Чому соваємось без руху?

Мова — гарант поступу

Анатолій ТКАЧЕНКО,
академік АН ВШУ

Іще в шумерському епосі, твореному понад 45 століть тому, зустрічаємо легенду “Літо і Зима, або Енліль обирає бога — покровителя землеробів”. Володар повітря бог-батько Енліль, прагнучи створити на землі добробут, породив двох братів — Емеша й Ентена (Літо і Зиму). Брати засперечалися, хто з них кращий. Батько розсудив суперечку, віддавши перевагу Ентену-Зимі, адже, мовляв, води, що приносять життя всім краям, доручено йому, хліборобові богів.
Цей диспут можна вважати не тільки першою писемною фіксацією антиномії красивого і корисного  чи “ліриків” і “фізиків”, а й першим порушенням одного з основних законів логіки — закону тотожності, або ж протиставлення непротиставних понять.
Понад 20 століть по тому Сократ увиразнює подібну і чи не найдавнішу в історії людства та найживучішу оману в парадоксальних образах: кошик із гноєм прекрасний, якщо він корисний, а гарно оздоблений щит, що не захищає воїна від ворогів, не можна назвати прекрасним. А втім, Сократ намагався гармонізувати прекрасне і корисне на основі третього поняття — моральності, яка, на його думку, постає завдяки знанню того, що є благо — прекрасне й водночас корисне для людини, а це допомагає їй досягти блаженства й щастя.
Це така байка для “фізиків” і “ліриків”, мораль якої — наприкінці статті.
Говорячи про спричинені ненормальним функціонуванням нашої мови відхилення від її законів, а комп’ютерним сленгом кажучи — глюки, у робочому режимі виокремлю такі групи, або ж серіали: А) прецедентні глюки; Б) уніфікатори-загальники, здебільшого кальки, що виступають неправильними замінниками низки точніших питомих слів; В) кальки із серії “Чуже бачимо під лісом, а свого не бачимо під носом”; Г) антикальки за принципом “Хай і гірше, аби інше”, аніж нібито чуже.
До групи А належать задавнені прецеденти неправильних транслітерацій іншомовних прізвищ чи назв міст, як Арістотель замість Аристотель, Генріх Гейне замість Гайнріх Гайне, Веймар замість Ваймар тощо. Треба замінити старе написання таким, що відбиватиме реальне звучання іноземних слів. Зокрема, у німців дифтонг ei звучить як ай. Японською звучить не хоку, а гайку, та й індикові треба додати протетичне г — гиндик, і мова зветься гінді, а не хінді. У росіян просто немає звука [h], а ми мавпуємо.
Докладніше зупинюся на прецедентному глюкові гендер чи ґендер. По-перше, стаємо більшими греками, ніж греки, бо в їхньому слові γένος (генос) перший звук, позначений літерою (гамма), ближчий до нашого [г], ніж до [ґ], і означає це слово рід, а не стать (від цього кореня — ген, генетика, генерал тощо); по-друге, стаємо більшими французами, ніж французи, бо їхнє genre (жанр) походить від того ж кореня, трансформованого через латинське genos, і це також ще тільки рід, а не стать; по-третє, стаємо більшими американцями, ніж американці, бо в них те, що, крім роду, означає вже й стать та межистатеві стосунки, звучить як джендер. І в цьому останньому значенні його почали вживати саме американці, до того ж спочатку іронічно. Отже, запозичивши в “статевому” (а не в “родовому”) значенні термін, уже з американським суфіксом, логічно було б і залишити його таким, яким уживає весь світ. Ні, ми пішли “иным путем”, за росіянами, і на радощах, по-четверте, стаємо більшими росіянами, ніж росіяни: то ги-каємо, то ґи-каємо. Проконсультувавшись із фахівцями з англійсько-американської, давно кажу, студентів переконую і пишу — джендер. Тим паче, що африката [дж] у нас природна: джміль, дженджур. А ще простіше — стать, межистатеві стосунки.
Серія Б. Підступний уніфікатор знаходитися. Слово це не позичене, але відбулося його семантичне переінакшення й пристосування до потреб офіціозного канцеляриту, який не знає нормальних слів і звичайних інтонаційних пауз чи, літературознавчим терміном кажучи, еліпсів, де предикативність позначається на письмі за допомогою тире. А здавалося б, куди простіше: ваш абонент — поза зоною. Бо знаходиться в нас те, що загубилось, а ще в народній етиці — як евфемізм — телятко знайшлося, дитинка в капусті…). Відтак і местонахождение — не місцезнаходження, а місцеперебування. Музей не знаходиться, а розміщений, розташований, і архів у ньому не знаходиться, а зберігається, а люди не знаходяться на локації чи станції, а ходять, стоять, сидять, лежать. Та й поїзд тоді знаходиться, якщо його шукати, бо його подано на таку-то колію, він там стоїть чи на вас чекає, а коли від’їжджає, то ще відходить, вирушає, а не відправляється, бо відправляється в церкві. “Відправила меседж” — то ніби месу відправила, а нормально — надіслала звістку.
Типове для калькованої свідомості “використання” (жахливе, корисливе слово, ліпше — вживання, застосування) пасивних зворотів: дитинство мислиться автором так-то, кохання мислиться митцем так-то… Забуваємо, що постфікс -ся означає дію, спрямовану здебільшого (певна річ, не завжди) на себе. Як і перейнятий у росіян пасивний бюрократичний зворот з орудним відмінком: мною виконано певну роботу. Документ підписано не членом якогось органу, а ручкою. А член хай би був активним підметом, а не пасивним додатком. Це не просто граматика, а й відображення боротьби менталітетів. Ми ж ніби в Європі, де людина відчуває-розуміє свою й чиюсь персональну відповідальність. А тут через мову нав’язується безособовість. Або й так: мова колективно-несвідомо фіксує всеосяжне бажання позбутися відповідальності. І каталізатор цього процесу — незнищенна бюрократична система. Нормальні люди ніколи не скажуть, наприклад, “мною наточено ніж” (адже не “мною”, а бруском), “мною забито цвях”, “мною/нами подано проект закону” чи “мною обнято тебе”). У нормальних цей “базар” ще фільтрується (на рівні підсвідомості).
Унаслідок пасивного калькування синтаксичних конструкцій забуваємо дієслово мати: література об’єктивно володіє такими можливостями — має такі можливості; відзначається амбівалентністю — має, або позначене, або вирізняється, бо відзначається орденами та іншими відзнаками; варто відзначити — треба зазначити (та й загалом такі штамповані під’їжджання/під’їзди до суті, як варто, треба, слід зазначити, підкреслити тощо — пустопорожні пожирачі паперу/дерев: хочеш наголосити, — голоси зразу, не тупцюй у під’їздах); володіє знаннями чи інформацією — знову ж таки має; користується попитом, успіхом, популярністю — має попит, успіх, популярність. А характер у нас нікуди не носять, як шапку, його мають або не мають. А участь не приймають кудись, а беруть.
Звідусіль тепер усе виглядає в розумінні видається, здається, постає. Я вже не кажу про телевізійщину з її “картинками”. На каналі “Піксель” дівчина каже нашим дітям чи внукам: “Дітки, оце так виглядає літера Ї. Біля неї знаходиться їжачок”. Господи, та скажи ж удвічі коротше: “Дітки, оце літера Ї, біля неї — їжачок”… Уявімо, як цей уніфікатор звучав би, перепрошую, “виглядав” би в канцелярському варіанті пісні: “Галю молодая, / Дай води напиться, / Ти наступним чином виглядаєш, / Дай хоч подивиться”.
Тепер зупинімось біля префіксальної кальки призупинити(ся). В 11-томному словнику сучасної української мови цього слова немає. Та й електронний ресурс цього словника каже: “Слова “призупинити” не знайдено. Варто додати у словник? Залиште коментар із прикладом його вживання”. Ну, це скільки завгодно! От і злочинність то призупиняють, то попереджують замість того, щоб зупиняти/спиняти, запобігати/не допускати. Мало того, уже з’явилися й аналоги в художніх текстах: і двері привідчиняють замість прочиняти, і дівчат приобнімають замість пригортати, і “верхня частина ліжка трішки припіднімається”. Ну якщо трішки, то навіщо ж “при”?
А ось узагалі високоестетичний шедевр мавпування “чужого під лісом”: “Основним прийомом презентації нарації є вербалізація”. Одразу три уніфікатори з групи чи серіалу В. Бо коли перекласти вищезазначену (тобто щойно наведену) вербалізацію премудрації нормальною мовою, то вийде неймовірно банальна думка: розповідають в основному словами.
Отака презентація репрезентації або ж репрезентація презентації. І хоча значення іншомовних слів незрідка ще й сплутують, проте ці зозуленята, повилуплювавшись, успішно розкидають навсібіч цілі гнізда солов’їні, як-от подавати, показувати, розказувати, розповідати, змальовувати, описувати, знайомити тощо. Незабаром, напевне, співатимемо: “Дівчина підійшла, рученьку презентувала / Ой лучче б я була, [бодай би я була], кохання не репрезентувала”.
Наша мова формувалася, зокрема, за принципом антропоморфізму, тобто, приміряння явищ природи, абстрактних понять на людину. Наприклад, з одного боку — з другого боку, бо їх, боків, у людини тільки два. Та й порядкового числівника другий ніхто не скасовував, але нині ледь не всі замінюють його іншим (антикалька із серіалу Г “Хай і гірше, аби інше”). Воно то й з іншого боку може бути, але тоді, коли розглядаємо кілька аспектів, а коли протиставляємо чи паруємо, то таки з другого, бо інший бік — уже спина (наголос на першому складі) або живіт. Реклама: “Кохана, ось одна шкарпетка, а де інша?”. А інша — з іншої (інакшої) пари. А ось і в художньому творі: одна нога — й інша (таж їх лише дві!). До речі, про ноги й руки. Їх тепер почали посилено замінювати кінцівками. І цей жах перекочовує навіть у поезію!
Нормальний вислів у росіян тем не менее, і звучить у них мелодійно, але, буквально перенесений на український ґрунт, постає какофонією тимнеменш, тимчасом є ціла купа “відцураних” своїх: а втім, а таки, зате, проте, однак, зрештою просто але, а поруч із купою — одна калюжа і тим не менш усі туди дружно чалапають. Незабаром співатимемо про свекруху лихую: “Хоч не лає, то бурчить, / [Тим не менше] — не мовчить”. Щось не так? Там було: “…А все ж вона не мовчить”.
Юристам завдячуємо калькою в якості. Вона все розростається “в якості” отруйного гриба. Ну хіба зламається язик, сказавши викликають як свідка чи за свідка, а коли вже він, язик, усихає без офіціозу/канцеляриту, то бодай у статусі. А в багатьох інших випадках можна сказати і в ролі. Бо інакше й Павла Тичину теж треба правити: “Хай чабан — усі гукнули — за [в якості] отамана буде”.
Семантична калька присутній/відсутній. У шкільних аналізах текстів епітети й метафори присутні чи відсутні, як люди. Тест: “Позначте рядок, у якому відсутні дзвінкі приголосні”. Певне, якщо сказати немає, то буде “невчоно”. Нарешті, на юридичному рівні, в інформації про кандидатів у народні депутати: судимість відсутня. Її тут теж персоніфіковано: могла бути й присутньою, але під час виборчої кампанії залягла на дно чи поїхала кудись на гавайські виборчі округи.
Оточуюча дійсність — дієприкметникова калька (коли вже вийдемо з оточення?) плюс канцелярит; а є ж гарне, мудре, як світ, усеосяжне слово світ, а ще — довкілля, навколишня дійсність. Та й люди не оточуючі, а навколишні чи довколишні.
Кальку без виключення вживають усі депутати без винятку. І не тільки вони. Дієслово навчати вимагає родового, а не давального відмінка: навчати грамоти, а не грамоті; перерахування стосується грошей, а так — перелік, лічба; життя продовжується — треба триває; надає перевагу — треба віддає, а надає хтось комусь слово; натомість допомогу подає; у першу чергу (доки стоятимемо в чергах?) — насамперед, передовсім, спершу, найперш; частіше за все — найчастіше; не поверхневий, а поверховий підхід (а поверхневий — натяг води, пригадаймо з фізики); співпадає — це коли співає й падає , а по-нашому — збігається, сходиться; протиріччя — то в побуті, в усіх інших значеннях — суперечності; вести себе — поводитися; в корені міняє — докорінно змінює; не тільки…, але й (не треба заперечного але, потрібне приєднувальне а й), стикнувся з чимось — зіткнувся, має справу (клопіт, халепу) з чимось; не обумовлює (рос. оговаривает условия), а зумовлює (спричиняє).
І такого ще дуже багато, але насамкінець — три найтиповіші глюки. Щодня, щохвилини (дяка рекламодавцям) відлунює у вухах покруч — безкоштовний. “Статті докторів наук друкуються безкоштовно” — ще донедавна було ледь не в усіх інформаціях для авторів. Спасибі, звичайно, але тоді для інших — коштовно? Із антикальки без+коштовний (“Хай і гірше, аби інше”) виходить нісенітниця: без+драгоценный. А тимчасом ніхто не скасовував дієслова “платити”, як і префікса “без”. Отже, без(о)платний/платний — нормальна пара.
Примітивна калька пересуватися чи просуватися. Механічно переносять передвигаться/продвигаться. А то різні корені. “Движение” — це рух. Рух — основа буття матерії. Пере(про)сування — один із видів руху — від сунутися, соватися. Це на рівні плазунів. Та й то вони — плазують. А ще часом про людину хвору кажуть: “Ноги насилу пересуває”. Але більше про важкі речі: пересувають шафи з місця на місце, а вже шахи на шахівниці чи столи і пересувають, і переставляють. І нарешті — шедевр рекламотворчості: “Найкращий спосіб пересування — політ”!
Як це називається? Канцелярит на марші? І лазарет пересувний замість рухомий, і на премії висувають і засувають, коли можна подавати, пропонувати. Напевне, скоро видаватимуться (тобто самі себе) і “Правила дорожнього пересування”. Зозулині яйця — в солов’їні гнізда.
Нарешті хитро замаскована калька-уніфікатор складова. Її щодня відмінюють на всі заставки. Це зі словосполуки составляющая часть, яка скоротилася до прикметника, що субстантивізувався (тобто став іменником). А можна ж просто — частина. Але й це ще не все. Що складова, що складник, що частина — то такі собі механічні доданки: нині всі складають політичну складову з економічною, культурну складову з інтелектуальною, шукають “складові щастя”, віднімають одне в одного корупційну складову, а в результаті — маємо те, чого не маємо. Бо не маємо головного чинника. А він, отой напівзабутий чинник, — то не пасивний фактор, він здатний на вчинки, бо чин — це дія, він учиняє взаємодію змісту і форми, тобто  відповідає не механічному, а діалектичному їх зв’язку. Це — не дрібнички, це — на рівні Слова, яке було і є в зачині. Варто б нарешті збагнути, що у птаха людського щастя, крім красивого і корисного крил, має бути ще й серце — отой третій і найголовніший чинник, про який говорив Сократ, — моральність. А вона закодована в народну етику, пісню, вдачу, пам’ять, духовність загалом.
Поки активним чином не втілимо цього в усіх сферах, і то не тільки державного життя, — будемо соватися.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment