Удар по Києву і Володимирській гірці

Михайло ДЕГТЯРЬОВ,
мистецтвознавець

Проект цієї масштабної і дорогої новобудови (понад 200 млн грн) — велосипедно-пішохідного моста через Володимирський узвіз, який повинен буде об’єднати літописні схили Володимирської гірки з територією парку “Хрещатий” — неодноразово публікувався, і будівельні роботи, на жаль, справді розпочалися.
Але як таке могло статися? Як міг бути затверджений такий абсурдний для цієї місцевості проект?
Адже Володимирська гірка — це історичний ландшафт, що охороняється, складова частина території Державного історикоархітектурного заповідника “Стародавній Київ”, де заборонені будьякі будівельні заходи, що можуть завдати збитку естетичному сприйняттю історичного середовища, яке складалося тут упродовж століть, тим більше, погрожувати її фізичному збереженню!
Свого часу творці прекрасного пам’ятника св. рівноапостольному князеві Володимиру доклали чимало зусиль для благоустрою гори, аби вона мала вигляд величного п’єдесталу під його монументом.
Тоді, в середині ХІХ століття, на засоби, виділені з міського бюджету, тут провели трудомісткі й дуже складні дренажні роботи для запобігання зсувним процесам.
Немає сумніву, що для велосипедистів у місті можна підшукати і виділити безліч інших, більш відповідних, просторих територій. Було б бажання! Але, мабуть, ініціатори новобудови, “вибиваючи” на неї бюджетні кошти, керувалися зовсім не громадськими інтересами, а банальним егоїстичним бажанням “під шумок” перекласти частину коштів у власну кишеню.
Не беруся стверджувати, що ініціатива цього заходу належить безпосередньо самому меру Києва. Але яке ж його оточення? Які його фахівці з питань архітектури і містобудування зараз у зв’язці з ним, і, можливо, істотно впливають на його думку?
Передусім вражає фігура самого автора проекту — архітектора Андрія Миргородського, відомого тим, що в його руках чомусь виявлялися і виявляються найграндіозніші і водночас дуже скандальні будівельні об’єкти останнього часу.
Наприклад, багатостраждальна будівля Гостинного двору, розташованого в центрі Подільського заповідника “Стародавній Київ” на Контрактовій площі. Двоповерхову будівлю у формах високого класицизму реставратори відтворили за історичними кресленнями в 1980х роках, а при злочинній владі Януковича за проектом А. Миргородського була зроблена протиправна реконструкція будівлі: над нею добудували третій поверх і засклили двоярусну аркадугалерею. І ось із 2012 року вона перебуває в жахливому напівзруйнованому стані.
Проект реконструкції Поштової площі того ж часу теж належить п. Миргородському, і ми бачимо, скільки невирішених проблем досі тут залишається.
А. Миргородський брав участь також у проектуванні вертолітного майданчика для президентаутікача (на придніпровському схилі, поряд із Маріїнським палацом). Для будівництва цього об’єкта тоді із зони історичного ландшафту, що охороняється, протиправно була виділена ділянка з вирубуванням дерев і облаштуванням під’їздів для автотранспорту.
Порушивши композиційну симетрію палацової будівлі, цей величезний об’єкт, що врізався в схил гори, може незабаром стати причиною серйозних зсувних процесів, загрозою збереження палацу — чудового пам’ятника архітектури, на реставрацію якого були витрачені величезні кошти.
Відома участь Миргородського у розробці проекту реконструкції Десятинної церкви і спорудження величезного храму з хрещальнею на березі Дніпра на території парку ім. В. М. Примакова (для задоволення потреб духовенства Московського патріархату).
Обидва проекти не були реалізовані і, думаю, добре, що парк залишається в користуванні міської громади.
Феномен творчості архітектора та його масштаби стануть зрозумілими, якщо згадати ту обставину, що у минулому А. Миргородський був заступником одіозного головного архітектора Києва Сергія Бабушкіна, який спотворив історичний центр нашого міста безцеремонним вкорінюванням у його історичну забудову безликих та незугарних “небошкрябів”. Тож можна припустити, що саме у свого колишнього шефа“герострата”, який приїхав до нас звідкись із Росії, він і почерпнув зневажливе та варварське ставлення до нашої національної культурної спадщини.
Назву ще одну, здавалося б, ключову постать із команди мера В. Кличка — головного архітектора Києва О. Свистунова, також виходця з творчої майстерні С. Бабушкіна.
Ще до призначення на відповідальну посаду О. Свистунов відзначився створенням такого “шедевра”, як будівля готелю “Інтерконтиненталь” — об’єкта, що вкоренився в охоронну зону пам’ятника зі списку ЮНЕСКО — заповідника “Софія Київська”. Він своїми габаритами і висотою, по суті, розчавив історичне довкілля, зокрема і комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря, що по сусідству.
Своє незнання (чи небажання визнавати) положень вітчизняного містобудівного законодавства цей архітектор, на жаль, демонструє, перебуваючи на нинішній відповідальній посаді. Досить згадати його ставлення до скандального будівництва так званого “Чорного театру” на Андріївському узвозі, коли було зібрано 10 тисяч протестних заяв від киян, достатніх для того, щоб зупинити незаконне будівництво на старовинній вулиці. Адже Андріївський узвіз має статус “комплексного пам’ятника містобудування”, де нова забудова дозволена лише у виняткових випадках, десь на пустирях, але має бути такою, яка не порушує ауру старовини ні за габаритами, ні за стилістикою, ні за висотою (не вище 12ти метрів) тощо.
Мимоволі виникає тривожне питання: чи не “просвистить” О. Свистунов таким чином усю нашу культурну спадщину за період перебування на посаді?
Відомо, що фахівці ЮНЕСКО неодноразово зверталися до уряду України з пропозицією надати статус охоронної території також центральній частині Києва з його унікальним придніпровським ландшафтом. Проте столичним чиновникамкорупціонерам, згуртованим круговою порукою і зацікавленим в антизаконній забудові міста, вдавалося ховати ці письмові петиції від громадськості “під сукном”, а в ЗМІ потрапляли їхні невиразні відгомони.
Масштаби гуманітарної катастрофи, яку несе Києву його сучасна забудова, особливо вражають, якщо дивитися з лівого берега Дніпра на панораму КиєвоПечерської Лаври. До її дзвіниці — висотної домінанти усього гармонійного архітектурного ансамблю — вже мало не впритул з усіх боків наблизилися велетенські жахливі сучасні споруди примітивних геометричних форм, що позбавили монументальності увесь ансамбль, який раніше, завдяки пірамідальному вигляду його храмів, був природним продовженням пагорбів нерукотворної краси.
Буквально якийсь армагедон настав зараз для легендарних київських пагорбів.Через серйозні гідрогеологічні проблеми, що виникають, посилився незворотний процес руйнування лаврського печерного комплексу.
Патріотам Києва треба докласти максимум зусиль, щоб спробувати врятувати красу і відстояти недоторканість тих окремих, що збереглися, типово київських локацій.
Судячи з проекту веломосту, його конструкція, спускаючись до підніжжя гори, робить якийсь дивний зигзаг над архітектурним комплексом, що має статус пам’ятника на честь Хрещення Русі (а також Магдебурзького права) — колони тосканського ордена на арочній основі й монументальних кам’яних сходах, що підводять до колони з гори.
Білосніжна колона на зеленому тлі придніпровського схилу, встановлена в легендарному місці хрещення киян ще на початку ХІХ століття, як і сама Володимирська гірка, увінчана пам’ятником св. Володимиру, утворили єдиний неповторний ансамбль.
Ця вакханалія в “колисці християнства” Київської Русі є наругою над нашими святинями і дуже нагадує часи неуцтва, що панували в країні ідеології вульгарного матеріалізму. Але, на щастя, встояв тоді на березі Дніпра св. Володимир з хрестом!
2018 рік за ініціативою міжнародної організації “Європаностра” був названий роком захисту культурної спадщини. На жаль, Україна цю ініціативу проігнорувала, попри неодноразові запевнення і заяви, що декларує керівництво нашої країни про готовність на рівних вступити в сім’ю європейських цивілізованих країн.
Більше того, саме 2018 року був затверджений і опублікований проект новобудови на Володимирській гірці, що шокував освічену київську публіку. І не випадково мер міста В. Кличко, не бажаючи брати усю відповідальність за подальший розвиток подій на себе, вирішив підстрахуватися підтримкою фахівців Управління охорони культурної спадщини Києва — організації, що підпорядкована самому п. Кличку.
Унаслідок ситуації, що виникла у травні 2018 року, сам мер міста не полінувався персонально приїхати на вулицю Спаську, 12 і, ясна річ, отримав загальний “одобрямс”. Якщо не рахувати боязкі виступи двох цивільних активістів, яких періодично запрошують на засідання Консультативної ради, то не інакше як показовістю плюралізму думок цей випадок не назвеш.
У минулі роки, будучи науковим співробітником заповідника “Древній Київ”, Управління, що входить у його структуру, я і сам був членом ради, назва якої раніше, до мерства п. Кличка, звучала відповідальніше — Науковометодична рада. Тоді, пам’ятаю, були випадки ефективного впливу Ради на деякі містобудівні процеси.
Можна згадати, як починала втілюватися державна програма “Відтворення видатних пам’яток історії та культури України” 1999 року. У зв’язку з усебічною підтримкою цієї програми з боку фахівців Ради, Києву повернули з небуття в достовірних історичних формах такі чудові храми, як церква Успіння Богородиці Пирогощі, церква Різдва Христового (Шевченківська), Михайлівський Золотоверхий собор та ін. (зруйновані у 1930х руками більшовиків), а також Успенський собор КиєвоПечерської Лаври (підірваний у роки ІІ Світової війни).
Ілюстрацією абсолютної нерозважності, повної безвиході справи тих, хто щиро переживає за долю національних культурних цінностей і наполегливо намагається щонебудь зробити для їхнього збереження, може послужити історія прийняття особливого Меморандуму незабаром після Революції Гідності (9 квітня 2014 року). Меморандум був погоджений, з одного боку, представниками обуреної громадськості, з іншого, — архітектурною владою Києва. Чиновники від архітектури тоді визнали грубі помилки, які вони допускали у своїй роботі нібито “під тиском злочинного режиму президента Януковича” мало не по 50ти об’єктах архітектури і містобудування і пообіцяли за можливості їх виправити (аж до зносу споруд, пониження поверховості і т. ін.). Проте до сьогодні абсолютно нічого з обіцяного не зроблено.
Однією з таких невиконаних обіцянок виявився намір розібрати верхні поверхи “хмарочосів”, що оточують архітектурний ансамбль КиєвоПечерської Лаври.
Судячи з інтенсивної масштабної варварської забудови історичного центру Києва, ситуація зараз значно гірша, ніж на момент підписання меморандуму.
Парадоксальність того, що відбувається зараз у “золотоверхому” Києві , полягає ще і в тому, що п. Кличко є головою асоціації міст України, а столиця країни завжди була прикладом наслідування для інших історичних центрів. Час відродження духовності на зміну неуцтву, упевнений, все одно настане. І може бути вже скоро, після виборів, при новій політичній еліті, коли у справді правовій державі запрацює конституція, і, згідно з її 66ю статтею, будуть відтворені бездарно загублені, поварварськи знищені об’єкти національної культурної спадщини. Тоді знову “воскресне” Володимирська гірка в її неповторному і прекрасному вигляді!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment