Богдан ГОРИНЬ,
лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
До 205-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 11 березня відбулася урочиста академія, яку відкрив ректор Університету Леонід Губерський. Слово на урочистій академії виголосили цьогорічний лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Богдан Горинь, лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка минулих років Михайло Наєнко і Михайло Слабошпицький, режисер фільму “Тарас. Повернення” Олександр Денисенко й виконавець титульної ролі Борис Орлов.
Пропонуємо увазі читачів виступ Богдана Гориня, в якому висвітлено перегук ідей Шевченка із сьогоденням.
Не знаю, чи існувала б Україна, чи витримала б вона всі нещастя війни, окупації, чи витримали б сини України тюрми, концтабори, психіатричні лікарні, якщо б не супроводжував українців незламний дух Шевченка з його кредо “караюсь, мучусь, але не каюсь”. Можу підтвердити це досвідом перебування в одному з найбільших у шістдесяті роки російських концтаборів під № 11, що у Мордовії. Кобзар зміцнював наш дух, ми тайкома від концтабірної охорони вшановували його пам’ять.
Геніальний поет був обдарований філософським, історичним і політичним мисленням, був переконаним державником, глибоко усвідомлював роль і значення держави як найвищої, універсальної політичної форми організації народу і обраного ним керівництва, а тому закликав збудувати власну хату, бо
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Шевченко прославляв гетьманську державу як великий здобуток, на який спромігся український народ. Саме державницький розум Шевченка відзначав у своїх статтях і доповідях герой мого двокнижжя Святослав Гординський, наголошуючи, що відновлення Української державності було заповітною мрією Тараса Григоровича. Згадаймо, з якою гіркотою писав він про поразку гетьмана Мазепи в боротьбі з катом України Петром І: “Побороли б, якби були одностайно стали”.
Тож не дивно, що Шевченко так глибоко тужив за славними часами гетьманщини:
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося…
Ні, не минулося, бо і сьогодні, як і в оспівані Шевченком часи, ревуть гармати і нові воїни, славні лицарі, обороняють нашу землю, не дають ворогу просунутися вглиб української території, готові, як і в давні часи, покласти свої буйні голови “за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ”. І багато з них уже лягло у цю сиру землю й імена їхні навічно вписані в нашу історію, як вписані в історію імена прославлених Шевченком героїв.
Різниця між описаними Шевченком подіями і нинішнім часом полягає у тому, що у минулі часи Україна боролася з ворогами наодинці, а короткочасні союзники часто зраджували. У буремні роки національної революції 1917—1919-рр. Україна з тяжким трудом, проголосивши чотири універсали, виборола на короткий час свободу і незалежність, проте не втримала її, а Польща, Чехія, Фінляндія та інші народи втримали здобуту свободу, хоча і в них пізніше були проблеми.
Чому Україна неодноразово втрачала незалежність? Тому, що не вистачало трьох складових:
1. Добре підготовленої і оснащеної зброєю армії.
2. Міжнародної підтримки.
3. Єдності.
Зважте, що частина тодішнього політикуму вірила в щасливе життя в союзі з Росією. Як результат віри тодішніх керманичів на чолі з геніальним письменником і бездарним політиком Винниченком народ опинився в політичному й духовному поневоленні, до якого нас і нині штовхає чимала частина кандидатів у президенти.
Запитаймо себе, зважаючи на нинішню політичну ситуацію, що для кожного з нас є найважливішим у широкому, а не побутовому розумінні? Як для мене, то найважливішим є зберегти державу, не стати колонією або великою губернією у складі Російської неоімперії.
Чи є гарантія, що статус незалежної держави забезпечить нам клоун, невіглас у державних питаннях Володимир Зеленський? Такої гарантії, такої певності немає, бо Зеленський безпорадний у питаннях державного керівництва, він звертається до народу, щоб запропонував йому керівника служби безпеки, прокурора, прем’єр-міністра. Зате він твердо заявляє, що готовий стати перед катом України Путіним на коліна і просити, щоб він перестав убивати українців і встановив мир на Донбасі. Про анексований Крим він не згадує. Порівнювати його з Рейганом означає ображати пам’ять політика світової слави, який пройшов довгий шлях перед тим, як стати президентом.
Чи є певність, що державну незалежність України забезпечить Юлія Тимошенко? Коли вона говорить, що скличе учасників будапештського меморандуму — президентів ядерних держав включно з Путіним і вимагатиме від них виконання їхніх обіцянок, то це примітивне й наївне твердження, бо до Путіна вже неодноразово апелювали з такими зверненнями, а він відповідає, що будапештський меморандум ні до чого його не зобов’язує, бо це не юридичний документ. Найсмішнішим є твердження Юлії Тимошенко: “Якщо я не виконаю своїх обіцянок, то через три місяці залишу пост президента”. Таке твердження — явний розрахунок на дурнів, які повірять, що Тимошенко, яка вдається до всіх засобів, щоб посісти крісло президента, здатна за власним бажанням звільнити його. Не перераховуватимемо мильних бульбашок її обіцянок.
Третій рейтинговий кандидат у президенти — нинішній глава держави Петро Порошенко. Зважмо на інтелектуальних терезах його плюси й мінуси. Плюси переважають, і ми можемо говорити не про допущені помилки, які є у всіх президентів, а про конкретику, про те, що зроблено впродовж останніх п’яти років. Найбільша ненависть до Порошенка російської владної верхівки саме за те, що він зробив, і що він ще здатний зробити.
Отже, про зроблене, про здобутки України за останні п’ять років:
1. Завдяки Президенту Порошенку Україна вперше за всю історію має надійні, патріотичні, добре підготовлені, оснащені сучасною зброєю — тією, що виробляємо самі, і тією, що нам надають наші прихильники — з Европи, США та Канади. Такі Збройні сили здатні захистити нашу незалежність.
2. Завдяки Президенту Порошенку, його таланту дипломата, його авторитету в світі до України прихилився цивілізований світ, який не лише співчуває нашій біді — анексії Росією Криму і окупації нею частини Донбасу, а й підтримує Україну політично, фінансово й новітньою зброєю, щоб держава могла оборонитися від агресивної путінської Росії. Це вперше за всю історію України дружні нам країни допомагають нашій державі зміцнити власну безпеку й оборону.
3. Україна, здобувши 24 серпня 1991 р.
політичну незалежність, 27 років продовжувала перебувати у кайданах чужої українському народу російської духовності. Російська православна церква московського патріархату разом зі спецслужбами Росії руйнували українську державність, поширювали антиукраїнську літературу, зводили наклепи на Українську державу, перекручували українську історію.
Пам’ятаючи заклик Шевченка “кайдани порвіте” і звернення Миколи Хвильового “Геть від Москви!” Президент Порошенко звільнив Україну від кайданів російської духовності. Його мудрість, дипломатичний хист, наполегливість і рішучість переконали Вселенського патріарха Варфоломія у необхідності надати Українській церкві Томос — статус незалежної помісної автокефальної церкви. Нарешті українська політична незалежність отримала свою складову — духовну незалежність. Тепер ми серед рівних рівні.
4. За останні п’ять років Україна очистилася від комуністичних ідолів, а Комуністична партія України відійшла на маргінеси історії.
5. Перед Україною відчинено двері до НАТО і ЄС.
Це далеко не весь перелік того, що зроблено за п’ять років.
Кожний громадянин Української держави 31 березня зробить свій вибір, і кожен голос допоможе або врятувати Україну, або допоможе популістам і невігласам зіштовхнути Українську державу в прірву.
