинського брали участь у підготовці і виданні “Записок Юго-Западного отдела Императорского Российского Географического общества за 1874 г.” і наступний рік, у підготовці й роботі ІІІ Археологічного з’їзду (1874 р.), а також підготовці експонатів до виставки на Паризькому географічному конгресі 1875 р., куди відділ запросили.
Комісію очолив М. Драгоманов, а “неблагонадійний” П. Чубинський, інші її члени підготували експонати. До Парижа надіслали фотографії з видами місцевостей, типи мешканців і візерунки українського орнаменту, бібліографічний покажчик з природничої історії губерній Київського навчального округу й “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край”. Основну роботу виконав П. Чубинський, за що Конгрес нагородив його Золотою медаллю.
Складне матеріальне становище, витрати власних коштів на експедицію примусили П. Чубинського з 1870 р. працювати також виконавчим директором фірми “Брати Яхненки-Симиренки”, а згодом і Секретарем Київського відділення технічного товариства.
Царська адміністрація в Україні, яка пильно слідкувала за П. Чубинським, негативно оцінила роботу Південно-Західного відділу РГТ, її українофільську спрямованість. У 1876 р. відділ розпустили за наклепом таємного радника, помічника попечителя Київського навчального округу, голови Київської археологічної комісії М. Юзефовича, а П. Чубинського вислали назад до Архангельська. За сприяння міністра шляхів сполучення Росії К. Посьєта, йому дозволили мешкати і працювати на посаді керівника залізничними школами в Петербурзі впродовж квітня 1876—літа 1879 років.
У 1879 р. Російська академія наук за вагомий внесок у розвиток етнографії й соціально-економічного життя імперії присудила П. Чубинському Уваровську премію.
Важка хвороба — “страждання головного мозку”, як занотує у щоденнику О. Кістяківський, стала підставою для повернення П. Чубинського на Батьківщину. Чотири роки він був прикутий до ліжка тяжкою недугою і 26 січня 1884 р. помер.
Російська центральна преса “Русские ведомости”, “Новое время”, “Восточное обозрение” та інші високо оцінили внесок П. Чубинського в розвиток науки і економіки імперії.
Натомість українська влада не спромоглась гідно вшанувати нинішнього року і загалом пам’ять про Великого Українця.
На панахиді по П. Чубинському професор права й один із друзів О. Кістяківський так оцінив діяльність славного сина українського народу: “Він володів неприборканою робочою силою. Ініціатива його в роботі й науковій і діловій була величезна. Здатність його віднаходити швидкі методи здійснення задуманого була дивовижна. Дар організовувати і гуртувати робочі сили інших для здійснення задуманого плану був вражаючий”.
